11 05 - Kizatavat-2. Хочу умереть в Ладве

Братислав Либертус Свидетель
   Привет, Пап.

   Я вот, благодаря своему загадочному читателю, который две недели назад целую ночь просидел над моими записками, увидел одну из своих записей. Называется "Тело болеет, не больно..." (http://proza.ru/2018/03/25/2286).

   Там я пишу о видении своей смерти: полутёмная большая комната, большая кровать под балдахином напротив двери... Я много раз думал: а где он может быть, этот дом, в котором я умру на этой постели?... И почему-то во мне уверенность, что этот дом будет непременно в Ладве. Максимум в Ладва-Ветке, но непременно именно Вепсия.

   Причём, я настолько в этом уверен, что когда пытаюсь мысленно перенести этот дом куда-то в иное место - например, в Карьялонлинну, или куда-то в Финляндию - то чувствую внутренне: Нет. Он не может там быть, он туда не вписываеся. Потому что я чувствую внутри: этому дому место непременно в Вепсии, а центр Вепсии для меня - Ладва. Может быть и Ладва-Ветка, я не знаю, я не был в Ладва-Ветке, но в Ладвея был, и Ладва во мне сразу же зазвучала в унисон с каждой клеточкой моего естества: "Да!"...

   Я влюбился в Ладву сразу же, как впервые попал туда. Хотя я не видел ничего, кроме пейзажей, видных из окна ладвинской больницы - я всё равно влюбился в это место. Влюбился в тёмно-синюю речку Ивенку, журчащую через дорогу. Влюбился в мостик, переброшенный через неё. Влюбился в старый заброшенный дом напротив окон моей палаты. В лес, который был мне виден между домами... В тропку сквозь двор, в качели во дворе... А самое главное - в воздух. В атмосферу. И ещё во что-то необъяснимое, отчего ощущаешь умиротворение, близкое к райскому счастью.

   И я каждый раз, когда думаю об этом доме,который построю, чтобы в нём умереть - то всегда вижу этот дом именно в Ладве... Потому что Ладва - это идеальное место, где можно с любовью встретить свою Смерть. Именно с любовью... Обнимая её, как родную и долгожданную гостью.

   Поэтому я знаю: я в Ладве непременно построю этот дом. Когда-нибудь. Пренепременно. Потому что я его вижу. Вижу эту комнату, вижу кровать под балдахином. И я хочу и эту комнату, и эту кровать. Хочу именно под балдахином. Если уж увидел - то непременно хочу получить.

   Поэтому в Украине я умирать не собираюсь. Потому что намерен умереть в Ладве. Хотя в Ладву возвращаться я пока не тороплюсь. Потому что я хочу в Финляндию, хочу жить одновременно и в Йоэнсуу, и в Севеттиярви, и чтобы и там и там иметь своё собственное жильё. В Йоэнсуу мне достаточно квартиры, желательно трёх-комнатной, больше не стоит, потому что это будет моя личная гостинница и не более. А в Севеттиярви я хочу построить большой замок, большой дворец, имение. И именно там я буду жить большую часть своей жизни в Финляндии. А в Финляндии я буду жить очень много, почти постоянно, - вплоть до того времени, пока не построю Карьялонлинну. А потом основную часть будуть жить там. Но до Карьялонлинну построю дом в Ладве, или в Ладва-Ветке: я ещё не решил окончательно, там или там, потому что мне нужно посетить Ладва-Ветку, чтобы ощутить тот воздух, и понять окончательно. И, безусловно, необходимо увидеть Ладву полностью, чтобы выбрать место, если выберу Ладву. А потом буду строить Карьялонлинну.

   Кстати, я последнее время именно этим и занимаюсь: я рисую проекты своих будущих имений. Конкретно сейчас (не во времени, а в периоде) работаю над проектом имения "Дві черешні", которое хочу построить в Козачках, и уже почти закончил работать над ним. Перед этим нарисовал проект дома в Хорошево, и почему-то хочу его назвать словом "дача": "Дача Карьялонни". А "Дві черешні" - звісно, начесть тих двох черешень, під якими Ти мені обіцяв у ніч 2007-го року, що усі мої забаганки будуть втілені. Одна з таких забаганок - побудувати маєток у Козачках, і назвати його "Дві черешні". А для цього спершу викупити сусідню ділянку, яка пустує вже багато років, а то і десятилітть уже. Там давно ніхто не живе, та і будинок уже напівзруйнований. Але саме там, на тому місці - я бачу свій маєток, я бачу чотири великі круглі башти на кутах, і по суті це буде типовий замок із зовнішнього вигляду, типовий середньовічний замок. Але звісно, всередині він буде у сучасному стилі. Ось таким я його і бачу. Я його настільки яскраво бачу, бачу його стіни пісочного кольору... Що, в принципі - навіть якось і не замислююся про своє авторство проекту, бо мені здається, що його придумав Ти, а я лише намагаюся вгадати точні його параметри та лінії...

   Я забуваю про час, коли працюю над малюванням проектів своїх будинків, маєтків, палаців... Пам'ятаю, колись у моєму дитинстві, коли мені було років 10, Ти мені показав видіння великого готелю, який колись побудую я сам. Мені перед очима досі стоїть той готель. І Ти сказав мені, що колись я буду найбагатшою у світі людиною, яка матиме аж стільки нерухомості по всьому світу. І ту нерухомість побудую я сам. І я так розумію, що та нерухомість буде, по суті, моїм єдиним багатством, бо про капітали у банках Ти мені нічого не сказав. І я багато думав над цим: а чи треба мені капітали?... Навряд. А от мати багато маєтків та палаців - я хочу. Дійсно хочу. Я живу і хворію маревами про ці маєтки та палаци. Я ними дихаю і ними виліковуюся...

   Тому малювати плани маєтків мені в радість. Я цим тішуся, і цим мрію. Я ними живу, і сподіваюся на краще. Навіть не сподіваюся, а уперто очікую... Очікую,коли відчиняться двері моєї палати, і увійде людина, яка втілить мої мрії, візьме над ними шефство. Бо так і має бути. Так і повинно. Вірю!

   Кохаю Тебе, Тато. Чекаю на обіцяне.

14:52, 11.05.2019
Кар'ялонні