Поміркований егоїзм
Трохи прожив'єм на тім світі і тому маю манюньке право шось повісти про него. То значи про життє.
Моя релігія, люде, то нести добро, тепло та СВІТЛО. В першу чергу собі.
Жах, нє?
Але, як троха сі поколупати в тім, то стає зрозуміло, жи в такім випадку всім тим, шо докола, тиж робисі фист файно.
Взьмем такійво приклад. Як ми сі хоче грати, то я йду і то роб'ю, но нє?
О! І за якійсь чєс, переповнений сатисфакції, лежу си на ліжку з дзиґаром в писку і горнєм кави на білюсенкій дупці пані, котра спит, задоволена по самі аденоїди.
Потомка, люде, я сі лишєю в хаті, бо вихідний, а вна, окрилена втіхою, летит до роботи, де вся сі світит радістю, як вежа Ейфля неоном. Но і, відповідно, декотрі її коліжанки заздрісно сі див'ят на ню, але є й такі, котрі сі тішат разом з нев.
А вже під час нікотинової перерви, люде, самі делікатні подробиці минулої ночі зачинают визирати з-під кавової фуси та горєчих спогадів і обростают шо раз грубшими, в усіх змістах, нюансами.
Ввечори, по роботі, більшість коліжанок йдут шукати перспективних і здатних поринути разом з ними у вир світу тілесної благодаті, колєґ. І багато з них, врешті, знаходят свою радість в обіймах камасутри.
А нарано, люде, все вищевикладене повторюєсі в геометричній прогресії і наповнює тріумфом незбагненної втіхи прозорі офіси чи закіптявнілі цехи. Коефіцієнт корисної дії робітників зростає зі швидкістю світла. Акурат того самого світла, про яке я вам тлумачу вже від другого абзацу.
Бо то елементарно, жи як тобі добре тілесно, то і душа твоя мусит пломеніти кайфом. Такий си Закон Кутового, гг.
То саме мож повісти не лише про плотську радість, а й про мозок, забальзамований суцільним смутком, котрий зачинає сі розмерзати після прочитання цікавих літер чи, як вчує файну музику, або увидит оскароносне кІно...
Тіштесі, люде, самі, а радість буде докола!