Мічений Спартанець Творця
На обриві судьби крихітно підвис
Де зустрічі благала обриченна земля
Холодом мягко маня
Задзвеніли голосно знамена
Провіряючи сосуд на міць
На одиниці щоб зміцніла суть....
І полетіли холодні стріли свистячи незрозумілим мраком
Наповнюючи божевілля в єство
Посипалися крахом ядовиті стріли
Встревая трепетним болем в унисон
Поїдаючи страшно і швидко життя
Уже догорівшого бійця
Де павши на коліна він викрикнув аууу-аууу-ауу
Ці крихкі стріли я з стержня зітру...
Далі чітко летіло холодне копье
З магічним символом переплітая русло
Єдко в голові пронзилася біль
Грамотно розбиваючи розсудок надій
Як по поличкам взору пали
Страшні картинки заплітаючи свою павутинку
Ну а воїн павшим стоном викрикнув аууу-аууу-аууу
Цю холодну лють я своїм щитом зібю....
Далі мертва земля
Хитрий план підмела
Взяла час у свої лодоні
І закрутила хитрий хід
Провалючи сознанія
Сипала вона
Драгоцінні знаменна мрій ще невтраченого життя
Де губиться усе погане і страшне
І таким казковим запахом
Дурманюющий душу екстаз
Викрикнувший аууу-аууу-аууу
Який б мене нечикав страшний кінець
Я все же від душі взор загострю
Своїм щитом серце збережу
Мечом всі хитрі плани розірву
І гордо з улибкою у вись я взлечу....
Но взору зійшло прозрения
Де посипалась тупістю голова
Від льодовитих стріл скрежеля
Де в мить згасло життя
Вцих обіймах жосткого копья
Гордо росправила руки мертва земля
Своїх гостей горько провожа....