Ніч спав погано, часто прокидався, крутився, і тужив за ним.
На ранок прокинувся, прокрутив у голові усе це іще раз - і зрозумів: насправді я сумую не за ним. А за його увагою.
Бо якщо зауважити, що я узагалі не знаю, хто він є - то як я можу сказати, за ким саме сумую?... Я навіть ні імені не можу назвати, ні портрет уявити. Отак, спитай у мене: "Ти за ким сумуєш? Хто він?" - "Не знаю..." - "А може, це вона?" - "А може і вона".
От і виходить: що не за ним сумую, а за його увагою. За спілкуванням із ним. Перед цим він був Лірілін, і називався жінкою. І я за нею скучав. Тепер він перетворився на чоловіка і назвався спершу Марком, потім Андрієм. І я полюбив спершу Марка, тепер сумую за Андрієм. А завтра він знов перетвориться на жінку, і назветься Оленою, і я буду сумувати за Оленою.
Або замість нього прийде хтось третій чи третя. І я скажу, що сумував за цією третьою чи третім. Хто приділяє мені увагу - того і люблю, і за тим сумую. Чи за тою і ту. Коротше, я попросту моральна повія. Про мою вірність не може бути мови.
Се ля ві...
06:41, 07.06.2019
Кар'ялонні