Коли він до мене подумки торкається, коли обіймає мене - то я перш за все питаю у себе: чому він це робить? А також для чого. Тобто, що це. Що штовхає його це робити знову і знову...
Я прислухаюся до його почуттів у цей момент, і намагаюся сканувати його мотивацію.
І вчора удень я зрозумів, нарешті, для чого він це робить. По-перше, він таким чином хоче довести мені через ці свої обійми, що він не настільки кончений, як я про нього думаю. Що шанс іще є відкопати у ньому щось людське.
В принципі, я здогадався про це значно раніше, ще кілька тижнів тому. Просто вчора я упевнився у своєму здогаді остаточно. Тому і пишу "вчора".
По-друге - він мене любить. Дійсно любить. Не ненавидить, а навпаки любить. Про це я теж здогадався не вчора, а кілька тижнів тому. Просто упевнююся у цьому з кожним разом все більше, із кожними його обіймами... Так, хоча він і посилає мені подумкові обійми астральним коридором, який я проклав, але я знаю по собі, скільки енергії то потребує, щоби посилати ті сигнали тим коридором. Я свою енергію економлю, тому у його бік майже не ходжу. А він - ходить. Я це відмічаю про себе кожен раз, і спостерігаю: як скоро то йому обридне? Як скоро він видихнеться?... Але з кожним разом бачу: не обридло ще, і не видихся. Більше того: вчора і сьогодні його обійми у мій бік навіть були гарячішими, аніж попередні дні... А щоби вони були настільки гарячими - то треба багато сил своєї душі викласти, щоби аж так мене зігріти... Якби я сам не вмів ходити тими астральними коридорами, і не вмів прокладати їх - то звісно, я би і не знав, чого ті подорожі вартують, яких сил вимагають. Але я знаю їм ціну. Тому, спостерігаючи Славіка астрально, я роблю для себе висновки... Так, і ці висновки на його користь.
Я намагаюся задавати собі питання, щоби зрозуміти: чи він завжди був таким, чи це тільки останнім часом перемінився на краще? Тобто, чи не помилявся я у ньому попередні роки, думаючи, що він кончений та безнадійний настільки, що не варто йому і землю топтати?... Так, я продовжую задавати собі це питання, спостерігаючи його обійми у мій бік...
Так, я розумію, що він домагається того, щоби я свій гнів змінив на милість у його бік. Я це розумію. Але. Мене цікавить, наскільки глибоко то для нього важливо. Я розумію, що то важливо для нього глибоко, інакше би він не витрачав на мене стільки своєї енергії стільки часу підряд. Але. Я намагаюся правильно поставити питання... Так. Я хочу знати, наскільки довго те для нього буде важливим. Тобто, чи не є цей період його ласки у мій бік усього лише тимчасовим (а може і черговим) захопленням.Яке його зайняло тільки тому, що у його житті несподівано сталася подія, подібних до якої у його житті, ймовірно, ще не було. Я маю на увазі мою астральну появу у ніч на 25-е лютого. Це звісно, його вразило, і примусило багато думати про мене, у пошуках відповіді: що то було насправді. Я то все прекрасно розумію. Це природньо, і так і повинно бути. Але мене цікавить не це. Мене цікавить, наскільки глибоко і наскільки довго то для нього має значення. Так, якщо огрублювати вирази - то мене цікавить, чи не стану я іграшкою у його руках, якою він спочатку награється досхочу, а потім викине.
А іграшка - це щось на кшталт того, шо у мене було із Катюшою. Звісно, вона не гралася мною, і я нею не грався. Але, усе наше кохання із нею у підсумку виявилося іграшкою. Перші півроку було казково, а далі почалася війна. Бо мені стало скучно з нею лише трахатися, а їй апріорі було скучно, бо вона більше нічого і не здатна була мені запропонувати... От, щось на кшталт цього мене і непокоїть з боку Славіка. Те, що він із головою зараз захоплений цією астральною грою і нашими астральними стосунками - то мені зрозуміле. Він виявив, що у світі буває ще і таке явище, як астральні доторки, - тому і грається, вивчаючи цей світ... Я його не вивчаю, бо я його вже достатньо вивчив, щоби мені було скучно ним захоплюватися до безкінечності. А як сприймає його Славік? Як довго йому треба гратися у щось, щоби втратити до цього інтерес?
Якщо він схильний захоплюватися і гратися чимось до безкінечності - то я й не знаю навіть, чи добре то чи зле. Бо якщо,наприклад, він збирається до безкінечності гратися нашими астральними стосунками, не переходячи до рівня реальних - то у мене ця думка викликає нудьгу. Бажання закочувати очі під лоба, і зітхати, набираючись терпіння. Бо мені гратися у астральні стосунки давно вже нудно. Так, я із тих людей, які спалахують мов сірник, і так само швидко гаснуть. Тому люди, схильні до постійності у чомусь - це для мене якась інша планета, законів якої я не знаю і не розумію, але такі люди мене водночас і манять, і лякають, цікавлять і водночас викликають нудьгу. Бо я розумію, що ми живемо у різних частотах, і наші частоти не співпадають. У мене усе швидко і нашвидку. Ну, може і не все, але в основному, - особливо коли це стосується взаємовідносин з людьми. Я швидко закохуюся і так само швидко остигаю. Потім можу знову закохатися у ту саму людину, і знов остигнути... Коротше говорячи, я по суті своїй ходячий хаос. Найчастіше я сам не знаю, чого від себе чекати. Хоча у моральних принципах - я твердо стійкий, бо я люблю почуватися передбачуваним. Але в усьому іншому - я не організований, бо надто люблю свободу.
Чи хотів би я мати справи з людиною, яка має такий самий типаж характеру, як і у мене?... Ні. Бо два ходячих хаоса у одній хаті - то занадто. Хоча би хтось один мусить бути непорушно стабільним, щоби я завжди міг відчувати під ногами опору, а не вічно літати у повітрі. А от двоє непорушно стабільних людей під одним дахом - то теж занадто багато, бо двоє таких людей перетворюють свій дім у болото. Жити у болоті - то не життя. Два пенька - то катастрофа. Два фея теж не найкращий варіант, бо вони можуть розлетітися у різні боки і потім загубитися. А от пеньок і фей - то чудовий союз, на мою думку.
Чи можна назвати Славіка перфекціоністом? Безумовно, так. Але, мене цікавить, чи здатен він від обсессій переходити до компульсій?... Тобто, від думок до дій. Чи він збирається отам і застрягнути навічно у своїх думках?... Ось тому я і закочую очі, і зітхаю тяжко, набираючись терпіння...
Звісно, у чомусь я стабільний. Але в цілому я - фей. В принципі, я не можу не бути феєм, бо я ліввик, у мене це у крові. У чомусь я фей, а у чомусь - пеньок. У стосунках із людьми я фей, і у цьому ж я пеньок: я не вмію приростати до людини. Я порхаю між людьми мов метелик між квітами: сьогодні на одній сиджу, завтра на іншій... Вірність? Вимагати від мене вірності безглуздо, я зачахну. Почуватися прикутим до людини мов наручниками до баратеї - то не моє щастя. То щастя пеньків. Їм моя невірність спричиняє страждання. Хоча, коли я повертаюся до них - то вони мені щиро радіють. А що стосується мене - то мені головне, щоби було куди повертатися... Мені потрібен пеньок, який на мене завжди чекатиме у чітко окресленому місці.
Але що стосується Славіка, то тут ситуація трошки інша. Раніше, коли я міг ходити ногами, то я сам приходив своїми ногами до нього. Він - ні. А тепер я потребую, щоби своїми ногами до мене прийшов він. Бо я ногами не ходжу, у мене лишився тільки один спосіб пересування всесвітом: це астрально.
Хоча, якби я ходив наразі ногами, то я би усе одно до Славіка тепер би не пішов. Бо я ображений на нього занадто сильно, щоби це зробити. Отож, якщо він схоче мене побачити - то гора мусить підвести свою сраку, і прийти до Магомета. І тут мені згадалося, як я просив у Тата здібності зрушувати гори з місця, і переставляти їх у інше місце... До цієї миті я не замислювався над тим, що і люди теж можуть бути горами. І що навчитися їх зрушувати з місця - теж не завадить навчитися. А то я розбалував їх своїми політами до них: вони так звикли, що я завжди сам до них прилітаю - що і облінилися зовсім, забули що таке підіймати свою сраку з насидженого та нагрітого місця... Славік теж облінився, я сам розбалував його. Тепер не хочу балувати. Тепер хочу, щоби балували мене. Пора і честь знати, і поводитися по-чесному.
Ось такі думки, Татусю...
Тобто, мене цікавить: чи Славік захопився цими астральними обіймами тому, що йому ліньки підняти сраку, чи тому, що він потребує вирішити, яким чином у мене на порозі з'явитися, бо репетирує сценарій своєї появи на моєму порозі?
Якщо друге - то хочу: бачити помаранчеві троянди у руках (не жовті, не червоні, не рожеві, не жовто-рожеві, а саме рівномірно помаранчеві, як апельсин). А ще хочу морозиво: "Кучерявий пінчер" або "Буржуй" (від "Ласунка"), або будь-яке морозиво від "Haagen Dazs", "Gelateria Callipo", або "Vallio". Бо я апріорі люблю морозиво, я би його кожен день їв: це мої найулюбленіші ласощі на світі. І тому дешеве морозиво я собі ніколи не купую: якщо грошей мало, то купую не менше, аніж морозиво у ріжку. Але коли отримую пенсію, то стараюся себе балувати, і купую якомога дорожче: щось із перечисленого. А ще люблю рибу і морепродукти, особливо мідії в олії. І ще люблю фрукти: з усіх фруктів найбільше люблю груші, білий виноград, та усі ягоди чорного кольору (чорниці, лохину, чорну смородину, йошту, тощо).
Отож, хай приносить, я накрию стіл, ми пообідаємо разом, і побалакаємо. На голодний шлунок із ним балакати я не дуже хочу. Коли я голодний, то я злий. Тому хай мене спершу нагодує моїми улюбленими ласощами, а потім уже поговоримо про все, що він схоче мені сказати. Я буду слухати, і не буду перебивати. Бо, по-перше, я і так німий, а по-друге, я попросту погидую розмовляти із ним. Тому хай не купується на мої чарівні посмішки, це у мене просто звичка така: посміхатися чарівно усім людям, які навідують мене. Тому за інерцією я буду усміхатися, але розмовляти із ним погидую. Бо я на нього ображений.
А морозиво - це ідеальний продукт, який я муситиму почати їсти швидко, не очікуючи закінчення відвідин, поки не розтануло. Приборів у мене цілий набір, отож, хай готується їсти морозиво разом зі мною: чайних ложечок у мене вистачить.
14:33, 08.05.2019
Кар'ялонні