05:51. Привіт, Тату.
Сьогодні ліг пізно, аж опівночі, і потім ще довго не міг заснути, бо чув у голові усі пісні Антті Туйску. Не одразу, але зрозумів, що це Славік іх слухає, а я слухаю те, що слухає він... А він їх слухав, бо взнав, що їх слухав я, бо Туйску мій улюблений співак. Тепер голова мов колокол, і очі мов абрикоси, бо я не виспався. Ось такий ранок...
Отже, ми вчора поновили спілкування з Оннелі у листах через емайл, і проговорили в основному про Славіка: я їй розказав, що відбувалося у моєму житті протягом того часу, поки ми з нею не спілкувалися останні три місяці. А вона коротко розповіла про себе. Потім я зрозумів, що вона так стисло пише про себе через те, що нас читає СБУ. Хоча ми і раніше, до її арешту знали, що СБУ нас читає, але тепер вона напружилася, бо знає, що їй світить ув'язнення строком на 3 роки, якщо вона у листах до мене ляпне щось не те. Хоча в цілому, ми вже звикли, що нас читають. І особисто мене це ніяк не напружує. більше того: ми з нею вже давно домовилися, що в основу майбутнього фільму про мене увійде наше з нею листування. Отож, ми не стільки спілкуємося, скільки я безкінечно даю їй інтерв'ю.
А оскільки ми вчора проговорили в основному про Славіка, який виявився ключовою фігурою мого посту "Кіжатават", то я хочу наше листування (точніше, частково) опублікувати тут.
Отже, поїхали:
* * *
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 9 тра, 16:20
Щойно зазирнув на сторінку Народу.І.Уа, і побачив, що у Вашу скриньку заходили чотири дні тому. Прикладаю скриншот.
Напевне, це були не Ви, а СБУ, - але, принайні, Ви усе одно прочитаєте цей мій лист, рано чи пізно.
Хочу повідомити, що я пишу Надії щоденно один і той самий лист, в якому прошу її, щоби вона Вас знайшла,- бо побачив, що обидва Ваші аккаунти (на ФБ і ВК) щезли, і що їх закрили не Ви, а адміністрація цих соцмереж. Лишився тільки аккаунт на Ютубі, але там тихо. Отож, про Інну Званцеву тепер дуже тяжко знайти будь-яку згадку в усьому інтернеті - не рахуючи, звісно, існування фільмів на Ютубі, та моїх пісень. В усьому іншому Інну Званцеву з інтернета як язиком злизало, як ніби вона ніколи і не існувала. Звучить моторошно. Усвідомлювати страшно.
Тому я пишу щоденно Надії тепер, - оскільки вона тепер на волі. Хоча звісно, що вона там страшенно зайнята біганиною по кабінетам. Але буду уперто їй писати доти, доки не зверне увагу на мої листи. Бо рано чи пізно, але вона зазирне у свою скриньку Верховної Ради. І я примушу її згадати про Вас, і примушу її знайти Вас та звільнити, де б Ви не були. Тим паче, що я перед Вами у боргу: я не забуваю добро, зроблене для мене, і для мене це питання честі: відповісти взаємністю. Колись Ви виручили мене, тепер я роблю усе від мене залежне, аби виручити Вас. Хоча я і сердитий на Вас трохи. Бо ми з Вами явно не договорили.
Я не знаю, коли Ви прочитаєте цього мого листа. Але чекатиму відповіді не на цей емайл, і навіть не на телефон, а чекаю на Вашу особисту появу на порозі моєї кімнати. Бо це єдина відповідь, яку я хочу отримати: упевнитися, що Ви точно на волі, і що ніхто мені не пише замість Вас.
Серджуся, але кохаю так само незмінно.
Ваш.
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
+
Від кого: Оннелі
Кому: Кар'ялонні
Дата: 11 тра, 13:38
Доброго дня, Кар'ялонні!
Побачила пропущений виклик від Вас і вирішила перевірити цю пошту. Інтернет підключу з дня на день, поки що пишу з маминого старого телефону. У мене все нормально, не пераживайте, будь-ласка. Довго не вдавалося влаштуватися ні на яку роботу, пройшла більше десятка стажувань, але всюди в останню мить відмовляли. Співпадіння чи чиєсь "добре слово", не знаю. Ну зараз вже влаштувалась, тому сподіваюся, що зароблю на новий ноутбук і телефон і буду знову на зв'язку. Сторінку у фб мою тоді заблокували, а з Вк я сама видалилася. Надії не пишіть, будь-ласка про мене, думаю у неї справ і так вистачає. Шкода, що з Ольгою та Євгенієм не можу досі зв'язатися, вони певно думають,що я їх здала або просто злякалася. А я банально не маю зв'язку. А до Вас приїду обов'язково як тільки отримаю зарплату. У мене ж Ваша картка Ощадбанку, треба Вам віддати. Я щодня переживаю чи є у Вас інтернет, бо Ви ж не зможете комусь картку дати і купити поїсти, раптом що.
Як Ваше здоров'я? Ви в тій же лікарні?
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 20 тра, 23:14
Хух! Ну, слава Богові, Ви на волі. Значить, Надії можу вже не писати про Вас, і не вимагати, аби вона Вас відшукала. А то я не люблю, коли люди пропадають без вісти. Навіть якщо я на них серджуся.
А я на Вас довго сердився. Відпускати гнів почав тільки зовсім недавно. І то, завдяки подіям астрального характеру, якщо для Вас це щось говорить. Бо в реальному житті мало що помінялося. В принципі, все на місці.
"Довго не вдавалося влаштуватися ні на яку роботу, пройшла більше десятка стажувань, але всюди в останню мить відмовляли. Співпадіння чи чиєсь "добре слово", не знаю."
Ні, не співпадіння. Пам'ятаєте наші останні смс 19-го лютого? Я тоді Вам написав, що знаю свою силу. Я гнівався на Вас, а коли я гніваюся на когось, то хочу чи ні, але у тієї людини починаються неприємності. Якщо дуже сильно гніваюся - то і неприємності так само сильні. Перед тим, як Ви мені написали, що Вас забрало СБУ, я був у гніві на Вас скажено, аж до смерті. Я був страшенно лютий на Вас. А потім коли Ви написали, що Вас забрали - то тим самим нібито (підсвідомо) попросили моєї допомоги. І моя лють на Вас стала слабшою. Хоча я ще гнівався на Вас довгий час потім, але вже не до смерті, вже не так люто як перед тим. Але продовжував гніватися. Тому природньо, що Вас випустили, але з роботою не складалося. А останнім часом мені вдалося побороти мій гнів. Узяти владу над ним. І завдяки цьому і у Вас з роботою нарешті склалося.
Звісно, можна думати, що це все співпадіння. Але я точно знаю, що це не співпадіння. Бо таких "співпадінь" у моєму житті було купа і помимо Вас (а я живу вже давно на світі). Я Вам розповідав уже, що завдяки моїй силі (відьомській, давайте начистоту називати речі своїми іменами: я потомственний відьмак, бо я шаман від природи, тим паче за національністю ліввик),- завдяки моїй силі навіть помирали ті, хто мене ображав. І авжеж, коли я гнівався на когось, то у тих людей, на кого я гнівався, ставалися різні неприємності: то раптом скажені собаки напали і покусали, то пожежа почалася в хаті, то ще якась холера. Варіантів мільон, коли я гніваюся безцільно. Маю на увазі, "безцільно" - це коли гніваюся абстрактно, не направляючи свою енергію у конкретне місце, а просто мечу громи та блискавки у бік тієї людини, просто у її бік. Бо буває, що цілю навмисне кудись у конкретне місце. Один з таких яскравих прикладів - коли я розбив машину і покалічив водія, щоби його провчити (я Вам розповідав про одного політика). І все це - силою думки. Але навіть коли я не цілюся нікуди конкретно, то це не означає, що блискавки та громи з мого боку у бік тієї людини не летять. Летять, але цілять куди попало.
Саме це я маю на увазі, коли я писав Вам, що знаю свою силу. І я Вам писав неодноразово: що мене не можна гнівати ні в якому разі. І це абсолютно серйозно. Бо біда буде тому, хто мене розгніває. Бо хочу я чи ні, але я у будь-якому стані і настрої лишаюся відьмаком, який володіє чаклунською силою. І по суті, я цю силу не котролюю. Бо правильніше казати, що її контролює та людина, яка зі мною спілкується. Якщо коротко - то поки вона мене гладить по шерсті - то і їй добре. Якщо проти шерсті - то іскри летять саме в неї. Бо я - усього лише адепт. Я не керую ні добром ні злом, яке віддаю, бо я усього лише адепт, дзеркало астрального світу. Просто дзеркало.
Тому я і писав від самого початку, коли писав про Надію: що хотів би, аби вона мені допомогла, щоби вона отримала благословіння, які прийдуть через мене. Щоби ці благословіння отримала саме вона. Бо я знаю свою силу. Я знаю, що коли людина вкладає у мене добро, то те добро примножується і повертається тій людині, яка мені його зробила. І тій людині починає щастити, починають відкриватися двері, відкриватися можливості, примножується її власна сила. Я маю владу примножувати добро, яке у мене вкладають, але не маю влади віддавати добро людині, яка мені зробила зло. Бо я усього лише адепт. Перехідник, якщо можна так сказати. Я посередині між Світом добра та зла, між Цим Світом (світом живих) і Тим Світом (світом мертвих). Я адепт. Дзеркало. А щоби простіше було зрозуміти - то просто відьмак.
В душі я добрий, але коли гніваюся, то звісно, що можу наробити лиха. Це взагалі від мене не залежить. Тому краще мене попросту не гнівати. Просто зрозуміти, затямити собі, усвідомити, що я - вогонь, і гратися зі мною не можна. Я не звичайна людина, я - Особлива людина. Так було завжди і завжди буде. Це просто треба усвідомити і прийняти. Коли мене хтось кохає, то хвилі кохання, які людина посилає мені - проходять через мене, і повертаються у подвійному-потрійному розмірі тій людині, бо кохання тієї людини стає моїм коханням теж, тому і подвоюється.
Саме тому я і казав Вам про вірність (я писав, що я ****ь): що це апріорі неможливо, бо якщо припустімо цілий натовп людей буде посилати мені хвилі кохання - то я відповім взіємністю усім. Якщо хтось із них хотітиме зі мною сексу - він матиме секс. Тобто, я апріорі не здатен зберігати вірність, бо я адепт: що вкладають у мене, те стає моїм і повертається назад у помноженому розмірі. Це треба просто прийняти, і не вимагати від мене вірності. Бо я апріорі налаштований на взяємність. Я іншим не зможу бути. В цьому моя слабкість і в цьому моя сила: дивлячись як повернути і як подивитися. Це просто Особливість. Яку треба просто усвідомити і прийняти.
"Шкода, що з Ольгою та Євгенієм не можу досі зв'язатися, вони певно думають,що я їх здала або просто злякалася. А я банально не маю зв'язку."
Я писав Ользі у ФБ, вона відповіла через тижні три (після того як я написав їй і спитав про Вас), що вона з Вами не спілкується. Не пам'ятаю точно як написала, але я так зрозумів, що ви посварилися. В усякразі, з її слів я зрозумів, що вона сердиться на Вас. Мені треба зайти у ФБ, щоби подивитися, як точно вона написала.
"А до Вас приїду обов'язково як тільки отримаю зарплату. У мене ж Ваша картка Ощадбанку, треба Вам віддати."
А я не хочу, щоби Ви мені її віддавали. Хай буде у Вас.
"Я щодня переживаю чи є у Вас інтернет, бо Ви ж не зможете комусь картку дати і купити поїсти, раптом що."
У мене 25-го лютого зламався модем (остаточно), отож, я цілих два місяці був офлайн. І звісно, накопичилася пенсія за два місяці. Отож, купив роутер. Щоправда, він трохи балується, приблизно раз на 10 днів перестає дихати, і мені доводиться гукати знайомого програміста. Він приходить, і повертає йому життя.
"Як Ваше здоров'я? Ви в тій же лікарні?"
Так, поки що в 3-й, але говорять, що 3-го числа лікарню зачиняють на ремонт, а нас будуть переводити. Ці "ремонти" влаштовують щороку, на один місяць, а потім нас повертають назад. Щоправда, слідів ремонту ніколи не видно, - але традиція є традиція: щоліта на один місяць лікарню зачиняють на "ремонт".
А ще я почав скидати вагу. Я цілих три роки тримав стабільно вагу близько 70 кг, незважаючи на голодування, а тепер важу мабуть 65, а то і менше. Одним словом, вагу я почав скидати одразу після того, як у мене почався перший напад анорексії. І хоча апетит молитвами повернувся, але вагу продовжую скидати.
Самопочуття хитається, серце стукає часом дуже тяжко, ледь не спиняється. Тим паче зогляду на довготривалий гнів: мені гніватися ще й тому не можна, що у мене здоров'я занадто слабке для таких стресів. Стараюся економити сили. Стараюся писати у Сповідальні: писанина розсіює негативну енергію. Коли я виплескую негатив на монітор, то тим самим частина негативної енергії поглинається монітором (я це знаю, тому і не тримаю у собі, бо знаю, що якщо почну накопичувати негативну енергію, то вона потім може вибухнути у несподіваному місці).
До речі, саме через це у мене з ладу вийшла майже уся техніка: в принципі, уся, окрім самого ноутбуку. В тому числі і пароварка, і чайник. І навіть роутер і той балується: час від часу вимикається і ні в яку не хоче вмикатися. Приходив знайомий електрик, і ще одна віруюча зазирала, отож, їхньою допомогою, техніку трохи відремонтували, тепер у мене два чайниника працюють (барахлять інколи, але працюють). А у пароварки зламався вимикач (покришилася сама пластмаска). І дивлюся, що розкладачка (Нокіа) теж подає тривожні сигнали. Отож, готуюся купувати новий телефон, а то і два.
Хоча в цілому, останнім часом гнів мій вщухає. Хтось мене дуже сильно любить, і посилає мені енергію любові. Ця енергія мені і допомогла узяти контроль над гнівом. Хоча він усе одно не минув остаточно, ще є залишки. Але саме завдяки цьому я почав, думаючи про Вас, посилати Вам теж ту любов, щоби у Вас проблем стало менше. Ось така амбівалентність: і гніваюся і люблю одночасно. Але любов перемагає.
Ось такі справи.
Але я радий, що Ви на волі. Хоча я гнівався на Вас, і навіть хотів, аби Ви там просиділи якнайдовше, але з часом, коли гнів почав вщухати, то і я почав хотіти, щоби Ви були на волі. Бо хоч Ви і дурепа, і я через це злий на Вас, але все одно люблю. А якщо люблю - то звісно, бажаю добра. Хочу, щоби Ви були щасливою, і були моїм особистим Щастям. Тільки от не знаю, як Вам мозок у голову вставити, щоби Ви самій собі не шкодили, і мене не гнівали. А вчилися вірити мені на слово. І довіряти. І щоби у голові своїй порядок навели, а то там такий срач, що хоч штани через голову надягай. Якби через ремінь по сраці у голову розум вставлявся - то будьте упевнені: я був би щедрим. Бо люблю Вас, і хочу якнайкраще. Якби Ви тільки це втямили, то було би значно менше проблем.
От же мені Бог дружину послав. Хоч і віртуальна, але усе одно для мене це не іграшки, для мене це всерйоз. А Ви як ніби балуєтеся у це все. І тому мене гніваєте ще більше. От же послав мені Бог дружину дурепу... А я люблю. І хапаюся за голову. Бо кохати дурепу - це ****ець якийся. Коротше, я краще замовкну, а то знову розійдуся. І то не знаю, що мені робити, і на кому гнів зірвати.
А хочеться бути добрим.
Такі справи.
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 21 тра, 00:18
Скажіть, Ви у мене були у Сповідальні ці дні? Точніше, протягом останніх трьох місяців. Іще точніше - протягом останнього місяця.
Я просто хочу остаточно знати, хто був той постійний Невідомий Читач, що регулярно зазирав до мене протягом останнього місяця, і ще один Невідомий Читач місяць тому цілу ніч просидів у мене у Сповідальні. У мене на думці є лише два ймовірних варіанти: або це були Ви, або це був один мій старий-престарий знайомий, на ім'я Славік... Я з ним останніх три місяці перебуваю у астральному зв'язку, і ми виясняємо там стосунки. Я припускаюся, що то міг бути і він. Хоча він не знає напевне, як мене звуть у інтернеті, а може і знає... Не знаю. Може знати, якщо захотів би взнати, бо насправді взнати це не так уже і тяжко, - тим паче, що його племінниця давним-давно про це знає, і його колишня дружина знає теж, - а отже, вони могли давно сказати йому. Тому не знаю точно, чи був він у Сповідальні протягом останнього місяця або протягом останніх трьох місяців, чи ні.
Воно, в принципі, різниці немає: читав він чи ні, бо якість наших стосунків усе одно вирішується у астральному світі, а не через мої щоденники у Сповідальні. Але просто цікаво знати остаточно, хто то був: чи все-таки Ви, чи все-таки він.
Хоча я знаю точно, що він там теж був. Бо я одного ранку прокинувся від того, що почув, як він слухає пісню "Говоришь, король тебе не нужен". Це було приблизно 10-го квітня (наскільки я пам'ятаю). Отож, я думав, що він уже давно там усе перечитав, якщо і до цієї пісні добрався. Але коли я 25-го потрапив у інтернет, то побачив, що 18-го квітня хтось цілу ніч у мене у Сповідальні просидів.
Стоп!... Я згадав... Я щойно згадав!... Мені ж Тато сказав, що Славік мене знайде 17-го квітня. Хм...
Так. Завтра буду думати і складати пазли. А зараз хочу спати, бо вже ніч. Все, спати, спати...
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 21 тра, 06:28
Я вчора написав спросоння, що хтось у мене 18-го квітня просидів цілу ніч у Сповідальні, а потім згадав: не 18-го, а 28-го. Просто запам'ятав добре лише цифру 8, а першу цифру не дуже. А потім згадав, що цей хтось просидів у мене цілу ніч не у мою відсутність, а вже при мені, коли я з'явився онлайн 25-го. Отож, 28-го, а не 18-го.
І ще: мені Тато сказав, що Славік мене знайде ДО 17-го квітня, тому я думав, що знайде 17-го. Але пісню у голові ("Говоришь, король тебе не нужен") я почув за тиждень до 17-го, тобто приблизно 10-го.
Коротше, намагаюся зрозуміти, що і де відбувається.
І також маю сказати, що тільки завдяки Славіку мені і вдалося стишити мій гнів на Вас. А так би і досі Вам перед носом зачинялися усі двері. Але як тільки він знайшов ключик до мого серця, щоби керувати моїм гнівом, то та благодать автоматично і на Вас поширилася, бо я і про Вас теж думав увесь цей час, - тобто, посилав Вам свою енергію, усе що маю. І коли прийшла благодать, то я і Вам її послав теж. Не знаю, якого саме числа Вас узяли на роботу, але Славік підібрав до мене ключик якраз у кінці квітня, 30-го числа вранці. Хоча я не зовсім упевнений, що то був дійсно Славік, бо досі сумніваюся: чи це був дійсно він, чи все-таки це був мій папка. Бо аж надто схожий на мого папку. Я навіть думаю, що це був все-таки мій папка. Не можу точно сказати. Я вагаюся, бо не можу визначити. Але знаю точно, що і Славік там був і чув усе, що зі мною відбувається. Бо потім він теж постарався повторити той самий трюк (прикинутися моїм батьком), але вже інакше повівся зі мною, і отримав по мордасам: ледь не поплатився життям.
Отож, я не знаю точно, чи дійсно до мене 30-го квітня вранці приходив мій папка, чи це Славік випадково піймав правильну хвилю, чи це мій папка йому поміг. Але саме 30-е квітня для мене стало переламним, і з того моменту усе пішло на лад.
06:28, 21.05
+
Від кого: Оннелі
Кому: Кар'ялонні
Дата: 21 тра, 18:17
Доброго дня, Кар'ялонні.
Ще раз прошу вибачення у Вас за всі свої різкі вислови і образи у Ваш бік. Ви ж знаєте що я легко піддавалася хвилинним нападам гніву. Я переглянула свої реакції і ємоції до людей, завдяки Вам в тому числі, так що дякую Вам за урок.
Картку я все ж поверну, не знаю правда коли. Я не хочу щоб Ви були голодним з моєї вини, раптом інтернету у Вас не буде і доступу до віртуальної картки.
Не знаю, хто такий Славік, але рада, що він приносить Вам радість та душевний спокій. Я не пам'ятаю точно дати, але я кілька разів заходила на Ваші сторінки на Проза.ру, дивилася чи зв'явилися нові статті, щоб переконатися, що Ви живий.
Ольга на мене образилася? Дуже цікаво. Хто ще на кого повинен ображатися) Якщо Вам не важко, знайдіть будь-ласка скріншот її повідомлення. Я думала вони морозяться, бо Жені не можна зараз зі мною виходити на контакт, щоб не впливати на "свідка". Мабуть хтось їм накрутив, що це я їх здала.
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 21 тра, 19:34
"Я переглянула свої реакції і ємоції до людей, завдяки Вам в тому числі, так що дякую Вам за урок."
То добре. Дай Бог, щоби усе на краще.
"Картку я все ж поверну, не знаю правда коли. Я не хочу щоб Ви були голодним з моєї вини, раптом інтернету у Вас не буде і доступу до віртуальної картки."
Ну, і всралася мені картка? Можна подумати, у мене у тумбочці банкомат захований, щоби зняти готівку. Чи Ви думаєте, буде краще, якщо я знову свою картку дам у руки чужим людям, якимось випадковим перехожим? Вона мені ніц не треба, і навіть буде краще, якщо продовжить зберігатися у Вас.
Бо, по-перше, дані обох карток у мене і так виписані на картонку, і лежать у гаманці. Я користуюся. І, наприклад, коли я через чужий смартфон замовляв собі роутер, то картонна карточка мені прекрасно підішла.
А по-друге, якщо у мене зникне інтернет, то мені пластикова карточка рівно ніяк не поможе. Абсолютно ніяк. Бо у мене на вибір буде тільки два варіанти: або сидіти чекати, коли хтось випадковий зазирне до мене у палату, і довірити карточку йому, або нікому не довіряти її, а сидіти і чекати невідомо чого.
І по-третє, у разі чого, якщо зникне інтернет, я зможу написати Вам смс, в якому напишу, що мені треба замовити, і Ви зайдете на сайт, і замовите мені те що мені треба з доставкою до мене. І розрахуєтеся карточкою зручним для Вас способом: якщо треба буде зняти готівку, то знімете готівку, якщо безналом, то безналом. Але у будь-якому разі Ви - моя підстраховка. А тут у мене на руках мені карточка чим поможе? Аж рівно нічим. Вона мені всралася на руках. Тому везти її не треба, хай продовжує бути у Вас. Поки вона у Вас, Ви мене підстраховуєте. І я спокійний, що у мене є тил.
"Не знаю, хто такий Славік, але рада, що він приносить Вам радість та душевний спокій."
Ох... Про Славіка розповідати в принципі немає що. Незважаючи на те, що ми з ним знайомі вже 25 років, наша дружба між тим пшик. Він був моїм першим платонічним коханням. І то, зовсім не завдяки його прекрасним якостям характеру, а тільки суто завдяки його зовнішності: у нього точно така сама фігура як і у мого батька. А я батька свого обожнював до запаморочення. Отож, Славік - усього лише візуальна асоціація з моїм батьком. Але ж характер... Коротше, це ідіот першої марки. Це така скотина, таке падло, яке дуже сильно образило мене 10 років тому, і з тих пір ми не спілкувалися аж ніяк. Рівно ніякого зв'язку. Нуль, повний. Ані я до нього ні кроку, ані він до мене. Десять років. Але! 10 років тому, коли він мене образив, я виголосив йому у спину прокляття: що через 10 років він мене сам знайде, і попросить у мене пробачення, на колінах. А якщо не знайде мене і не попросить у мене пробачення, то розіб'ється насмерть на машині: у Харкові от-от буде велика аварія. До речі, Славік живе у Харкові: він переїхав у Харків 12 років тому, з Херсону (ми познайомилися у Херсоні). І як бачите, три роки тому Бог мене Сам закинув у Харків. А коли Славік мене образив, мене у Харкові не було: ми з ним спілкувалися по телефону. І він мені тоді таке наговорив, що самим серйозним чином заслуговує на смерть та вічне пекло.
І ось, ці 10 років спливли, і я згадав про те, що виголосив йому у спину тоді, 10 років тому: що або він мене сам знайде і попросить у мене вибачення, або курво попрощається із життям та піде прямим ходом у пекло без покаяння та мого прощення: і хай там у Пеклі цілу вічність кричить так, як тоді кричав на мене 10 років тому.
Коли я згадав про це, що 10 років спливло і йому пора починати мене шукати - то я, пішов до нього через астрал. Полетів до нього у гості. І велів йому мене шукати. Ми з ним поспілкувалися трошки, від звісно був здивований, бо не очікував і не думав, що я володію такими здібностями: адже ми з ним знайомі 25 років, він знав, що я його люблю, але жодного разу я свої здібності не проявив при ньому. Тобто, це перший раз. Бо я не хотів їх проявляти навмисне, принципово. Отож, звісно, що Славік одразу здогадався, що я відьмак, і природньо, що його це спершу шокувало і налякало.
Але поступово він оговтався, і звісно, що моя ця загадкова поява його заінтригувала, він почав сам мене викликати час від часу, щоби поговорити зі мною ще. А я, звісно, почав йому виговорювати, що вб'ю його, якщо він у мене не попросить вибачення. Одним словом, я притис його до стіни за горлянку, вимагаючи від нього любові. Ситуація патова. Нестандартна. Бо з одного боку, він би і радий попросити у мене пробачення, а з іншої - він шокований і наляканий. І звісно, що мій гнів його налякав добряче, тому він через астрал почав до мене потроху підлизуватися. Тобто, шукати шляхи примирення зі мною. Бо зрозумів, що мене можна викликати, і можна спілкуватися зі мною і чути мене.
Одним словом, виясняємо стосунки. Сам я не ходжу до нього, і ніяк себе не проявляю: даю йому час обдумати, навести порядок у своїй голові, усвідомити що відбувається і вирішити як йому реагувати. Я не заважаю йому. Хай думає. Але час потроху іде, а аварія у Харкові буде неминуче. Відвернути його гибель можу тільки я, бо я знаю як саме можна тої аварії уникнути. Але щоби я захотів дати йому рецепт, цому доведеться мене знайти фізично, прийти, встати навколішки, і випросити моє пробачення. А тепер поставте себе на його місце: ситуація лоскотна, бо виходить, що він мусить прийти заради порятунку своєї власної шкіри, а не для того щоби допомогти мені. Коротше, хай викручується як хоче, але якщо до аварії він не встигне прийти - то здохне як скотина без покаяння, і кричатиме у пеклі цілу вічність, і я його не пожалію. Хотів на мене підвищувати голос? Кричати на мене йому хотілося? То хай кричить у Пеклі скільки хоче і навіть більше. Звісно, що у такій ситуації про його щиру любов до мене дуже тяжко говорити. Отож, хай думає, як викрутитися. А я його шкіру жаліти не буду. Він мене не жалів ці останні 10 років, і поруч його не було, коли мені була потрібна допомога. Отож, коли він прийде до мене рятувати власну шкіру - то як Ви думаєте: легко мені буде його пробачити та повірити йому?... Поставте себе на його місце. І на моє: якими очима я буду дивитися на гниду, яка мене не згадувала цілих 10 років, а тут раптом приспічило.
Так що у мене із ним дуже складні стосунки, і дуже напружені. Його життя у моїх руках, але щоби я захотів рятувати його шкуру від загибелі у аварії, а його душу від Пекла - то мені треба захотіти його врятувати. А щоби я захотів - то йому треба бути дуже переконливим. Бо прийти, впасти навколішки, сказати "Пробач", і після цього зникнути, покинувши мене напризволяще у такій ситуації в якій я наразі перебуваю - у нього не вийде. Бо просити у мене пробачення йому доведеться кожен день, і не словами, а справами. По суті - присвятити мені своє життя. Чи готовий він узяти на себе таку відповідальність? І чи схочу я від нього приймати його опіку в той час, коли він у моїх очах гнила гнида, яку треба розчавити і відправити на Той світ. То я ще подумаю.
Отакі у нас стосунки. Тому я не знаю, чи радіти тим стосункам із ним чи ні. Бо ціну від нього я вимагаю високу, менше прийняти не можу. Але чи зможе він мені стільки заплатити?... Чи є у нього такий капітал. Хай порпається у своїй душі, і вирішує, чи є у нього стільки капіталу, скільки я вимагаю від нього. А я вимагаю від нього любові: не меншої, аніж була у мого батька до мене. Подумайте: чи легко йому буде замінити мені батька, якого він ніколи не знав? Іншими словами, я вимагаю любові найвищої проби. Хоча і натомість пропоную не менше. Але ще не знаю, чи схочу його благословити. Чи може він прийде, а я відчую таку огиду до нього, що схочу негайно вбити? Я не знаю ще. Я йому це все відверто говорив через астрал. Отож, він чим далі, тим більше розуміє, що ціну я вимагаю високу, і маю на те повне право. Бо на кону стоїть його життя та моє каліцтво.
Тому попросити у мене вибачення - це не просто одноразовий акт: встав, сказав кілька слів, отряхнувся мов курка, і пішов. Ні. Такий номер не пройде. Просити доведеться усім своїм життям. Тобто, або присвятити служінню мені усе своє життя - або здохнути. Бо захищати його я не буду. А схоче мого захисту - то прийде, і буде служити. Або, або. Третього варіанту немає. Так, я притис його за горло до стіни, і вимагаю любові, у обмін на його життя. Бо не треба було на мене горлянку свою відкривати 10 років тому. Я дав йому фору цілих 10 років щоби подумати: а чи правий він був, що кричав на мене тоді. Цілих 10 років фору. Ця фора спливла. І мені насрати, прийде він чи не прийде. Бо за таку образу він заслуговує смерті, і я не знаю, чи схочу його пробачити, коли він прийде до мене те пробачення просити.
Поставте себе на його місце. І тоді уявите, які у нас наразі стосунки.
Втім, агресивним у астралі я був до нього лише до 30-го квітня. А 30-го квітня, коли він спробував побути у ролі мого батька, і поставитися до мене як до своєї коханої дитини, то наші стосунки різко змінилися на краще. Я перестав метати громи та блискавки у його бік. Бо на мене напала ностальгія за моїм батьком. Я кожен раз, коли згадую його, то починаю лити сльози. Бо мій батько був першою і єдиною людиною, яка кохала мене по-справжньому. Не хотіла мене, мов шматок м'яса, а кохала мене таким як я є. Він ніколи навіть голосу на мене не підвищував, ніколи... Він з мене пилинки здував.
Ну ось, я знов пишу про нього, а на очі накочуються сльози.
"Я не пам'ятаю точно дати, але я кілька разів заходила на Ваші сторінки на Проза.ру, дивилася чи зв'явилися нові статті, щоб переконатися, що Ви живий."
Спробуйте пригадати точніше. Коли Ви заходили до мене востаннє? І що саме читали. Я тоді по списку Читачів зможу співставити і вирахувати, під яким номером Ви у мене числитеся.
"Ольга на мене образилася? Дуже цікаво. Хто ще на кого повинен ображатися) Якщо Вам не важко, знайдіть будь-ласка скріншот її повідомлення. Я думала вони морозяться, бо Жені не можна зараз зі мною виходити на контакт, щоб не впливати на "свідка". Мабуть хтось їм накрутив, що це я їх здала."
Прикладаю до листа скріншот усього нашого листування із нею. Там дуже негусто.
Отож, якщо схочете, то можете помолитися за Славіка. А можете і не молитися. Якщо він здохне, я за ним плакати не буду. Але даю йому шанс спокутувати переді мною усі провини, за усі 25 років нашого із ним знайомства. І поставив жорстку умову: або я побачу його на колінах переді мною, або я побачу його ім'я у списку загиблих. Хай вибирає, що йому миліше.
До речі, він християнин з дитинства. Тобто, христонутий на усю голову, і ненавидить ЛГБТ. Точніше, ненавидів 10 років тому. Хочу почути, як він тепер ставиться до ЛГБТ, через 10 років роздумів наодинці із собою. Я думаю, 10 років йому із головою було достатньо, щоби подумати на цю тему. Але якщо схоче продовжити кричати - то хай кричить у Пеклі цілу вічність. Так буде справедливо.
Отакі у нас із ним стосунки. Не на життя, а на смерть бій. З фізичної точки зору - бугай проти беззахисного інваліда. А з астральної точки зору - сильний відьмак проти сраного християнина.
19:34
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
+
Від кого: Оннелі
Кому: Кар'ялонні
Дата: 21 тра, 20:17
Я дуже хочу, щоб Ви були добрішим і щоби у Вас всередині було більше любові. Дуже сумно читати про Ваші переживання і сльози. Більше прощайте і радійте життю. Час і так все розставить по своїх місцях.
Не пригадаю на жаль дати, коли я до Вас заходила. Читала здається останні Ваші записи за 2019 рік. На сторінці Братіслав Лібертус Свидетель.
Ви мене просто вибили із колії цим скриншотом. Я такого повороту не очікувала. Та ще й від Ольги. Вона ж мені як сестра була. Я стільки часу намагалася вийти на зв'язок із нею, чимось допомогти, підтримати, коли Женю посадили. Виявляється якесь падло змусило їх думати, що я зрадник. Або я не розумію взагалі що відбувається. Відчуття зараз малоприємні. Віддаєш людям всю душу, допомагаєш з усіх сил, ризикуєш заради них всіми ресурсами, своїм життям і волею, а тут виявляється "не маю бажання спілкуватися".... Страшно навіть уявити, хто і що їй про мене сказав. Проте виправдовуватися і нав'язуватися не буду. На все воля Божа. Дякую Вам за інформацію, Кар'ялонні.
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 21 тра, 21:10
"Я дуже хочу, щоб Ви були добрішим і щоби у Вас всередині було більше любові. Дуже сумно читати про Ваші переживання і сльози. Більше прощайте і радійте життю."
Думаєте, я не хочу його любити і не хочу бути до нього добрішим? Хочу.
Але треба цього разу, щоби і він теж цього хотів. Щоби хотів моєї любові і хотів моєї доброти до нього.
Якщо йому моя любов всралася і моя доброта йому не треба - то хай здохне як собака, я його захищати не буду. Я був його особистим Янголом-охоронцем, а він цього не усвідомлював, не розумів, і не цінував. Хоча міг би здогадатися, якщо брати начистоту. Міг би здогадатися, що саме я його охороняв, і насилав йому удачу. І авжеж тим паче, мусив відчути різницю між якістю свого життя До і Після. Маю на увазі останні 10 років, коли я припинив його охороняти, а покинув напризволяще виборсуватися зі своїми проблемами. Я йому не шкодив, а просто покинув його напризволяще. Дав йому шанс відчути різницю між якістю життя, коли я його охороняв 15 років поспіль, і якістю життя, коли я припинив його охороняти. І авжеж, тепер, коли я почав метати громи та блискавки у його бік, він так само має відчути, що це таке, коли я вже не на його боці, а проти нього. Отож, хай порівнює.
Хай порівнює, думає, і вирішує для себе: чи потрібна йому моя доброта і моя любов, чи ні. Якщо схоче моєї любові і доброти - то прийде та попросить. Задарма дарувати тепер не буду.
"Час і так все розставить по своїх місцях."
Навіть не сумніваюся. Можете не переживати. Я це і так знаю. А ще я знаю, що час має здатність бути гнучким. Тобто, має властивість вкорочуватися або розтягуватися. Так от: у Славіка усі шанси взнати на своїй шкурі, що це таке, коли час скорочується і стискається, мов удавка на шиї. Бо я знаю, що дуже скоро буде аварія. І тільки я можу його вберегти від загибелі у ній. Бо я знаю як. І хай не думає, що він зможе уникнути її самостійно, просто втікти з Харкова. Не зможе. Бо тільки я знаю секрет, як уникнути тої аварії.
"Не пригадаю на жаль дати, коли я до Вас заходила. Читала здається останні Ваші записи за 2019 рік. На сторінці Братіслав Лібертус Свидетель."
Пригадайте бодай одну назву, або принаймні зміст запису. І приблизно коли то було: тиждень тому, два тижні, чи пару днів назад. Бодай щось. Втім, я так розумію, що сьогодні Ви у мене на сторінці не були. А між тим, мій той постійний Невідомий Читач сьогодні у мене був, і прочитав декілька публікацій: вночі та вдень. Сьогодні він був під номером 62.
"Ви мене просто вибили із колії цим скриншотом. Я такого повороту не очікувала. Та ще й від Ольги. Вона ж мені як сестра була. Я стільки часу намагалася вийти на зв'язок із нею, чимось допомогти, підтримати, коли Женю посадили. Виявляється якесь падло змусило їх думати, що я зрадник. Або я не розумію взагалі що відбувається. Відчуття зараз малоприємні. Віддаєш людям всю душу, допомагаєш з усіх сил, ризикуєш заради них всіми ресурсами, своїм життям і волею, а тут виявляється "не маю бажання спілкуватися".... Страшно навіть уявити, хто і що їй про мене сказав. Проте виправдовуватися і нав'язуватися не буду. На все воля Божа. Дякую Вам за інформацію, Кар'ялонні."
Прекрасно розумію Ваші почуття: сам бував у такій ситуації, і не раз. Приведу один яскравий приклад зі свого життя (не пам'ятаю, чи писав про цей випадок у Сповідальні, треба буде полистати). Коротше, колись я ходив до Церкви постійно, і одного разу мене звинуватили у крадіжці церковних грошей. Тоді уся община, у яку я тоді ходив, подумала, що я крадій. Уявіть собі, як уся община, яка була усім моїм оточенням, по суті моєю майже рідною сім'єю (приблизно чоловік 40 чи 50 загалом) на мене дивилася? Уявіть, якими очима вони на мене дивилися: я один проти всього натовпу, і всі думають що саме я винуватий, а я не можу довести, що я не винний, що я ніяких грошей не брав і навіть не бачив їх. І що Ви думаєте? Через два роки (!) справжній крадій був знайдений, і мене було виправдано. Через два роки!... Хоча той крадій протягом цих двох років жодного разу не спалився. Жодного. Але його все одно вирахували. І знаєте, що дивовижно? Цим крадієм виявилася моя рідна сестра. Не Людмила, а менша, Ненсі: та, що мені сестра лише наполовину. Білява курва, яка повісила на мене крадіжку церковних грошей.
І хоча це не єдиний випадок, коли ця білява курва повелася зі мною як курва - але маємо те що маємо: саме завдяки їй я тепер ненавиджу блондинок та блондинів, і ненавиджу блакитнооких. Раніше я до них спокійно ставився, але завдяки їй тепер маю стійку асоціацію. А її саму інакше як "білява курва" не називаю. І сестрою її більше не рахую. І виплодків її - теж своїми племінниками не вважаю: вони мені ніхто. Хоча я її відрізав від себе зовсім не через цей випадок, а через інший. Потім колись розкажу. А втім, це не має значення. Принаймні зараз точно. Але факт є факт: крадієм церковних грошей виявилася моя рідна на той момент сестра. Хоча вона звісно не сама зізналася, її просто вирахували, поступово, хоча вона з тих пір грошей не крала і взагалі себе ніяк не видала. Але її все одно вирахували.
І сталося це не моїми силами, і взагалі не моєю участю, а сама община вирахувала. Просто цей випадок усіх вразив, тому звісно, що кожен у своїй голові пригадував найменші деталі того дня. Хтось згадав одну масюську незначну деталь, другий другу масюську незначну деталь, третій третю... Кожен час від часу ділився одне з одним своїми спогадами. І поступово, через два роки, усі, хто міг щось пригадати про той злополучний день - склали докупи усі дрібні деталі того дня, і вирахували, що справжнім крадієм була саме Ненсі, а не я.
Отож, ящо Вас хтось оббрехав - то навіть не майте сумніву: правда усе одно випливе назовні, навіть якщо два роки спливе, і всі будуть думати, що вже усе поросло туманом і вияснити правду вже буде неможливо. Насправді ні: брехня, сказана проти Вас, все одно вилізе назовні. І тоді Ольга не тільки зрозуміє свою помилку, але і попросить у Вас вибачення. Навіть не сумнівайтеся, що попросить. І авжеж, коли попросить вибачення, то буде ставитися до Вас значно делікатніше, і буде цінувати Вас як належить цінувати щирого друга. Тому не переживайте. Просто запасіться терпінням, і чекайте. Правда вилізе сама.
І будьте упевнені, що сама Ольга точно так само думає про усі ці події, продовжує їх прокручувати у своїй голові, аналізувати деталі. Вона не така людина, щоби сліпо повірити у ту брехню, яку їй наговорили про Вас. Вона не така людина. Хоча звісно, усе те що їй про Вас наговорили - занадто правдоподібно, щоби не повірити отак одразу. І саме тому вона наразі постребує побути наодинці із собою, не спілкуватися з Вами, щоби у Вас не було можливості заговорити їй зуби та запудрити мізки про свою невиновність. Вона сама повинна до цього дійти, просто їй треба трохи часу. Вона буде аналізувати кожну найменшу деталь, та складати усе докупи. І з часом сама зрозуміє, що Вас оббрехали. Вона попросту це вирахує, сама.
Тому не ображайтеся на неї. Просто дайте їй час самій зрозуміти і докопатися до правди. Вона не така людина, щоби правду ігнорувати, і щоби отак просто відрікатися від своїх друзів. Вона не така людина.
Просто саме зараз їй треба побути наодинці та усе проаналізувати. Дайте їй час. Отож, можете пробачити її вже саме зараз, бо не маю і найменшого сумніву, що вона досить скоро сама вийде на зв'язок, і захоче поговорити та попросити вибачення. Можете сміливо пробачити її прямо зараз. Бо вона варта того, щоби її прощали ще до того, як вона попросить вибачення.
Бо на щастя, вона зовсім не Славік. Це Славіка прощати чи ні я ще подумаю. А Ольгу - можна прощати сліпо. Бо вона варта того.
21:10
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
+
Від кого: Оннелі
Кому: Кар'ялонні
Дата: 21 тра, 22:04
Та я на Олю не ображаюся, вона свята людина, на Женьку зовсім трошки, за те що був як молодий гарячий півник, і не продумав як грамотно все зробити, а поліз на амбразуру і всім наробив біди. Але все одно він мені брат і по вірі і по духу.
Щойно написала одному нашому спільному з ними другу (напряму писати не можу, бо мені як свідку по справі заборонено з ним спілкуватися). Так той друг пише, що вони у матеріалах справи прочитали, що я маю свідчити проти нього. А на суд щось не викликають. Я їм такого насвідчу, мало не покажеться.
Кар'ялонні, хіба Вам буде добре, якщо щось трапиться зі Славіком? Просто не думайте про людину, якщо вона Вас образила. Богу видніше кого і коли наказувати. Будьте щасливим, тримайте у голові та у серці лише приємні спогади про людей. Любов притягує любов.
Ось, знайшла у себе в історії, коли востаннє заходила до Вас.
(скриншот)
+
Від кого: Кар'ялонні Езмяйне-Лівгіляйнен
Кому: Инна <xvtkmbyyf@i.ua>
Дата: 21 тра, 23:01
"Та я на Олю не ображаюся, вона свята людина, на Женьку зовсім трошки, за те що був як молодий гарячий півник, і не продумав як грамотно все зробити, а поліз на амбразуру і всім наробив біди. Але все одно він мені брат і по вірі і по духу."
Розумію. Власне, я теж на нього саме за це маю невеличку образу. Що він ні з ким не радиться, а робить що попало, не продумавши ні наслідки, ні стратегію. Якби він захотів мати радника, і був готовий до діалогу - то все було би інакше.
І навіть більше скажу: хоча він і поводився як дурень, я все одно посилав йому свій захист, був його Янголом-охоронцем. Звісно, що без його відома. А коли розгнівався на Вас, то вже розлютувався і на нього за одно, і свій захист не просто зняв, і саме пробив його. І тим самим показав його ворогам дорогу до нього. Якщо Ви розумієте, про що я. Тобто, поки я його оберігав, то вони були поруч, але були сліпі, не знаходили його. А коли пробив діру у стіні захисту, то вони його одразу побачили і накинулися на нього.
Для прикладу - приведу епізод із фільму "Вій" (можливо, Ви бачили цей фільм, чорно-білий ще). Коли Фома (чи як там його) намалював навколо себе крейдою круг, то чорти його не могли побачити і не могли переступити через лінію. А коли він подивився у очі Вію, то тим самим пробив діру у стіні захисту, і вони його всі побачили. Точно те саме сталося і у випадку з Євгеном. Він ходив по небезпечному краю, але поки я оберігав його, то він був у безпеці. А коли я розлютувався на Вас і втратив душевний спокій, то все розвалилося, і він лишився беззахисним.
"Щойно написала одному нашому спільному з ними другу (напряму писати не можу, бо мені як свідку по справі заборонено з ним спілкуватися). Так той друг пише, що вони у матеріалах справи прочитали, що я маю свідчити проти нього."
А! так може, саме через це Ольга і написала, що не має бажання із Вами бачитися! Бо їй заборонили.
"А на суд щось не викликають. Я їм такого насвідчу, мало не покажеться."
Краще би Ви порадилися зі мною, перш ніж іти свідчити. І для початку розказали мені, що саме збираєтеся говорити. Уявіть, що Ви вже на суді,і напишіть мені свою майбутню промову. А я прочитаю, і скажу, як вони будуть реагувати. Бо можливо, Ви щось ляпнете не те, і тим нашкодите і собі і йому.
"Кар'ялонні, хіба Вам буде добре, якщо щось трапиться зі Славіком?"
Я вагаюся. Я ще не знаю, чи буде мені добре якщо Славік увійде у моє життя, чи навпаки, мені буде добре якщо він зникне з лиця Землі. Я ще не знаю. Я не знаю, який варіант буде кращим. Дійсно не знаю.
"Просто не думайте про людину, якщо вона Вас образила."
Якби він був мені чужий і байдужий, то я би не думав про нього: викинув би і забув. Але він мені не чужий і не байдужий, а значить, отак просто викинути і забути я не можу. Бо хочу я чи ні, але його зовнішність у мене міцно пов'язана асоціацією з моїм батьком, і мозолить мені душевні рани. Це по-перше. А по-друге, якби він мені був чужий і байдужий настільки, що я би міг про нього забути - то будьте упевнені: він би і року не прожив, а був би давно мертвий. Та навіть одного місяця не прожив, а може і одного тижня. Бо за такі слова і за такі інтонації, які він собі тоді дозволив - треба вбивати без розмов. Негайно. І я би давно його вбив. Я маю силу вбивати на відстані, не торкаючись: так, що мені ніхто і не зможе по закону інкримінувати вбивство.
Я Вам уже розповідав раніше, що декотрих із тих, хто мене ображали, я вклав у могилу завдяки своїй силі магії ще коли був дитиною, підлітком. Перша людина, яку я вбив таким чином - мене намагалася згвалтувати, коли мені було 11 років. Коли я спробував пожалітися у міліцію (тоді ще була міліція), то Ольга Іванівна не питаючи моєї згоди забрала заяву, і пожаліла цього покидька: не захотіла бачте, ламати хлопцеві долю тюрмою. І тим самим мене розлютила. І я сказав собі: "Не схоче сидіти в тюрмі за спробу згвалтування дитини - то буде лежати у могилі". І невдовзі він вмер. Здається, йому навіть 18 не виповнилося. Другий покидьок, якого я вклав у могилу - мене згвалтував, коли мені було 13. Оскільки я вже знав, що жалітися у міліцію безглуздо, то виніс йому вирок одразу, без суда та слідства. І він дуже скоро вмер. Список усіх, кого я вбив саме завдяки магічній силі, можна продовжувати. Так от: Славік заслуговує смерті. З одною лише поправкою: у нього є шанс попросити у мене пробачення і жити. І то: тільки завдяки тому, що він народився схожим зовні на мого батька. Тобто, ніяких інших виправдань і поблажок у нього немає. Він мусить бути або мертвим, або на колінах переді мною. Я даю йому шанс вибрати.
"Богу видніше кого і коли наказувати."
Я та Бог - ми заодно. Усвідомте, що відьмаки - це перш за все Божі люди. Які володіють Божою силою, Божим даром. А отже, частково є Його воїнами тут на Землі. Є Його посланцями. Відьмацтво - це Божий дар. Тобто, саме з Божої згоди та благословіння Він дав мені цю зброю. І я нею володію на свій розсуд. Маю владу сам вирішувати: кому померти, а кому жити. І Бог не зможе мені відмовити, якщо я захочу чиєїсь смерті. І Він мені це неодноразово довів.
"Будьте щасливим, тримайте у голові та у серці лише приємні спогади про людей."
Я намагаюся, Оннелі. Але що стосується Славіка - то на жаль, це не той випадок, коли мені є бодай щось пригадати про нього хороше. На жаль, він усі 25 років нашого з ним знайомства був абсолютно не корисною людиною. Це був попросту трутень мого життя. Від якого рівно ніякої користі мені не було. Уся моя ласка та милість до нього трималися лише на добрих асоціаціях із моїм батьком. Все. Тобто, це не Славік мені робив добро, а навпаки, це я робив йому добро, і робив це все постійно у одну лише сторону: як футбол у одні ворота. І то: тільки завдяки моєму батькові. Тільки у добру пам'ять про нього я не звертав уваги на те, що Славік - взагалі безглузда і марна людина у моєму житті. І поки він був просто марним і безглуздим - то я терпів і закривав на те очі. Я любив його незважаючи на те, що мені з нього користі було як з козла молока. Але коли він підняв на мене ротяку - то мій терпець урвався. Усьому є край і межа. І пора йому або почати віддавати мені усе, що я у нього вклав протягом попередніх 15 років, або - хай очистить землю від своєї присутності.
"Любов притягує любов."
То хай любить! Хіба я проти, щоби він мене любив? Хай любить! Я відповім взаємністю, нікуди не дінуся, бо я адепт. Але щоби я тепер йому знову видавав кредити любові? Ні. Кредити скінчилися. Коли я дарував йому свою любов, він шарахався він мене. Жодного кроку назустріч! Жодного. Один тільки я обхажував його та приручав, він був попросту дикуном, ідіотом якимось шараханим. Тепер настала нам черга помінятися: тепер хай він дарує мені любов, а я буду сидіти на сраці і капризувати, як колись капризував він. І буду його пинати, як колись мене пинав він. Просто поміняємося місцями. Жодного кроку назустріч йому я тепер не зроблю. Хоче моєї любові? Хай шукає. А не хоче - хай здохне. Не цінував моєї любові, поки я йому дарував? Я дав йому 10 років фору аби відчути: що таке жити без моєї любові, без мого захисту. Хоче повернути мою любов - хай старається!
"Ось, знайшла у себе в історії, коли востаннє заходила до Вас."
О! Чудово! Зараз звірю, і погляну номер. Але однозначно, і так ясно, що Невідомий Читач під сьогоднішнім номером 62 - це не Ви. А якщо не Ви, то значить, він. Бо більше немає кому слідкувати за моїми публікаціями. Бо ні у кого немає причин слідкувати та вникати у те, про що я пишу. Отож, тепер я упевнився, що то точно він.
Ну що ж... Це добре. Якщо слідкує - значить, врешті-решт точно помиримося з ним. В принципі, я і так знаю, що помиримося, бо інакше би він не гукав мене стільки разів через астрал, і тим паче не заморочувався бажанням до мене підлизуватися та мене задобрювати, шукаючи ключик до мого серця... І авжеж, ключик знайшов, і тепер слідкує за моїми публікаціями щоби впевнитися, що ключик безвідмовно правильний. Ну, і звісно зрозуміло, що намагається придумати сценарій, як з'явитися перед мої очі. Бо ж 10 років - це не жарти. Втім, я і так відчуваю, що він ходить кругами навколо мене, десь дуже близько, і все не може наважитися зробити крок та увійти. Репетирує лице і репетирує зовнішність. Я це і так відчуваю, і вже давно. Не знаю, скільки часу він збирається тупцятися перед порогом моїх дверей, не наважуючись відчинити їх. Хіба тільки якщо хтось дасть йому підбадьорливого пенделя під сраку, щоби він ввалився у мою кімнату зовсім не так красиво, як би він того хотів.
Я давно це відчуваю, що він десь поруч, десь дуже близько. Я його не підганяю: хай тупцяє собі скільки хоче. Годинник цокає. Аварія близько. Хай продовжує тупцяти.
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
+
Від кого: Оннелі
Кому: Кар'ялонні
Дата: 21 тра, 23:21
Пробачте мене, але я не писатиму тут подробиць справи. Цю пошту вони читають, я і так ходжу по лезу ножа, за розголос матеріалів справи мені світить до 3 років. І до того ж на суд вони мене вже мабуть і не викличуть, їм мої свідчення не вигідні. Щоб я сказала? ПРАВДУ. Бо правда - то найсильніша зброя. Якби вони не залякували мене тюрмою... На суд людський мені плювати. Для мене є лише Суд Божий. І тільки перед Богом я боюся сказати щось не так. Своїх я не зраджу.
Кар'ялонні, я створила сторінку на ФБ. Пізніше зроблю нову пошту, сюди краще не пишіть ніяких подробиць.
Воля Ваша, і це Ваші зі Славіком справи, я не влізаю і радником не буду. Але прошу і Вас також постійно пам'ятати про Суд Божий.
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 21 тра, 23:28
Я пролистав усіх своїх Невідомих Читачів за останні два тижні (прикладаю течку). Можете з легкістю знайти себе у скриншотах, і спробувати підрахувати кількість прочитань Читача під номером 62... А Ви у мене (чомусь) відмічені під двома номерами: 294 та 242. Не розумію, як так може бути, якщо Ви заходили з одного пристроя та через один браузер... За ідеєю, номер повинен бути один. Втім, це не має великого значення. І до речі, на Читача 242 я теж звернув увагу, бо такого не буває, щоби хтось випадковий аж кілька публікацій підряд прочитав. Тому я замислився, хто то може бути. Тепер знаю, що то були Ви.
Завтра нумерація зміниться, але час та дата прочитань залишаться тими самими звісно, тому зміна нумерації ніяк не завадить продовжити стежити за своїми улюбленими Читачами...
Така ось цікава статистика.
23:28.
+
Від кого: Кар'ялонні
Кому: Оннелі
Дата: 22 тра, 00:08
"Пробачте мене, але я не писатиму тут подробиць справи. Цю пошту вони читають, я і так ходжу по лезу ножа,"
Я зрозумів.
"...за розголос матеріалів справи мені світить до 3 років."
Круто.
"І до того ж на суд вони мене вже мабуть і не викличуть, їм мої свідчення не вигідні."
Може бути і таке.
"Щоб я сказала? ПРАВДУ. Бо правда - то найсильніша зброя."
Зітхаю... Правда буває різною. У тому-то і справа, що від манери подачі правди також залежить кут зору на цю саму правду... Майте на увазі цю маленьку деталь. Я саме її маю на увазі.
"Якби вони не залякували мене тюрмою..."
Не знаю, що відповісти чи що порадити. Але розумію, бо і сам бував не раз у подібній ситуації.
"На суд людський мені плювати."
Похитаю головою. Бо Ви ще молода, і на своїй шкурі поки що не взнали, що таке масова травля, і що таке травля з боку державної системи. А я вже взнав. Тому я би тепер не став так гарячкувати, а трошки би притривав свої емоції та подумав головою. Ви мені потрібні на волі. Втім, якщо Вам так приспічило посидіти у камері та подумати (читайте: посходити з розуму від нудьги та тиші, готовою дертися на стіни) - то будь ласка, можете розкидуватися своїми емоціями. Але я Вам не раджу розводити у суді балаган. Я не говорю Вам брехати. Я говорю: тримайте свої емоції у вузді. І свою правду подавайте не з криками та істериками, а спокійно. Дуже рекомендую.
"Для мене є лише Суд Божий. І тільки перед Богом я боюся сказати щось не так."
Це само собою зрозуміло. Від нього ніхто не втіче.
"Своїх я не зраджу."
Ох... Зітхаю. Насправді Ви не зможете це гарантувати, бо Ви ніколи не можете знати, де насправді зрада, а де виручка. Бо вони часом прикидаються одне одним (зрада прикидається виручкою, а виручка зрадою). Це той самий випадок, коли "не было бы счастья, да несчастье помогло", бо "благими намерениями выстлана дорога в ад". Отож, раджу Вам не дерти сорочку на грудях із такими голосними заявами. І взагалі запхайте свої емоції самі знаєте куди. У суді треба відповідати на усі запитання спокійно, і головне без емоцій. Бо судді теж люди, терпіти кожну істеричку, яка приходить на суд свідчити - Ви думаєте, їм це в радість? Воно дико дратує і злить. Тому якщо почнете розкидуватися там своїми емоціями - то точно зробите погано і собі, і тим, за кого заступатиметеся. Але зате дуже допоможете тим, проти кого свідчитимете. Пам'ятайте: Ваші емоції - Ваш найголовніший, і в принципі єдиний ворог.
"Кар'ялонні, я створила сторінку на ФБ."
Добре.
"Пізніше зроблю нову пошту, сюди краще не пишіть ніяких подробиць."
Ой! Які там у мене можуть бути важливі подробиці? Я не перший день на світі живу. Вчіться мені довіряти більше. Просто візьміть собі за правило: довіряти мені. Так буде значно краще. Повірте.
Хоча, що стосується пошти, то я у будь-якому разі муситиму завести ще одну скриньку, бо ця вже майже повністю заповнена, а пам'ять поштових скриньок обмежена на цьому сервері, і не розширяється (хіба тільки якщо заплатити). А видаляти листи я не хочу, хочу зберегти. Тому муситиму теж подумати про реєстрацію нової скриньки. А жаль. Бо я до цієї вже звик. Не люблю я оці вимушені переїзди зі скриньку у скриньку. І взагалі, в Україні немає номальних поштовиків. Раніше я користувався Яндексом, там зручна пошта: пам'ять безкінечна і можна течку вкладати у течку. А в українських поштовиках - що попало. Коротше, вони недороблені, і тому доводиться постійно переїжджати, аби не видаляти листування. І мені це не подобається. Бо Порошенко ідіот: тільки і вміє, що забороняти, а альтернатив ніяких не пропонує.
"Воля Ваша, і це Ваші зі Славіком справи, я не влізаю і радником не буду."
Я й не прошу порад. А просто лише вводжу у курс: ставлю перед фактом. Щоби Ви знали і розуміли, що у моєму житті відбувається. Просто тому, що не хочу мати від Вас секретів. Отож, коли мені буде побрітна порада - то я напишу про це прямим текстом: "Мені потрібна Ваша порада". А у стосунках зі Славіком (та і взагалі в області астралу та магічних здібностей) мені ніякі поради не потрібні. Бо це не та область, де поради поможуть.
"Але прошу і Вас також постійно пам'ятати про Суд Божий."
Ви думаєте, я про це не усвідомлюю? "Кому багато дано, з того багато і спитається". Дар, яким я володію - він не безкарно мені даний, я муситиму після смерті відповісти Богові за те, яким саме чином розпоряджався ним. Саме тому я з дитинства узяв собі правило: ніколи нікого не ображати першим. Але якщо хтось першим образить мене - то маю повне право мститися. Інакше говорячи, я свій дар принципово використовую тільки у цілях самозахисту, але ніколи для нападу. Тому можете бути спокійною на цей рахунок. Я не маленька дитина, хоча відповідальність за свій дар я відчував і чітко усвідомлював ще у дитинстві. Я все життя живу з почуттям відповідальності і за свої емоції і за свої слова. Бо я знаю, що вони мають силу, і ця сила здатна бути руйнівною, як може руйнівним бути вогонь, бо це і є вогонь: можна спалити хату, а можна зварити їсти. Бо цей дар як ніж: можна пошинкувати капусту для борщу, а можна зарізати людину. Якщо на мене ніхто не нападає, то для чого мені когось різати? Я буду займатися борщем. Але якщо комусь бздикне у голову напасти на мене - то хай не дивується, що той самий ніж опиниться у його серці. Усе по-чесному. Я свій дар використовую тільки у цілях самозахисту, і ніколи для нападу. Я ніколи першим не нападаю. Ніколи. Бо я чудово усвідомлюю: що якщо я першим нападу - то той, на кого нападу, матиме повне право захищатися і вбити мене. А я помирати поки що не планую, бо у мене є плани на життя.
Все дуже просто.
На добраніч...
00:08
Кар'ялонні / #Karjalonni_I
* * *
Оскільки тему про Славіка у нас із Оннелі вичерпано, то подальше листування цитувати та публікувати не буду. Або навряд. Не знаю ще, чи будуть причини.
А у мене наразі на годиннику 07:15, і я хочу спати... Зараз впаду лицем у подушку, і подрімаю трохи.
22.05.2019
Кар'ялонні