Книга. "Iсторiя кохання".
"Оннелi (07 2018 - 01 2019)"
(хроніка)
(Одним файлом публікується вперше)
* * *
--- Сексуальна енергiя, перша ---
Раптом згадав: позавчора вдень - тобто, 13-го числа, - я раптом відчув прилив сексуальної енергії. Таке було відчуття, ніби мене хтось подумки пестив, і по моєму тілу гуляли хвилі тепла, сексуальних пестощів,і відчуваласялегенька ерекція. Або точніше як ніби хтось усім тілом пригорнувся до мене, і терся усім тілом,допомагаючи руками. І це була якась жінка, за моїми відчуттями. Це було страшенно приємно.
Я не міг зрозуміти, хто би то міг бути, - припускався, що могла бути якась із тих, з ким я більш-менш постійно спілкуюся онлайн, - але мені захотілося думати, що то була Надія. Тому я подумки промовив її ім'я, і подумки послав у її бік хвилю ніжності. Я би хотів, щоби вона відчувала те саме що і я. Щоби її тіло так само огортали хвилі ніжності та сексуальної енергії, і щоби їй хотілося усім тілом притулятися до мене та морально відпочивати від усього на світі.
Не знаю, що ще додати. Але мені хочеться бути з нею в одному ліжку фізично, хочеться жити в її кімнаті разом з нею, і усе що робить вона, робити з нею разом: працювати над зверненнями громадян, і потім насолоджуватися спільними перемогами. А потім цілуватися ніжно і святкувати прихід кожного вечора... Подумки лежу на спині в її ліжку, і уявляю, як вона лежить на моєму плечі, напівсонно прикривши повіки та сопе, зібравшись отак заснути... Мені дуже добре на душі, отак уявляти усе. Мені спокійно і ніжно, і хочеться тихенько цілувати її скроню чи лоба...
У мені все-таки настала довгоочікувана весна. Точніше, це тільки мрії... Але вони вже свідомі і цілеспрямовані. Я не хочу іншого майбутнього, хочу тільки з нею. І хочу з нею працювати на благо спільної справи: на благо держав.
Тато! Втіль!
15.08.2018, 22:37
Кар'ялонні
--- Закохуватися треба тiльки зимою, бажано у четвер ---
З діалогу тет-а-тет у ФБ:
* * *
Світлана:
- Мене теж били в дитинстві..а я небула хлопчіком..я була тендітним маленьким янголом
І била мене та людина яку я більш за все любила..моя рідна мамуля
Вона багацько пила
І іі вже давно нема..і я іі завжди пробачала і любила
Кар'ялонні:
- Я теж був янголом у дитинстві. Але того ніхто не цінував, усі зловживали... От тому я з тих пір тільки янголів і люблю. Бо я знаю по собі що таке бути янголом.
Світлана:
- І вона знала про це
Кар'ялонні:
- А моїй мачусі було начхати, пробачаю я її там чи люблю. Вона мене тупо ненавиділа тільки за те, що я є на світі і жеру хліб.
Я їй боявся на очі показатися, бо кожен раз, коли вона мене бачила, вона мене била.
Ні за що,а просто за те, що в неї поганий настрій, а я потрапив на очі. Я був її улюбленим хлопчиком для биття.
Дуже зручний такий хлопчик, який ніколи не дасть здачі, тому його безкарно можна бити скільки хочеш. І він нікому не пожаліється, бо немає кому жалітися.
Батька рано не стало поруч. Я його майже не пам'ятаю.
Пам'ятаю тільки, що він мене любив. Більше нічого не пам'ятаю.
Матері я не знаю зовсім.
Тільки мачуху. Ольгу Іванівну.
До речі, з якою я усе життя був на Ви. Тому на Ви я вмію тільки ненавидіти. Бо з мого боку у мене з цим звертанням немає жодних асоціацій з повагою.
Але всі люблять, щоби до них зверталися на Ви.
І їм начхати, що я там почуваю. Головне, щоби на Ви. Щоби був формалізм. І видимість поваги.
Хочуть видимість - нате Вам. Але звиняйте, якщо я на Ви пошлю кудись далеко і незручним способом.
Я дотримався формалізму: нате Вам на Ви. Але поважати Вас по-справжньому я не зобов'язаний.
Тому буду неслухом і вредним. І страшенно неприємним. Бо коли я був маленьким і хотів бути приємним, то того не цінували. Били мене за це. І мені то врешті-решт обридло терпіти.
Втомився морально.
А тепер хочуть щоби я був приємним, щоби мене соблаговоліли полюбити.... Що ж то за любов така, коли люблять ЗА.
Ні.
Хочете любити - любіть. Але не вимагайте від мене жертв за це.
Любов повинна бути подарунком, а не заслугою...
Ну от, тепер виговорився. Стало легше. Дякую, що вислухали і зрозуміли.
Світлана:
- І мені було усього 26 коли вона померла
Кар'ялонні:
- А з батьком, я так розумію, у Вас ніяк. Або так само як у мене з матір'ю... Бо Ви про ньогоніц не згадуєте.
Якщо мати пиячила, значить, було купа претендентів на статус вітчима? Я вгадав?
Колись я знав одну алкоголічку, яка свою дочку за пляшку горілки підкладала своїм спонсорам...
Світлана:
- Мене батько дуже любив я на нього схожа. Вони розвелись
Кар'ялонні:
- Я теж схожий на свого батька. І вона мене за це тим паче ненавиділа, бо вона його не любила. Вона вийшла за нього заміж вимушено. І за це мстилася мені. Називала мене виплодком.
Світлана:
- Ні...мене любили всі .особливо бабулічка
Кар'ялонні:
- А мене не було кому любити. Бабусів та дідусів у мене теж не було.
Світлана:
- Вона була живим янголом
Кар'ялонні:
- Мені б такого... Хоча би одненького. Я би їй руки цілував щоденно.
Світлана:
- Вона завжди була ніжною і м'якою. Так все шо є трохи ніжне то від неі.
Кар'ялонні:
- Мені Тато обіцяв, що в мене буде ціла купа дідусів та бабусів, і буде велика родина... І всі мене кохатимуть.
Світлана:
- Куди він подівся
Кар'ялонні:
- Будуть обожнювати... Тато? Тато Небесний. Бог мені обіцяв. Я свого земного татка не пам'ятаю майже. Тому я його не рахую. У мене окрім Бога немає іншого Татка. Він мене всиновив і пообіцяв багато чого хорошого.
От, я тепер чекаю, коли нарешті почне сповнюватися те, що Він мені наобіцяв...
Завдяки Йому я живий досі. Бо в ту ніч я збирався накласти на себе руки, бо було уже несила жити. Він прийшов і зупинив мене.
Не те щоби прийшов, Він і був поруч. Але в ту ніч Він дозволив Собі проявити Свою присутність коло мене.
Зупинив мене, поклав мені руки на плечі, заспокоїв, і сказав, що в мене буде дуже велика родина. Буде стільки, що навіть усіх по іменам не знатиму, навіть в лице знатиму не всіх, хто мене кохає.
Він мені так пообіцяв...
І я чекаю з тих пір.
Бо Він же Бог, а не балабол все-таки... Якщо пообіцяв, то мусить подарувати обіцяне.
Тому і не маю сумніву, що так і буде. Питання лише коли. Мені вже терпець уривається. Я вже хочу прямо зараз. І одразу багато.
Щоби були і дідусі, і баусі, і пиріжки,і смаколики... І пестощі, і морозиво, і ковзанки зимою, і лижі... Страшенно люблю зиму. Так хочу, щоби принаймні одна зима стала найщасливішою у моєму житті. Боя вжедавно не грався у сніжки... І не катався на санках. А мені хочеться... Але немає з ким.
Я востаннє у сніжки грався у 94-му році.
Вже так багато років пройшло.... Я з тих пір жодного разу не сміявся.
А я хочу сміятися... Бо я вже забув, що це таке.
То була єдина щаслива зима у моєму житті. І я з тих пір кожну зиму чекаю як щастя... Бо кожна зима асоціюється у мене з ним. Закохуватися треба саме зимою, я точно знаю. Бо тільки зимою кохання може бути справжнім. А весною то несправжнє... Весною - то гра гормонів, а не кохання. Тому весняне кохання я зневажаю.
Закохуватися треба тільки зимою...
А ще краще почати восени. Бажано у четвер.
У вересні цього року найближчий четвер буде 6-го числа. То рано ще. Наступний буде 13-го... От, з 13-го і можна. Хороше число. Смішне трохи. 1+3=4/2=2.
Наступний четвер буде 20-го. 2+0=2.
Потім 27-е. 2+7=9. Боже число.
Роблю Таткові замовлення на 27-е вересня. Хочу 27-го числа зустрітися очима зі своїм коханням.
Світлана:
- Ааа....то ви таки хочете кохати...падре ви дивний...ні шо кохати хочете то чудово..але дивний бо дуже іноді по дитячому мислите..
Кар'ялонні:
- Поясніть,що саме Ви маєте на увазі, бо я не розумію формулювання "по-дитячому". Ісус Христос навпаки вчив колись: "Будьте як діти".
Світлана:
- Ооо..дуже наівно..невинно..
Кар'ялонні:
- Під дорослістю зазвичай мається на увазі засміченість мозку різноманітними правилами суспільства, вигаданими для культивації нещирості між дорослими. У дітей мозок від нещирості вільний, тому і мислять вони правдивіше.
А ще діти уміють вірити. А дорослі майже завжди песимісти.
Бо знову-таки, мозок дорослих засмічений правилами суспільства, які схиляють їх до нещирості. А нещирість це по суті самогубство. Самогубство внутрішньої особистості. Звідси і песимізм.
02.09.2018, 14:54
Кар'ялонні
--- Iнночка ---
Схоже, що я знайшов свою бажану копію Anneli Mattila, не доїжджаючи до Фінляндії: знайшов її в Україні, у славетному місті Дніпрі. Її звуть Інна. Моя Іннуля, світлячок.
Познайомилися ми 24-го липня. Довго листувалися, перш ніж вона зважилася приїхати до мене на побачення... І 22-го вересня ми вперше побачилися наживо. Як виглядаю я - Інна не мала навіть уявлення. Я бачив її на декількох фото у її аккаунті.
Зустріч стала несподівано приємною для нас обох: ми значно зблизилися після неї, і листування стало значно жвавішим: тепер ми писали вже не по 1-2 листа на день (у обидва боки), а вже у 10 разів більше: з 22-го по 30-е числа набралося 100 листів! А усього їх - 160.
26-го числа вдень Інночка делікатно спитала у мене, чи закохувався я у когось раніше...
А 27-го увечері я отримав довгого листа, в кінці якого була приписка: "Після нашої зустрічі я думаю про Вас майже весь час. Я розумію, що мені не можна переходити межу і втрачати здоровий глузд. Але здається, я у Вас закохалася."
Мої почуття стали взаємними.
Через два тижні Інна переїжджає до Харкова.
01.10.2018, 11:50
Кар'ялонні
--- День-в-день ---
Щойно відправив Інночці лист:
"Доброго ранку,Інночко!
Я вже прокинувся, у мене зараз рівно 4 години ранку.
Але прокинувся трохи раніше. Лежав собі, думав про Вас, насолоджувався теплом... І раптом мені згадалося дещо, важливе!
Це мене так схвилювало, що я аж підскочив.
Я раптом згадав про один свій щоденнийковий запис. Я знайшов його зараз, він був зроблений 9-го вересня. Я його просто процитую (без коментарів!).Точніше,не увесь запис,а лише той абзац. Цитую:
"Закохуватися треба саме зимою, я точно знаю. Бо тільки зимою кохання може бути справжнім. А весною то несправжнє... Весною - то гра гормонів, а не кохання. Тому весняне кохання я зневажаю.
Закохуватися треба тільки зимою...
А ще краще почати восени. Бажано у четвер.
У вересні цього року найближчий четвер буде 6-го числа. То рано ще. Наступний буде 13-го... От, з 13-го і можна. Хороше число. Смішне трохи. 1+3=4/2=2.
Наступний четвер буде 20-го. 2+0=2.
Потім 27-е. 2+7=9. Боже число.
Роблю Таткові замовлення на 27-е вересня. Хочу 27-го числа зустрітися очима зі своїм коханням."
Потім запис у щоденнику 1-го жовтня:
"26-го числа вдень Інночка делікатно спитала у мене, чи закохувався я у когось раніше...
А 27-го увечері я отримав довгого листа, в кінці якого була приписка: "Після нашої зустрічі я думаю про Вас майже весь час. Я розумію, що мені не можна переходити межу і втрачати здоровий глузд. Але здається, я у Вас закохалася."
Мої почуття стали взаємними."
* * *
День-в-день!... 27-го вересня, як я і замовляв.
Чи треба якось коментувати?...
05.10.2018, 04:07
Кар'ялонні"
--- Весiлля 7-го жовтня ---
Заклопотався ці тижні, і ледь не забув написати у своєму щоденнику про одну важливу подію: 7-го жовтня ми з Інночкою одружилися.
Наші друзі у Фейсбуці про це взнали миттєво, як тільки Інночка зробила відповідну позначку у своєму профілі. Було багато здивування і привітань з побажаннями щастя. А найщасливішими із нею були ми. Хоча і не очікували, що про наше весілля стане відомо отак одразу усім. Ми думали, що ніхто і не помітить, а взнає лише якщо зазирнути у профіль.
Щоправда, ще не офіційно.
П.С.: Але вже не обійшлося без перших сімейних сварок, і такого ж неофіційного розлучення. Але думаю, що нам із нею нікуди одне від одного не подітися: бо три "дев'ятки" благословили нас іще раніше: шлюби відбуваються на Небесах, а на Землі лише реєструються. Тому думаю, що 7-го жовтня 2019-го року ми відсвяткуємо першу річницю, а потім відсвяткуємо реєстрацію.
23.10.2018 07:58
Кар'ялонні
--- Про недоступных ---
* * *
«Поворчу немного, но не сотру» (Странница Ната) http://www.proza.ru/2016/08/11/1716
Девочки, женщины, не верьте тем мужчинам, которые ищут недоступных женщин!
Их не бывает! Да они просто не существуют в природе.
Бывают замужние верные или ждущие свои Алые Паруса, но это совсем другое.
(Про играющих роль недоступной мне неинтересно, ибо её долго играть невозможно: надоест или до болезни доведёт...)
А недоступные бывают только в прелестном тумане разума ищущих то, чего нет.
И принимающих желаемое за действительное.
И сей-то прелести туман и водит , и вводит этих мечтателей в ту историю, которая и заканчивается ,,крахом" и настоящим разочарованием. Ибо за очарование приходит расплата. Или опять искание того-же.
Ориентируйтесь лучше на тех, которые умеют просто искренне пожалеть, вникнуть в тебя и нести ответственность. Такие надёжнее гораздо, с ними хоть в разведку, хоть до бриллиантовой свадьбы....
Рожайте сами таких мужиков, рожайте, девочки!
/фото из интернета/
© Copyright: Странница Ната, 2016
Свидетельство о публикации №216081101716
* * *
Рецензия на «Поворчу немного, но не сотру» (Странница Ната) http://www.proza.ru/comments.html?2016/08/11/1716
Поддержу мысль, сказав иначе:
"Мужчины, парни! Ни за что в жизни не верьте недоступным женщинам! Эти холодные королевичны сведут вас в могилу, но так и не согреют... Верьте только тем, которые сами вешаются на шею: потому что они будут любить вас всегда, и всегда будут ждать дома: со вкусным ужином, и тёплыми объятиями..."
Братислав Либертус Свидетель 23.10.2018 20:32
+
Ты понял это из жизненного опыта, делая выводы или наблюдения утвердили во мнении?
Спасибо за внимание, Братислав.
Странница Ната 25.10.2018 07:45
+
Жизненный опыт моих родителей. На моего папку вешалось много красивых девчонок, когда он ещё был парнем. А он выбрал самую холодную и неприступную, потому что ему в жопе горело желание побед. Итог - мне было лет пять, когда он впервые предпринял попытку повеситься. Мне было 9, когда я в последний раз его увидел. А она не любила его и меня ненавидела за то, что я на него похож. С тех пор ненавижу неприступных. Уж лучше на проститутке жениться, чем на снежной королевне.
Братислав Либертус Новинки 25.10.2018 23:47
+
С сочувствием и уважением к твоим выстраданным умозаключениям, Братислав.
Да и сразу я поняла, что ты не из прочитанного сделал вывод.
Ангелов тебе на жизненном пути.
Странница Ната 26.10.2018 07:04
+
Аминь. Kiitos.
П.С.: Кстати, насчёт проститутки - это конечно же утрирование (ведь проститутка дома ждать не будет, а каждому мужчине нужна та, которая будет дома ждать, а не шляться где-то): это просто как противопоставление неприступным: если выбирать из этих двух крайностей, то лучше проститутку. Но смысл убеждения - том, что мужчина не должен выкабениваться и вращать носом, корча из себя героя или охотника за женщинами. Вообще, по моему святому убеждению, мужчина должен охотиться за мамонтами, а не за женщинами. А женщина сама пусть выбирает себе мужчину, которому хочет быть верной и которого хочет ждать дома...
Мужчине нужен надёжный тыл за спиной, а не стрёмная жена, которая может в любой день сбежать из дому только потому, что её туда приволокли силой, и воткнуть в спину мужа нож предательства. Поэтому моё святое убеждение - мужчина ни за что на свете не должен бегать за женщинами. Женщина должна сама выбрать своего мужчину. А он - обязан согласиться и любить и на руках носить ту, которая из трёх миллиардов всех мужчин планеты выбрала именно его. И быть благодарным ей за это. Ценить, любить, холить, и лелеять (чтобы ей не пришлось сожалеть о своём выборе, и не хотелось никуда уходить).
Братислав Либертус Новинки 26.10.2018 08:05
+
Абсолютно согласна с тобой, Братислав.
Размышлял по полной, очень мудро.
Обожаю запах правды.
Странница Ната 26.10.2018 11:28
+
Kiitos.
Братислав Либертус Новинки 26.10.2018 11:32
* * *
Рецензия на «Я куплю! Молитва» (Братислав Либертус Свидетель) http://www.proza.ru/comments.html?2017/02/01/1049
Братислав, тебя не долюбили, наверное. И ты очень хочешь получить порцию любви. Большую порцию. Как компенсацию за "голодные" дни.
Успокойся и не суетись. Ведь где Царство Мира и Любви находится? Думаю, что ответ ты сам знаешь.
Мир твоей душе.
Странница Ната 25.10.2018 07:41
+
То, что Вы предлагаете - называется моральная мастурбация. "Нехорошо быть человеку одному", - сказал Екклесиаст.
Братислав Либертус Новинки 25.10.2018 23:42
+
Женись в таком случае!
Кстати, есть монахи по призванию. И они совершенно счастливы.
Странница Ната 26.10.2018 07:06
+
А я уже женился, вот, седьмого октября. Сперва помолился Богу, сказав Ему: "Пап (я называю Его Папой), влюбляться надо непременно зимой. А ещё лучше начинать с осени, прямо в сентябре. Лучший день недели, чтобы встретиться глазами со своей любовью (будущей женой) - четверг. Итак, на какое число выпадает ближайший четверг? 6-е нет, 13-е нет, 20-е нет... А вот 27-е - самое то! (2+7=9 - Божье число: 27.09.18=9.9.9). Пап! Делаю заявку Тебе: хочу 27-го сентября увидеться глазами с той, которая станет моей судьбой".
И день-в-день, 27-го сентября, без пяти 9 вечера я получил письмо от девушки, с которой виделся за неделю до этого. Она написала мне, что влюбилась в меня с первого взгляда, когда увидела.
И вот, 7-го октября мы поженились. Теперь обсуждаем вопрос нашего совместного жилья. Я нарисовал план дома, и хочу его построить.
Братислав Либертус Новинки 26.10.2018 07:48
+
Что это за винегрет ? Разве он сьедобный?
Желаю сердечно построить дом.
И пусть он благоухает любовью долгие лета...
Странница Ната 26.10.2018 11:30
+
Amen! Kiitos, Nata!
Взаимно и Вам счастья в жизни, чтобы сбылось желаемое! Главное, чтобы эти самые конкретные желания были, чтобы было чему сбываться.
Кстати, я загадал на четверг (потому что это мой любимый день недели), и лишь потом, когда всё сбылось, обратил внимание на три девятки. То есть, сначала обратил внимание только на первую девятку (на неё и загадывал), и лишь потом до меня дошло, что сентябрь ведь тоже девятый, и восемнадцатый год тоже образует девятку. Но загадывал-то я на четверг...
Такие вот интересные винегреты бывают. Теперь это мой самый любимый салат.
Братислав Либертус Новинки 26.10.2018 11:39
--- Перша сiмейна сварка ---
На днях посварилися, вона об'явила мені бойкот, я вчора не витримав, і - по суті, розірвав стосунки остаточно. Останнє, що я їй написав - що не чекаю на її листи, і сам писати більше не намірений...
Спочатку я вирішив, що крапки розставлені, треба на щось відволіктися. Наприклад, чому б не вивчити фінську мову?
Але вже другий день минув, я не можу зібратися докупи.
Ці розривання чергових стосунків кожен раз даються болюче.
Втім, я її розумію: я інвалід, вона злякалася відповідальності, тому втікла у Київ... Там легше, аніж зі мною.
Вона щаслива? Бо я ні. Мені погано без неї.
13:22, 02.11.2018
Кар'ялонні
--- Розмова з Волковим. Питаю батькiвську пораду ---
Захотілося мені поговорити з Волковим, спитати у нього батьківської поради. Адже він давно одружений, і знає, що у таких випадках робити.
* * *
Кар'ялонні:
- Які новини є з Києва? Майдан готується чи ні?
Wolodymyr Wolkow:
- Який майдан? Я не в курсі. Якщо ви маєте на увазі якусь чергову революцію, то вони вибухають стихійно і непередбачувано.
Кар'ялонні:
- Ясно. Усе як раніше.
А можна з Вами порадитися як з батьком?
Wolodymyr Wolkow:
- Я збентежений вашими словами. Хіба не пастор має бути мені батьком? Порадьтеся як з другом. Намагатимуся дати щиру відповідь
Кар'ялонні:
- Якщо дружина об'явила бойкот, що робити?
Wolodymyr Wolkow:
- Нічого не робіть. Не підставляйте дружину публічно. Бо не будете мати смачного борщу.
Кар'ялонні:
- Я не розумію, що значить "не підставляйте дружину публічно". Це що значить?
Wolodymyr Wolkow:
- Я прочитав деякі ваші коментарі про прихильників Надії. У Інни через них можуть бути зіпсовані стосунки з ними. Навіщо псувати людині життя?
Інна хороша дівчина, щира і добра, як мені здається.
Кар'ялонні:
- Ну от, вона вважає, що я її там підставив, бо узагалі посмів згадати її ім'я. І тому об'явила бойкот. А я вважаю, що відстоюю правду. Тому неправим себе не вважаю.
У неї можуть бути зіпсовані стосунки з ким? З тими, кого я не вважаю чесними людьми? Всралися мені з ними стосунки, я з такими людьми навіть на одному полі срати не сяду. А вона з ними стосунки будує. І дорожить ними більше, аніж мною.
Wolodymyr Wolkow:
- Я не смію робити вам якісь зауваження. Вибачте. Я прожив з дружиною вже 41 рік. Всяко бувало: і кохання і сварки, але ми публічно ніколи не робили одне одному зауважень
Кар'ялонні:
- Я з нею так само публічно не сварився. Лише згадав десь там її ім'я.
Wolodymyr Wolkow:
- Ви маєте право вважати що вам завгодно з тієї інформації що маєте, я маю іншу інформацію і бачу речі під іншим кутом зору. Ви,мабуть, знаєте притчу про слона і п'ятьох сліпих, що тримали того слона на різні частини тіла і мали його описати. Так само і ми з вами. Я особисто знайомий з помічниками Надії, тому можу судити по них не по словам, а по невловимим малопомітним якихось деталях. Тому мені було непри
Кар'ялонні:
- Я відстоював правду. І був упевнений, що ми з нею на одному боці. А виявилося, що ні. Притчу про слона знаю.
Wolodymyr Wolkow:
- ємно читати, коли ви на один щабель поставили земельного магната Чумака і Таню Проторченко, яка не може часом знайти грошей заправити свою стареньку машину.
Приємно мати справу з людиною, яка багато знає.
Маю на увазі слона ;
Кар'ялонні:
- Якби Таня була справедлива до прохачів, а не проганяла їх, і не виставляла цензуру на сторінках, банячи узагалі незрозуміло за що - то і я би до неї інакше ставився.
Коли хтось комусь затикає рота баном - то це явно не найкращий спосіб довести свою правоту.
Wolodymyr Wolkow:
- Я не хочу втручатися у ваші відносини будь з ким. Я взагалі або не втручаюся або намагаюся примирити. За що мені достається часом боляче з протилежних боків.
Вибачте, мені вже час іти по справах.
Кар'ялонні:
- Я знаю, що Ви притримуєтеся мирного нейтралітету. Мені ще вчитися цьому у Вас. А може й ні. Але за цю рису я Вас і поважаю.
Бувайте, щасти Вам у Ваших справах. Янгола-охоронця.
Кар'ялонні:
- Так, звісно, що я бачу слона з того боку, якого бачу. І так само намагаюся охопити його цілком, який він є, бо мене цікавить правда. Але коли від мене навмисне ховають його другий бік - то природньо, що це у мене викликає підозри певного спектру. І коли я висловлюю їх уголос, щоби отримати відповідь - то замість відповіді отримую баном по голові і бойкот. І це теж не кращий спосіб зі мною домовитися. Бо миритися я не збираюся. Якщо увесь світ намірений об'явити мені бойкот за те, що я хочу бачити слона цілком - то я об'явлю йому зустрічний бойкот. І буду штуркати цього слона палицями та колючками, щоби примусити його до мене повернутися іншим боком.
І якщо мені власна дружина об'являє за це бойкот - то тоді я не знаю, де шукати правду.
А що, невже би моїй дружині я був любішим, якби був лицемірнішим? Хіба за це вона мене полюбила? Ні. Вона знала від самого початку, що мене цікавить правда. Але виявилося тепер, що її саму правда не дуже цікавить. Бо їй дорого те, що через мене можуть зіпсуватися її стосунки з помічницями Надії. А що зі мною можуть зіпсуватися стосунки - то для неї виходить другорядне...
Я не знаю, що мені робити. Але наразі не маю бажання із нею спілкуватися. І об'явив їй зустрічний бойкот.
Може це й дурість, але заради стосунків ламати самого себе і перетворюватися на лицеміра - ні... Я думаю, що такі стосунки не варті того, щоби за них триматися, якщо я мушу зрадити самого себе.
Звісно, що мені погано і боляче.
Але я не знаю, що мені лишається. Тільки це. Вона цього добивалася - хай отримує.
Моя совість чиста. Я робив те, що вважав правильним. І затуляти мені рота нікому не дозволю. Бо якщо комусь дозволю мене розтоптати - то на все життя залишуся розтоптаним.
Згадалася зараз одна історія, як одна дівчина закохалася у брутального байкера. Вийшла за нього заміж. Потім почала його потроху переробляти на свій смак: спершу примусила підстригтися-побритися, потім переодягнутися у костюм, і так далі... Примусила покинути байк. І врешті-решт сказала йому з розчаруванням: "Ти тепер не той, яким я тебе покохала".
Такий же сценарій я спостерігаю і зараз: Інна намагається мене переробити на свій смак...
Тому цитькає і об'являє бойкоти.
Я не буду нічого робити. Ви праві. Захотіла віддалитися - хай чеше.
Дякую Вам, що вислухали, Володимире. І за слушну пораду теж.
* * *
Володимир мовчки прочитав і нічого не відповів. Він по-єврейськи мудрий: намагається з усіма бути у мирі. Бо для нього мирні стосунки з усіма - найдорожче у світі... А для мене найдорожче у світі - правда.
По деякому часі Володимир додав:
* * *
Wolodymyr Wolkow:
- Ви дуже гарно викладає думки, ви мабуть письменник?
Кар'ялонні:
- Так.
Wolodymyr Wolkow:
- Бажаю вам творчих успіхів. До побачення.
* * *
16:38, 02.11.2018
Кар'ялонні
--- Трете побачення, та друга сiмейна сварка ---
10-го числа ми побачилися втретє.
Закохалися ще сильніше.
А сьогодні посварилися. Мені санітарка закрила вікно, я написав Оннелі, вона мене обізвала симулянтом, я її прокляв, і в кінці написали одне одному, вдарившись сраками:
Вона:
- Іще раз повторити? Шукайте стару і розумну. Всіх благ.
Я:
- Шукайте молодого і здорового. А головне - з хатою. Бажано успішного бізнесмена.
* * *
Така тупість ці сварки...
Тепер будемо чекати, хто першим піде на перемир'я. Я не збираюся принижуватися усе життя: вона мене першою обізвала симулянтом, першою знов відштовхнула.
Як ми помирилися минулого разу? Здається, я закидав її листами. А! Спочатку я побачив фільм "Звернення". І не втримався, написав їй свій відгук. Це було 2-го числа.
Потім на ранок мені прийшов лист від Вікторії. Я написав про це Оннелі. Вона відреагувала на нього у стилі "Ви вільні, робіть що хочете". Я у відповідь підтримав тему у двох листах. Увечері у мене зламалася мультиварка, і я про це теж їй написав.
Потім 4-го числа наснився сон про мою несподівану смерть, і я вранці написав їй про нього. Потім ще один лист про трактовку сну. Потім дивився якийсьфільм, і там було про рак, іпро деякі його симптоми. Я поділився схожими симптомами. Потім про кролика. Потім почав сваритися з оточенням Савченко. Відіслав їй скриншоти. Усього 12 листів за 4-е число. Потім вона нарешті один з них прокоментувала. Я відповів.
Наступного дня вранці вона привітала мене з Днем народження. Я відповів.
Шостого числа наснився сон про дім. Я написав.
А сьомого до мене підселили пацієнтів, і почалася війна інтересів: мені душно, а їм холодно. Дев'ятого я не витримав, і написав Оннелі благання, щоби вона якнайскоріше приїхала до мене. І вона приїхала наступного ж дня.
Пацієнтів від мене відселили, але вікно продовжили закривати принципово. І Оннелі психонула: написала мені, що я нею маніпулюю. Я визвірився. І прокляв.
А тепер почуваюся морально і фізично втомленим. Ще не почали жити разом, а вже почалися сварки.
І ініціатор сварки - знову вона.
А я не буду нічого робити. Буду мовчати. Вона захотіла віддалитися від мене - хай віддаляється. Їй добре там? Скучить - сама повернеться. Чого один я лиш маю закидувати її листами? Їй так хочеться підкреслити, що вона до мене лише спускається... А мені, як беззахисному інвалідові, належить повзати коло її ніг, і просити про захист. Що це за захист, про який треба просити?... Якщо кохає-то мусить сама захищати, без усякого прохання. А вона мене навпаки принижує: "Ви симулюєте, маніпулюєте мною".
Я її прокляв за такі слова, і сказав,що Бог вирве її язик, а вона опиниться на моєму місці і вип'є чашу до дна.
Не хочу я за нею бігати. Якщо вона мене не цінує, а лише жаліє, спускається до мене зверхньою милістю, та ще й підозрює у нечесності - то всралися мені такі стосунки. Мабуть по собі судить. Терпіти отакі приниження усе життя - ні, я на таке не погоджувався. Я хочу почуватися коханим, і щоби мене цінували.
Думай, Тато. Як захищати мене. Якщо мене кохана дружина захищати не хоче - то мусиш Ти. Якщо вона мене не хоче цінувати і берегти - то будеш кохати Ти.
Жалко тільки, що Ти мені листів не пишеш. До сліз жалко.
Буду лягати спати. На добраніч.
18:58
Кар'ялонні
--- Першi спiльнi свiтлини ---
Поступово стає все краще у наших стосунках. Сьогодні ми почали перші зйомки для майбутнього фільму про мене, і вперше сфотографувалися разом. Мені у камеру дивитися не хотілося, хотілося дивитися лише на мою Оннелі, моє чорнооке Щастя.
День пройшов чудово. Світлини були зроблені о 16:44 та 16:45. Хоча потяг із Києва прибув до Харкова о 08:36, і на порозі у мене вона з'явилася на початку одинадцятої години ранку, зайшовши у супермаркет за продуктами. Але до вечора не хотілося нічого робити особливого, а просто насолоджуватися компанією одне одного, насолоджуватися обіймами, доторками, і просто їсти разом.
Одним словом, за все Господові слава. Люблю, коли життя налагоджується. Не спиняйся, Тату!
22:36, 12.12.2018
Кар'ялонні
--- Причина сварок. Розчарування ---
Вона не вміє співпрацювати у парі. І усіляку ініціативу вважає злочином. А вже критика і поготів нею не приймається...
Мені це обридло. Вона мене душить, і я не бачу сенсу це терпіти безкінечно. Якщо не покласти цьому край зараз, то кінця цьому не буде.
Я вирішив замовкнути. Назовсім. Або до того часу, поки вона щось не зрозуміє. Але я не очікую на переміни. Люди не міняються.
Вона явно неготова до стосунків апріорі. Все, що вона хотіла - так це просто закохуватися, і бажано нероздільно. Щоби були причини страждати і писати сумні пісні. Скиглити під гітару. Вона це називає "стилем". Кафка у жіночому втіленні. Суцілиний песимизм.
Я не бачу з нею майбутнього. З нею можна без кінця говорити, але не можна діяти. Не можна нічого пропонувати. Усе сприймається в штики. Все, що мені дозволено - так це мовчки чекати продуктову подачку.
Довгоочікуваний лист від Надії теж радості не приніс. Я не знаю, чого я очікував, але очікував явно більшого. Я виклав перед нею усю душу, але у відповідь - якась банальна сухарщина. Таке відчуття, що від мене відмахнулися. Може, я зарано спішу з висновками. Але мені не вистачає віри у її допомогу. Цілих півроку листів у один бік... і нічого.
Звісно, можна знайти їй виправдання. Так само, як вона знайшла виправдання для своїх помічниць. Але я не хочу слухати виправдання. Я хочу бути врятованим, а не сидіти отут на дні, голодним, місяцями, і слухати якісь виправдання... Або щось на кшталт: "Потерпиш, почекаєш". Бо у них там передвиборча гонка... Їм не до нас. Їм не до людей. А що ж тоді буде після виборів?... Зазвичай якраз після виборів нікого не догукаєшся... Бо ж вони своєї цілі досягнули: до крісла дорвалися. А там трава не рости...
Мені не вистачає віри у неї. Її команда гнила, і вона їх захищає. Я колись захищав її, а мене хто захистить?... Мабуть, окрім Бога більше нікого немає у мене у числі захисників.
А Бог - той іще Обіцяльник. Для чого Він дав мені дожити до цього дня, якщо я крім сліз нічим не харчуюся?... Навчив мене плакати... Але я не хочу плакати такими сльозами. Хочу плакати від радості. А ще хочу, щоби я усміхався, а від радості за мене плакали усі інші. Але плакати мені обридло. Хочу радіти.
Хочу на Північ, у Фінляндію... Хочу їсти, хочу операцію, хочу дім... Хочу почуватися коханим. Але таке кохання, яке мені пропонує Оннелі... воно мені не підходить. Суцільні сварки. І вона мене постійно втопчує у грязюку, б'є словами - за що? За ініціативу і за критику. За чесність і за бажання перемін.
Мені така любов обридла. Все життя таке терпіти - мені всралося. Мені потрібна підтримка, а не биття. Мені треба, щоби за мною йшли, а не плювали мені у обличчя: "Далі Вашої палати?", "Вам треба, Ви і робіть". "Чемодан, вокзал, Фінляндія"... Невже вона дійсно вважає то дотепним?... Бити лежачого, і переможно ставити ногу на груди... Спостерігати цю ницість огидно. Не так я уявляв собі стосунки...
У неї сварка на сварці. Приводу не треба: вона спершу кричить, ображає, а потім на третю добу, якщо вистачить терпіння, то взнаєш, за що. Хоча насправді причина виявиться брехнею. Бо вона три доби придумувала, у чому звинуватити... І ніколи не просить пробачення. Навпаки: вона прощає...
Остогидла мені така любов. Хай комусь іншому дістанеться. Звісно, ідеальним нічого не буває. Але мені така форма любові не підходить, коли на кожному кроці дрібні брехні і великі скандали на пустому місці. Коли мене замість того щоби підтримати, забивають ногами. Б'ють по чому попало, не розбираючи на очі... І за що? За правду і за ініціативу. За критику і за бажання перемін. Але винен усе одно буду я. Бо вона мені пише: "Ідіть на*уй", - а я не з тою інтонацією прочитав. У всьому винен. Завжди. І виясняти у чому винен теж не варто: бо будеш винен...
Хай Бог милує мене жити з нею під одним дахом... Не хочу. Тому радію, що ми живемо у різних містах. Тому радію, що далі листування наш шлюб не просунувся. І на папері не втілився. Значить, розлучення буде безболісним... Без паперової тягомотини.
Почуваюся виснаженим від цих стосунків. Тепер не дивуюся, чому усі від неї тікали. Чому її "зраджували"... Бо бути їй вірним - це все одно, що підписати вирок самому собі, поставити на собі хрест, і терпіти без кінця її істерики та побої.
Ні, мені такі стосунки не підходять.
Почуваюся обманутим. Як ніби у мене цілих півроку життя вкрали.
А винуватити немає кого: я сам ці півроку подарував. У мене їх ніхто не виманював.
На початку стосунків було тяжко... Якісь дикі сварки. Потім ніби стало легше, ніби порозумілися... Тепер знову ї' якась вожжа під сраку втрапила, і як сказилася. Коли перший раз ні з того ні з сього визвірилася на мене - я узяв паузу. І спокійно сказав, щоби більше так не робила. Коли в другий раз видвірилася - то вже визвірився я: сказав, що після третього разу припиню з нею спілкування. І не минуло багато часу - вона і в третій раз на мене визвірилася. Це вже система. Це характер: визвірятися ні з того ні з сього. І ще й користуватися ницими прийомчиками, самостверджуючись на фоні моєї інвалідності.
Я не хочу терпіти такий характер. Я можу все зрозуміти, але тут розуміння мого їй точно не треба. Бо: "Ви не можете знати, що діється у мене у голові", і "Не лізьте мені у душу!" - бо присвячувати мене у свої думки вона не збирається, а значить - я апріорі винен. Бо розуміти її мені заборонено. І задавати питання теж не можна.
Мені така форма стосунків не підходить. Хай комусь іншому дістанеться, а мені не треба. Хай буде тому, кому скучно на світі жити. І кого розважає така любов. А мене таке кохання втомлює. Мене воно вже втомило.
І лист від Надії теж мені ні розради не дав, ні надії... Обіцянка про "тисячу гривень на їжу" і "я щось придумаю" - взагалі не віє натхненням. Мабуть, я вже стільки брехунів на своєму віку побачив, що навіть слова Надії про "я щось придумаю" - у моїх вухах звучать як пусті... Біляк теж ще кілька місяців тому обіцяла помогти. І нічого... Навіть писала нещодавно, обіцяла виправитися... Уже мабуть місяць минув. І нічого...
Тату, кому вірити? Скажи. Тобі? Ти той іще Обіцяльник. Обіцяв мені багато чого, і де воно? Обіцяв мені золоті гори, що кожне бажання буде виконане... Пам'ятаєш ту ніч під черешнями? А я пам'ятаю. Була весна 2007-го року... Черешні цвіли тоді. Вістку про смерть батька я отримав у серпні 2006-го. А у середині травня 2006-го Ти мені у Церкві сказав: "Я поставлю тебе над народами". І де?... Якщо мені навіть їсти немає чого. І Оннелі мені у лице сміється, плює: "Ідіть і робіть". А Ти казав, що ТИ поставиш. Ти. І я не бачу, щоби щось зрушувалося.
Навіть чесна-пречесна Надія мені здається брехухою. Бо мені вже не вистачає віри їй... Вона схоже була моєю головною надією... Якщо не єдиною. Можливо, щось я неправильно розумів. А може, неправильно ставився. Занадто багато сподівань поклав на її допомогу, занадто широко душу розчахнув...
А тепер ллю сльози. Аж болить голова.
Цікаво, як би вона почувалася на моєму місці. Чи ставить вона себе на моє місце?...
І чи ставлю я себе на її місце?... Я бачу лише те що бачу: її помічниці мене забанили, а вона мені кволу допомогу пообіцяла лише через півроку після того як я почав їй писати. Якщо навіть листи ходять з такою швидкістю, то коли тоді очікувати самої допомоги?... При тому, що вона досі в тюрмі, а голосування буде через півтори місяці... І вони зайняті усі тільки одним: гонкою... Їм не до людей. Вони всі тільки одна одній допомагають. Її помічниці людей банять. А вона їх виправдовує... Вона шукає виправдання, чому вони відмовилися помогти. Шукає привід, як виправдати черствість і бездіяльність...
І як мені після цього вірити їй?... Мені дуже тяжко їй вірити...
Тому я вважаю так: я зі свого боку зробив усе, що я міг. Вона моє довір'я майже просрала. То хай побореться за нього... Врешті-решт, моє довір'я дорогого коштує. Бо дорогого коштую я. Я розчахую перед усіма душу, а мені у неї плюють... Люди не вміють самих себе поважати достатньо, щоби і мене оцінити достойно.
Настав час кричати до Неба.
17:09, 06.02.2018
Кар'ялонні
--- Через тиждень мовчання. Висновки ---
Фактично ми припинили спілкуватися 2-го числа. Точніше я припинив. Хоча насправді ще на другий день розставляли крапки над "і", і ще тричі я мусив звернутися до неї за дрібною допомогою: зробити деякі важливі дзвінки: то у ЦВК, то у Ощадбанк, а вчора попросив подзвонити Хохловій, з приводу переліку необхідних засобів реабілітації. Двічі вона подзвонила і звітувалася мені, на третє прохання ще не відповіла.
Сьогодні 10-е число. Пішов уже 2-й тиждень нашого мовчання. Сьогодні за якимось запитом (точніше, я пам'ятаю свій запит: я шукав особу з іменем "Маліка-Ахмет", про яку писала Віта Дельвенто у своєму оповіданні "Мальчик-девочка"), і потрапивши на ВК, побачив її ім'я (Інни). Вирішив зазирнути на стіну. Пройшов на Ютуб, щоби переглянути відгуки під її останнім фільмом. Бачу: хвалять. Розумію, чим вона хвалилася мені підчас нашої сварки, яка виникла через цей фільм. Хоча я знаю цих хвалільників: вони ані з місця не зрушать свої сраки, щоби допомогти Надії. Типова аудиторія кивачів. Вибери заїзжену тему, яка вже набрала певного рейтингу в позиції людських розумів - і буде тобі щастя: тисячі кивань. Чого вона і досягла.
Поклацав, щоби подивитися кількість відгуків і під ранішими фільмами. При натисканні кожен раз спрацьовувало автоматичне відтворення фільму. Найперше - кинулася у вуха депресивна музика. Усюди депресія... Безкінечна депресія... "Як я цього раніше не помічав?" - мимоволі вжахнувся я подумки. І тут же відповів собі: бо тоді, коли я дивився це вперше, я перш за все шукав чесну людину, якій зможу довірити передати Надії листа. А також зосередився на самій інформації. Тому на манеру подачі інформації уваги вже не звернув...
А тепер, через півроку спілкування, я почуваюся так, ніби у мене ці півроку вкрали. Але я сам винуватий. Треба було звернути увагу на депресивність музичного супроводу фільмів, і насторожитися: що світлого майбутнього там не буде... Там буде саме отаке майбутнє, як ті фільми: суцільна депресія, суцільні нервові зриви. І ще биття нижче пояса, замість допомоги, та замість боротьби за наше краще майбутнє. Бо то ходячий морок. Суцільні сутінки. Ходяча депресія.
Тому мої спроби засвітити світло у кінці тунелю у неї викликали агресію. Бо до світла вона неготова. Вона надто звикла до темряви. Вона полюбила ту темряву, і без неї не уявляє свого життя. Про яке кохання може йти мова?... Вона мені закинула звинувачення: "Яку роль Ви мені відвели у своїх планах?" - але не усвідомлює, що сама вона мені узагалі ніякої ролі у своєму житті не відвела... Хіба що роль пустого місця.
Минув усього лише тиждень нашого мовчання. Раніше я від наших сварок і мовчання страждав... Потім вирішив не звертати уваги... А тепер я радію, що ми не спілкуємося. Бо тепер ніби повітря навколо мене стало свіжішим, світлішим. Хай біля мене нікого нема, але принаймні біля мене немає тої, яка була суцільним мороком... І яка мені Щастя не принесла, хоча я і називав її виключно Оннелі. Бо чомусь вірив у те, що вона принесе мені Щастя. Бо вона зовні дуже схожа на ту, яку я колись намалював у своїх мріях, і описав тут у Сповідальні. А потім зустрів. Зовні схожу...
Але я не очікував, що її внутрішність буде настільки темною та жалюгідною. Бити нижче пояса - невже вона вважає те достойним своєї гідності?...
Десь я помилився у своєму довір'ї. Я побачив те що побачив, і закохався у те, що побачив. Королівські форми та чорні очі... Але пацанка не перетвориться на панянку, якщо її виховання і спосіб мислення нижче плінтуса, на рівні мишей... Вона не здатна піднятися навіть над підлогою. Бо депресія не любить світла. А все, що вище підлоги - вже є осяяним світлом. Але світло вона не любить. Воно у неї викликає агресію.
Я не знаю, що мені робити, Тату. Я ніби і не викреслював її зі свого життя тиждень тому. Але сьогодні раптом чітко усвідомив, що за цей тиждень за нею анітрохи не скучив... Навпаки: відвик...
Коли ми познайомилися і тільки почали зближуватися, вона мені написала, що боїться бути використаною. Я у відповідь написав їй: "Якщо хочете бути потрібною - то готуйтеся до того, що Вами будуть користуватися". І за ці півроку спілкування я не відчув, щоби вона сильно палала бажанням бути мені потрібною... Бути незамінною і Єдиною. Вона пропадала і жила де завгодно, тільки не у Харкові. За цілих півроку провідала мене усього лише чотири рази: 22-е вересня, 10-е листопада, 12-е грудня, 3-є січня...
Познайомилися 24-го липня, хоча фактично почали спілкування 10-го серпня. Тобто, рівно п'ять місяців тому. А мені здавалося, що півроку уже минуло... Але ні. На щастя. Пишу "на щастя", бо і ці п'ять місяців вважаю вкраденими. Бо усе світло цих місяців з'їла Чорна Діра. З'їла і не посвітлішала. Даремно витрачений час.
Не дуже вірю і в Надію. У те, що вона допоможе. Бо мені вже здається, що і її мислення теж не здатне піднятися над підлогою, а мешкає на рівні мишей. Звісно, поки що не маю підстав бути у тому точно упевненим, але підозри такі відчуваю.
А отже, я знову коло розбитого корита: того самого, що і півроку тому. І у голові жодної ідеї, до кого можна звернутися за допомогою. Якщо навіть у Надію сподівання майже згасли, то до кого мені звертатися і у кого вірити - я вже не знаю...
Ти казав, що ТИ піднімеш мене угору. Поставиш мене над народами. А що мені робити?... Шукати шляхів для втілення того, чи просто чекати, склавши руки?... Ти ж мені нічого не сказав про те, що мушу робити я. Просто сказав, що поставиш, і все. Це було 14-го травня 2006-го року... Скоро 13 років буде від того дня. Якийсь негарний ювілей як для Бога. Краще би 12 років і... 9 місяців. А коли буде 9 місяців? Ось, 14-го лютого і буде рівно 12 років і 9 місяців... Сьогодні 10-е лютого. Для когось 14-е лютого це День закоханих, а для мене - день початку статусу інвалідності в Україні. Точніше, 13-го лютого 2006-го року мені дали його вперше.
Що ж чекає на мене 14-го лютого цього року? Що чекає на мене таке незвичайне через чотири дні, у четвер? Сьогодні неділя... Завтра мені з магазину "Таврия В" привезуть замовлення. Я з'їм усе за три дні. І 14-го лютого у мене вже нічого не залишиться їсти. Передбачуваний сценарій. А що непередбачуване може статися?...
Тату, проявися уже. Боже, Господи, Ісусе... Просто проявися. Покажисебеу справах Своїх. Слів не треба мені. Покажи діла Свої, Господи... Покажи Свої діла, Боже, прошу. Амінь.
15:37, 10.02.2019
Кар'ялонні