Попередня частина: http://www.proza.ru/2019/05/10/967
Зимі нема вже вороття,
хоч холод іноді панує,
а брунька випуска листка,
бо поклик весни чує.
Прогляне сонце крізь гілля
і променями мерехтить тонкими,
почуєш шум від сухого листка
і тихе шурхотіння чуєш?
Сережки зависають із гілок,
а верх - гостренькі вушка листя,
в дуплах – життя і вечір наступав,
і темрява розвішує намисто.
Світ оживає, щоб ростить квітки,
ліс запросити на розмову,
це лиш початок, вітру шум
її продовжує у кронах знову.
Продовження: http://www.proza.ru/2019/05/18/859
4.04.2019-16.05.2019.
Світлина Ігора Винниченка:
“Зимі нема вже вороття.”