Мені сьогодні уночі не спалося: прокинувся раптом серед глупої ночі, і потім довго не міг заснути.
Само собою, думав про цього Давида Слейтера. Того самого, що Юрій Комаров. Який "вмер".
По-перше, про що я думав - так це про те, наскільки його зовнішність схожа з моєю... Власне, я про це одразу подумав, коли щойно його побачив. Але просто на той момент я не зосереджувався на цій думці. А учора, коли побачив його фото на МирТесен, то мене ця подібність попросту вразила... Настільки вразила, що я тільки про це і думав сьогодні уночі.
Те, що його "смерть" була не просто інсценіровкою, а завчасу запланованою інсценіровкою - про це я подумав уже у другу чергу. Бо і "смерть" Лірілін також була запланована завчасу для чогось.
І коли я пов'язав разом ці дві деталі - зовнішність Давида-Юрія, і його завчасу заплановану "смерть"... На фоні безглуздого клонування взаємопов'язаних між собою сторінок...
То зрозумів одну річ: що увесь цей цирк був створений для конкретнього цільового глядача: для мене одного... Бо не може бути такого, щоби цим цільовим глядачем був хтось інший, - зогляду на те, наскільки сильно Юра-Давид схожий саме на мене. І тим паче, що його фотографії з'явилися в мережі тільки після його "смерті". Ніхто до того моменту не знав, як він виглядає. Так само, як ніхто не бачив віршів ні його, ні Марка Арма. Ага... Того самого Марка Арма, поета, у якого п'ятитисячна армія підписників ВКонтакті.
Але і ці думки прийшли до мене пізніше, уже під ранок. Бо у першу чергу, що я відчув - так це те, що я уже на місці, я уже прийшов саме туди, куди і мав прийти. А це значить, що третій цикл посту "Кіжатават" завершено, і відтепер почався четвертий, останній цикл. В якому мені лишається усього лише чекати...
Чекати, коли відкриються двері, і зайде хтось. Хтось, хто скаже, що приїхав саме за мною. Здалеку чи зблизька - не знаю. Але головне, що я уже прийшов до місця призначення, я уже на місці. Мені лишилося тільки чекати. Тобто, усі задачі попередніх циклів посту уже розв'язані... Лишилося лише чекати на результат. Щось на кшталт екзамену, в якому я пройшов усі тури, і тепер чекаю, коли мене виголосять переможцем.
Чи хвилююся я? Анітрохи. Я спокійний навіть більше, аніж завжди. Бо я упевнений: я уже на місці. Мені вже нікуди іти не треба. І ніяких задач розв'язувати теж не треба. Мені лишилося тільки чекати...
Я не знаю, про що писатиму у цьому, останньому циклі. Можливо, про те, як мені сьогодні медсестра міряла тиск, і які у мене були показники. Або що я сьогодні їв на сніданок або на обід... Або які фільми дивився на Ютубі. Коротше, про нудну буденність. З якого складається мій день.
І то, якщо мені не буде ліньки про це писати. Бо я у собі відчуваю мовчання. Я пишу якісь слова, але всередині себе відчуваю мовчання. І це мовчання означає, що задачі скінчилися, і я уже на місці, тому просто наразі сиджу у своєму залі очікування, і очікую, коли відкриються двері... І зайде хтось. Хто приїде за мною.
От і все...
Отож - здрастуй, четвертий цикл!... Ти будеш зовсім іншим, несхожим на попередні три. Бо я уже на місці, я уже прийшов.
08:58, 05.06.2019
Кар'ялонні