Стишок 49

Степан Нагорняк
Гай мій милий гай в тени усопшем
Де льют холодние дощи
Усипане серце моє мраком
Но еще трепещит о любви
І ледяной рукой веет мне судьба дороги
Провозглашаяя проклятий звон в ушах
Где гримит отчаянний стон
Який прикрив мій туманний альбіон....

Мерци востали с трепетом жорстоким
Мичат шипят и шото просят
Но мол криля за спиной меня от них уносит...

И гдето там в гаю на другом краю
Где мир в душе прекрасно украшен
Сонце світе обігріваючи поля
Річкою тече життя радістю щастям обливаючи свої берега....

И гдето там уготованна зустріч моя
Де доля пустила Божественні корня
Милая моя любовь в серці храня і їй підспівує на небі зоря
Плаття одягла і судьба їй вінок сплела
Херувим поманив і про чистоту жіночу заговорив
Красу похвалив і вогнем освятив
Мені на вушко секрет намолив
І цей стишок таємницею покрив.....