Привіт, Тату. Доброго ранку Тобі і мені, коханому.
Вчора опублікував на Новинках текст пісні "Чи мене захистиш" (http://proza.ru/2019/05/20/1541). А тепер хочу написати про нього.
Отже, 19-го числа вранці мені захотілося послухати російську естраду на моєму диску. У мене її багато неслуханої накопичилося протягом останніх декількох років: я не слухав її, а просто скидував і скидував усе, що траплялося під руку, з думкою: "Потім колись послухаю". Потрапляла та музика до мене різними шляхами, але переважно з чужих флешок, і тільки зрідка скачував щось десь звідкись по чужій рекомендації. Отак і накопичилося 35 ГБ однієї лише російської естради (в тому числі і кліпи). А тепер потроху розбираю, і щось видаляю, а щось лишаю. І вранці 19-го числа (тобто, позавчора) мені влетіла у вухо пісня Валерії "Оправдаешь ли ты".
Вона мені так влетіла у вухо, що навіть захотілося переписати слова на слух, а потім зробити пісенний переклад на українську. І як на мене, то переклад виявився навіть яскравішим, аніж сам оригінал, оскільки подібний до теплого вина, яке від доторків людських рук лише розкрило свої пахощі...
Коли слухав ту пісню, то думав про Славіка. Адже, це він у нас майстер засуджувати усіх і за усе підряд. А от чи здатен він виправдовувати когось, знаходити для когось слова виправдання та слова захисту від чужого осуду?... Захотілося словами цієї пісні спитати у нього, прямо у лице (тим паче, пам'ятаючи ніч на 25-е лютого):
Чи мене захистиш?
Інших захисту не потребую.
За помилки мої,
І за пошуки втілення мрій...
У солодкому сні,
Мов садку, що трояндами п'янить,
Нахилившись до мене вночі,
Чи мене захистиш?...
Хочу попросити Оннелі озвучити цю пісню. Можливо, вже сьогодні побачить мій вчорашній лист, і відповість. І коли відповість, то напишу про цю нову пісню. Буде цікаво її почути у її виконанні.
Так, я засуджую Славіка. Я продовжую його засуджувати. За його ж осуд. Мені би дуже хотілося спитати йому у лице, словами цієї пісні: а чи здатен він когось захищати. Спитати у всіх на очах, і щоби очі усіх були звернені до нього так само, як і мої: "Чи мене захистиш?..." Бо досить уже поводитися як христонутий ідіот, пора вже дорослішати, і пора усвідомити, що Кохання - це і є Бог. Що Коханню треба поклонятися і молитися, а не кричати про якісь дебільні принципи святості та збоченої правильності: кому кого кохати правильно, а кому кого ні (а серцю не накажеш, між іншим, але у Славіка очевидно усе під контролем? Саме тому й очі пусті, мов у мерця, що у нього навіть Бог у вуздечці ходить)... А між тим, у Біблії прямим текстом написано, що серце треба відкрити: для того, щоби у нього увійшов Бог. Для кохання серце треба попросту узяти і відкрити. А він що? Шарахався, скільки його пам'ятаю.
До речі, згадалося, що колись (рівно 5 років тому) я написав слова пісні "Кумир Любовь" (http://proza.ru/2014/08/27/208). Там приспів:
У всех - один кумир: Любовь.
Мы поклоняемся кумиру,
Стремимся в Царствие Её,
Её рабами стать!
Читаем Библию её,
И между строк ответы ищем:
Ах, как найти дорогу к Ней,
Как в Рай попасть.
Так, християни люблять повторювати, що Бог це Любов, але що Любов це і є Бог - їм невтямки, для них це не одне і те саме. Коли говорять: "Бог це Любов", то починають нести ахінею, сповнену осуду, а коли говорять: "Любов це Бог?" - то тут же кричать: "Фу, фу!"...
Але я не це хотів написати. Хотів написати про інше: коли я працював над перекладом пісні ("Оправдаешь ли ты"/"Чи мене захистиш"), то звернув увагу на одну деталь: що ця пісня за змістом та характером дуже схожа на мою пісню "Нічний романс" ("Ночной романс": http://www.proza.ru/2013/10/21/1082, http:///www.realmusic.ru/songs/1350696).
Ось, власне, саме про це і хотів написати. Дуже люблю цю пісню. І з сумом та жалем ностальгії згадую про ту ніч, завдяки якій вона і була написана... Якщо ці дві пісні поставити поруч - "Ночной романс" и "Оправдаешь ли ты" - то картина складається приголомшлива... І саме це мене і вразило, коли я перекладав її на українську мову. Саме це мене і вразило... І сподобалося. Викликало захват. Аж до стриманого дихання, коли глибоко вдихаєш повітря, і боїшся видихнути... Бо це Еврика, як Янь та Інь, які знайшли одне одного та переплелися...
Ось, саме це і хотів написати. Дякую Тобі, Тату.
07:42, 21.05.2019
Кар'ялонні