Давай вийдем!
Був у нас на подвір'ї єден. Наскіко мале, настіки гівнисте. Таке пискливе, курва, і все любив до когось стартанути:
- Чуїш, тиблянах! Може вийдем? Оден на оден блянах! Давай, шо засцав???
Яснийґвінт, жи ніхто не вівся на ті приколи, бо там не було кого бити.
Але єден таки сі погодив. Пішли вони "виходити", звернули за вінкєль і тут наш "герой" вочи зажмурив і яааак дав драпака наосліп. Пробіг пару метрів, запльонтавсі в білизні, шо сі сушила на шнУрках, та й сі йобнув головов до асфальту.
Писок в крові, постіль - тиж. Той, з ким він оден на оден виходив, підбіг до него, зачєв му помагати встати. Але тутка прибігла власниця білизни, хопила мокрий рушник і зачєла їх обох прати по мордАх, як власних дітий. Ледво вни тодий повтікали.
Курдупель після того випадку перестав дойобуватись, але всім казав, шо якби не та кубіта, він би тому чуваку полюбе пащу натовк.