Привіт, Татусю.
Ось я нарешті і онлайн. П'ятнадцятого числа вдень у мене перестав працювати роутер, довелося написати смс Олександрові Назаренко, який мені цей роутер налагодив 25-го квітня, і потім іще 5-го числа допоміг вирішити ідентичну проблему, що і цього разу. Не знаю, як у нього це виходить, але у мене не виходило, - хоча нібито я робив точно те саме, що і він.
Попили чаю удвох, трошки познайомилися. Я наполіг, щоби він лишився і трошки про себе розповів. Схоже, ми трошки подружилися. Хоча я до нього досі на "Ви", а він до мене вже на "ти". І навіть у останній смс-ці до мене вставив сумного смайлика (написав мені, що раніше понеділка не зможе до мене зайти, - а я писав йому у п'ятницю). Кумедно... Адже ми з ним майже не знайомі, бо до цього бачилися усього лише двічі. Але мені захотілося з ним подружитися. І схоже, що він не проти.
Повідомив йому, що через два тижні мене переводять у іншу лікарню. А він сказав, що у цих краях (на Баварії) буває приблизно двічі на тиждень. Пообіцяв зазирати до мене на чай. Поцікавився, як часто мене провідують. Я відповів відверто: що він провідує мене значно частіше за усіх, хто у мене буває, враховуючи і волонтерів також. Він сказав, що зазиратиме.
Був кумедний момент. Щось ми говорили про роутер, про причини, що з ним. Я написав йому: "Я думаю, що він навмисне зламався, щоби ми з Вами частіше бачилися. Інших причин не бачу". Він всміхнувся у відповідь: зрозумів мій жарт. А потім коли знов повернулися до теми наступної зустрічі - то я написав: що мій роутер сам призначить нам зустріч. І він знов усміхнувся, і дав зрозуміти, що не проти.
До речі, коли я писав йому смс-ки, то ми обговорювали ймовірні причини виходу з ладу мого роутера, і він висловив припущення, що причина у тому, що вилка зарядного затонка і закоротка. Я попросив його купити мені або нове зарядне, або тройник, який підійде для мого наявного зарядного, або те і інше. Але він не купив, і мені прямо сказав, що якщо би він купив і проблеми з моїм роутером вирішилися би раз і назавжди - то причини заходити до мене у гості самі собою би зникли, а він навпаки, сподівається, що причини побачитися ще будуть. І я всміхнувся у відповідь: мені було приємно це чути.
Взагалі, мені Олександр з першої нашої зустрічі одразу сподобався. Він такий затишний, такий спокійний... І навіть, викликає якесь почуття ніжності до нього... Такі люди рідко мені зустрічаються узагалі. І це при тому, що він і не намагався мені сподобатися, і навіть не думав про це, бо прийшов просто допомогти налаштувати мій роутер, і був увагою повністю у тому роутері. І потім я на прощання попросив у нього номер мобільного про всяк випадок, і він дав. А він у відповідь записав собі мій.
Сьогодні, коли ми чаювали, я запропонував йому мед до чаю. Він сказав, що не любить мед. Я здивувався: "Як можна не любити мед?"... Він здвигнув плечима і усміхнувся. Я поцікавився: "А що Ви любите? Із солодощів маю на увазі". Виявилося - гіркий шоколад. Я був у захваті: я теж обожнюю гіркий шоколад. А ще виявилося, що ми обидва любимо зелений чай з жасміном. І обидва нічого не розуміємо у бухгалтерії (його дружина бухгалтер). І ще одне спільне виявилося: ми обидва зареєстровані на Фейсбуці, але насправді там майже ніколи не буваємо, бо зазвичай спілкуємося через е-майл. Я написав йому свій емайл, він сказав, що запам'ятав його.
Він особливий. Мені хочеться посміхатися, коли я думаю про нього.
Перші два рази, коли він був у мене, я звернув увагу на його внутрішню доброту. Ця доброта у ньому якась гола, на рівні підсвідомості. Мені було цікаво за ним спостерігати, особливо у першу нашу зустріч. Він почувався розкуто, і на мене не звертав уваги, бо був зайнятий роутером. Але сьогодні він явно був увагою на мене, і я тепер відчув, що він трошки соромиться і ніяковіє у моїй присутності.
Домовилися, що він купить для мене лампочку (у мене у бра якраз перегоріла лампочка), і зазирне до мене на днях. Показав йому, яку треба. Ось і привід знайшовся зайти до мене іще раз... Всміхнувся, бо згадав ще одну деталь: Коли я написав йому, щоби він купив дві лампочки, щоби було про запас - то він сказав: "Якщо куплю дві, то не буде причин зайти іще раз. Тому куплю лише одну". І я всміхнувся у відповідь: "Гаразд".
Потиснули одне одному руки, і попрощалися. Прощання було довгим: ми кілька разів тиснули одне одному руки, говорили "До побачення", потім на прощання щось додавали, і знову тиснули одне одному руки і прощалися... До речі, у нього дуже тендітна долоня, приємна на дотик... Я мимоволі звернув увагу, і відмітив про себе.
Думаю, що подружимося. В усякразі, сподіваюся, що надовго.
21:55, 20.05.2019
Кар'ялонні