Привіт, Лірілін.
Хоча я цей цикл загалом пишу для себе та для Бога, - але, зогляду на те, що у мене з'явився читач_ка (ти), і з'явилася тема для окремого листа - то я цю публікацію присвячую тобі.
Я писатиму українською, бо мені так зручніше. Та і морально легше, бо російську я ненавиджу, вона мене гвалтує. І взагалі, російську я ненавиджу. Я русофоб, і цього не приховую. У мене на те є причини, на які тобі начхати. Тому тим паче не хочу приховувати, що я русофоб, і ненавиджу мову, яку ти мені нав'язвуєш у нашому спілкуванні.
А оскільки я у цих листах (циклу "Кіжатават") звик бути наодинці з собою, то і писати я буду тою мовою, якою зручніше мені.
І це - перший пункт у темі "Про віру та довіру": я довіряю тобі свою ненависть до того, що любиш ти. Я не встромляю ножа у спину, я плюю свою правду у обличчя. Хочеш вмивайся і терпи, хочеш плюй у відповідь. Друге простіше: росіяни узагалі агресивний народ, і не люблять правди, особливо правди у лице, особливо правди з боку представників інших народів, коли виявляється, що у кожного народу є не тільки національність, але і своя мова. Яка вимагає поваги. А отже - і володіння нею. А вчити мови інших народів (читай: тих народів, які росіяни гноблять) росіяни не збираються. Бо їм простіше гнобити, аніж поважати інші народи. Результат такої політики логичний: ніде немає стільки русофобів, як в самій Росії. І звісно, в країнах колишнього СРСР, а нині СНД.
Отож, коли росіяни говорять, що вони нікому не вірять і не довіряють - то це абсолютно логічно. Бо у часи сталінських Репресій (для цього і була розпочата війна з Германією, і не треба говорити, ніби Германія напала зненацька, оскільки до цієї війни готувалися загодя, і вчили саме німецьку мову, а не французьку чи польську або іспанську) - у часи сталінських Репресій саме росіяни називали "ворогами народу" усіх, хто не називав себе росіянином. Бо дійсно, представники всіх інших народів були ворогами росіянам. І били у спину. Тому росіянам було кого боятися, і було за що боятися. І досі не припинили боятися тих,кого гноблять. Бо представники інших народів вивчивши російську мову не перестали бути представниками інших народів, і не перестали ненавидіти росіян. Тому логічно, що росіяни досі бояться абсолютно усіх, і абсолютно нікому не довіряють. Бо "чужі" навчилися маскуватися під"своїх", і тепер не розрізниш, де "свій", а де "чужий". І правильно роблять. Бо і я так само "чужий" росіянам, хоча і оволодів російською досконало. Але не перестав бути ворогом. З тією тільки різницею, що заявляю про це прямо у лице. Я це плюю прямо у лице росіянам.
Не треба думати, що я у відповідь очікую приязні до мене з боку росіян. Ні, не чекаю. Більш того: усі росіяни поводяться однаково. Рано чи пізно, але вони розвертаються та йдуть геть із мого світу. Хоча я не жену. Але вони самі йдуть,оскільки усвідомлюють, що почуваються тут незатишно. Бо тут вони не почуваються панами. Бо тут паном почуваюся я. І виявляється, рахуватися з їхніми правилами гри я не збираюся, бо диктуюсвої. А рахуватися з моїми правилами гри ще жоден росіянин не погодився. Тому у мене немає друзів серед росіян. Бо росіяни не вміють дружити з іншими народами, вони вміють їх тільки гнобити. Вони так виховані з пуп'янка. Перевиховувати їх марно. Простіше вбити. Або зробити вигнанцями зі свого світу. Але дружити з росіянами апріорі неможливо, вони навіть не знають такого поняття як "дружба", чи "рівноправ'я". Або навіть "елементарна повага".
А між тим, коли я вчив російську мову, то тримав у голові настанову моїх предків, які мені казали: "Вчи мову своїх ворогів! Одного разу це врятує тобі життя". Росіяни не здатні додуматися до такої простої істини. Їм простіше усе життя боятися усіх підряд, аніж вивчити мову і почувати себе у безпеці.
Ось, власне, це перший розділ теми "Про віру та довіру"...
Продовження ще буде, але не зараз. Бо я не збираюся присвячувати цей цикл листів будь-кому з людей. Він існує тільки для мене та Бога. Люди можуть читати, можуть коментувати, якщо схочу відповісти - я відповім їм. Але у першу чергу цей цикл присвячений мені та Богові, і я про це не забуваю. Бо сторінка "Свидетель" - це не літературна сторінка, і навіть не форум (для цього у мене є сторінка "Форум" за логіном libertusforum), а тут у мене особистий щоденник, який я називаю Сповідальнею. Я тут пишу свої сповіді. І співрозмовників не шукаю.
17:03, 01.06.2019
Кар'ялонні