Додивився цей фільм: "Серёжка Казановы". І тепер роздумую... Фильм виявився глибшим, аніж здавався спочатку. Але найголовніше - мені запало резюме у кінці фільму: "Если любишь - скажи".
Так, говорити дійсно треба. Тільки я вважав, що говорити треба не словами... Я замислився щодо Славіка. "Если любишь - скажи"... Прокручую у голові події 95-го року... Чи був у мене шанс отак просто узяти, підійти, і сказати? Якщо він постійно тікав від мене, мов навіжений. І взагалі поводився насторожено, усього боявся від мене. Пригадую момент, як я написав йому лист, і вклав у книжку, яку він мені дав перед цим. А потім ту книжку повернув, і сказав, що у книжці лист. Він насторожився: "Що там?"... Бомба сповільненої дії, що там. Візьми і прочитай.
Я і досі не уявляю, про що і як спілкуватися з людьми, які від тебе шарахаються. І яким чином говорити їм: "Я тебе люблю". Словами? Отак - бамц! - і по голові?... А далі що? Він би сказав: "Ура!", - і кинувся би мені на шию?... Маячня. Такі слова узагалі не треба перетворювати на подію, я так вважаю.
"Если любишь, скажи"... Ну, припустімо сказав, і що далі? Природнє питання: "І що ти хочеш?" - чи не так? Адже ж, коли людина говорить такі слова іншій людині - то та мусить якось реагувати у відповідь. Не може ж вона стовпчиком стояти і кліпати, роблячи вигляд, що нічого не чула. А чи стане то радісною новиною для людини, яка від тебе шарахається?... Отож.
Ось і виходить, що формула "Якщо любиш, скажи" - не у всіх випадках діє. А тільки у тих, коли від тебе були би раді почути ці слова.
І до речі, мій батько ніколи не говорив мені слів "Я люблю тебе". Ніколи. Жодного разу. Але у мене ніколи і сумніву не було, що він мене любить... Бо він умів мені сказати без слів. Я його прекрасно чув і без "скажи".
12:37, 10.05.2019
Кар'ялонні
П.С.: 12:56. А щодо "Не по хорошу мил, а по милу хорош" - то Славік мені ніколи не подобався. Якби у мене спитали хоч тоді, хоч зараз: "Чи тобі подобається Славік?" - то я би чесно відповів: "Ні". Та я і сам собі задав це питання ще тоді. І ще тоді чесно собі відповів: "Ні, він мені не подобається. Він мені категорично не подобається". І це правда. З роками він мені подобається іще менше. А зараз узагалі огидний, мов жаба. І я що тоді, що зараз можу чесно додати: "Він мені не подобається, але я його люблю". А можливо навіть, саме тому і люблю, що не подобається... Бо якби подобався мені - то подобався би і усім. А це я ненавиджу більше усього: коли людина подобається усім. Бо такі люди не потребують бути коханими. Вони потребують усім подобатися. Саме тому я і вибрав собі самий дебільний об'єкт кохання... Бо він дебіл. Точно що: "Любов зла, і твій козел десь обов'язково по землі ходить".
А ще я сьогодні згадав про Злобного Троля. Раптом зрозумів, що скучив за ним. Я досі не знаю, хто ховається за тим аккаунтом... Але сьогодні я подумав: "А я його люблю... Бо досі забути не можу." Чомусь мене тягне до неприємних людей.
Так, Злобного Троля досі люблю... І скучаю за ним. Хоча ми і не спілкуємося вже більше року. Треба би зазирнути до нього, як він там... Напишу йому, прямо зараз. Не знаю, з чого почну. Напишу просто: "Привіт, Троль! А я скучив за тобою... Хоча ми і не спілкувалися давно, я усе одно тебе пам'ятаю, і скучаю за нашим спілкуванням... Жаль, що ти далеко. Так було би добре побачитися нам... Побачити, який ти зовні. Хоча звісно, твоя зовнішність не має значення, і на моє ставлення до тебе не вплине. Але... Мені хочеться бути ближче до тебе, і щоби ти був ближче до мене... Бодай трохи, але скоротити відстань між нами. Бо я скучаю за тобою, мені тебе не вистачає... Не знаю, чи будеш ти радий моєму цьому повідомленню, але мені захотілося тобі написати. Щоби написати, що я тебе пам'ятаю, і скучаю за тобою... Скучаю за нашим спілкуванням."
П.П.С.: 13:31. Написав йому. Саме так і написав. Зітхаю... "Если любишь, скажи". Ось і сказав. Побачимо, що відповість. До речі, він востаннє на сторінці був 26-го квітня. Усього лише якихось два тижні тому... Не густо. Але це щось, та означає. А це добрий знак, між іншим.