Хуц, Пис і перше квітнє
Жив на світі хлоп, котрий мав прізвище Пис, капітан міліції і засранець водночас, зрештою, як і всі мусара в тоті чєси.
Був вічно всім невдоволений, зачинаючи від першої кляси школи. І то цілком небезпідставно, бо так сі стало, люде, жи тато Лєона носив фамілію Хуц, з котров той і пішов до школи. Але, як то буває, всюда є свої жартівники і єдного разу хтось в класнім журналі над літерою "ц" поставив пташку і здалеку вна виглєдала, як "й".
Новий вчитель з трудового навчання, звісно, не сильно сі придивляв і прочитав то так, як увидів. Кляса іржала півуроку, прибігли завуч, директор, прибиральницє, медсестра і завгосп, врешті все вияснили, але...
Але до самого випускного та халепа повторяласі по кілька раз із року в рік та співпадала з початком вивчення кажного нового предмету. Коректорів тодий не було і доводилось виправлєти, шо тиж не вельми сприяло поглибленню любови класного керівника до малого Лєо.
І його то всьо вкурвлювало настіки, люде, жи одразу після повноліття Хуц став Писом, бо так сі писала його мама з народженє.
А після войска, люде, трафив пацан до школи міліції і вийшов звідтам молодший сіржант Пис з вантажем комплексів, нульовою толєранцією до звичайних людий та з чітким усвідомленням радісно товкти всіх докола ґумовим патиком і труїти ґазом.
Но а в мєнтовскім гуртожитку, де він попервах замешкав, як не дивно, тиж жили люде не без почуття гумору. Ніби все було люкс, але в кімнаті з Лєоном ніхто не витримував більше місєцє, бо той мав єдну ваду - в него страшенно штиняли ноги. А те, шо митисі він не любив, лиш пришвидшувало ефект текучості його співмешканців.
І єдного разу хтось, чи то по доброті душевній чи з бодуна, дописав в посвідченні нашого героя дві літери - "Д" та "А". І забув, скурвисин. Наш молодший сіржант тиж ніґди не заглєдав в свою червону книжечку і спокійно ніс службу до того чєсу, закі не поїхав на виклик до ресторації. Тамка акурат зачєла сі масАкра межи якімись мажористими організмами, але на той момент Лєон нич про то незнав. І тому, за звичаєм, він з колєґами файно натовкли пащі всім учасникам конфлікту і гонорово звільнили їхні кєшені від надлишку гроший. Потім закинули п'яні тіла в уазік і повезли на постерунок.
Но і тутво, люде, зачєлосі саме цікаве. Єден з потовчених виявивсі сином якогось генерала, котрий одразу ж приїхав, построїв патрульних в "калону по трі" і наказав здати зброю і посвідчення.
Офіцер по черзі називав прізвища патрульних і врешті дійшов до Лєо:
- Пис,- він запнувсі і продовжив,- да?
Лєо тіки но отворив писок, би з вдячністю сказати - Я!, але остатні дві літери змусили його сі замкнути.
Генерал підійшов до сіржанта і заверещєв:
Ти! ПиСда!,- він наголосив на букві "с",- Чьо мовчишблять, ніби маєш ***а в роті, гаааа?
- Я не пипиписда, я - пипипис,- ледво вимовив Лєо.
Генерал ще довго ходив кабінетом, верещєв і час від часу підскакував, з силою гупаючи ногами в підлогу. В нижніх помешканнях з повали та стін сипаласі крейда, гіпсова ліпка і портрети міністра мвс, але всі сиділи тихонько, вичікуючи закі перейде гроза.
Розжалувати винуватців було не мож, бо в міліції не було нижчого звання, ніж два паскИ на погонах. Тому тота історія сі скінчила тим, жи мажорів пустили домів, а тих, котрі ще недавно радісно товкли їм писки, змусили сі вибачити і всьо компенсувати в десітикратнім еквіваленті.
А далеко згодом, люде, кілька файно виконаних спецзавдань від генерала знівелювали провину Лєона назавше. А за якийсь чєс нагло трафиласі нагода стати офіцером. Наш сіржант заочно вступив до педінституту, де за пару літ отримав вищу освіту, котра дала му право носити звання провдивого лійтінанта внутрішніх органів.
І лише тодий на його життєвім небосхилі зачєло сі вимальовувати власне авто, квартира і дружина.
Пані Писова була повною протилежністю свого хлопа. Ладна, цицьката, на голову вища за чоловіка і з ведучим передком. Любила в першу чергу себе, потім касу і лиш деколи - свого обранцє. Але то остатнє, на щастя для неї, відбувалось не часто, бо хлоп був постійно зайнятий видобуванням гроший для сатисфакції своєї кубіти. Страшенно гордий за себе, завше в пулярисі мав її знимку і демонстрував її всім, хто так чи інакше міг би позитивно то оцінити.
А милуватисі, люде, було чим, направду. Бо кубіта мало того, жи була фист файна і постійно слідкувала за собов, то вона ше й сі вдігала настіки невимушено і мінімалістично, шо в кажного порєдного хлопа одразу виникало стійке бажання її загріти, незалежно від того літо докола чи пізня осінь. Жакліна, а саме так її назвали батьки, не часто відмовлялась від розігріву, благо графік роботи чоловіка і дві трикімнатні квартири позволєли то робити без проблєм.
І ось єдного разу Василь, люде, про котрого вже колись писав'єм, робив в того мєнта ремонт. Плитка, підвісні стелі, малярка... Робив то довго, але з прецизійов і задоволенням. Пояснювалось все тим, жи пані Писова навідувалась до помешкання мало не шодень, би принести завше голодному, в усіх сенсах, Василькови обід і випити з ним кави в післяобіднім ліжку. Зненацка застати їх було неможливо, боправоохоронник і надалі штиняв несамовито. Його запах мож було відчути відразу, як тіко він відкривав двері під'їзду. То було неймовірне відчуття, коли раптом серед запаху шпаклівки, грунтівки і власного трудового, але благородного, поту, ти зачинаєш чути смрід, котрий нагадував суміш гівна і тритижневих скарпет і свіжоначищених мештів.
А на перше квітнє акурат скінчив він ту плитку класти в коридорі. І Васильови раптом сі захтіло го розвести:
- Чуєш, капітан, я з тебе, ні*** не возьму, іно даш ми з тт постріляти,- сказав майстер, перед тим файно сховавши пістолєт в мішку з церезітом.
Яснийґвінт, жи той зразу став радісний, шо слонь, бо сума тамка була незла, біля триста баксів. Побіг шукати зброю, а там, люде, ночувавхуй. Йойой, як го зачєло теліпати по хаті. Шо гівном в ополонці. Ходе, скаче, курва, матюкаєсі, аж шпаклівка тріскає.
Василь му каже:
- Чуєш, йолопе, ти так всю мою роботу попсуєш. Я то, курва, перероблєти не бду!,- і додав:
- Нинька перше квітнє, то я троха пожартував. З тебе плюс двіста до ціни за роботу, би'с знав шо зберігання вогнепальної зброю тре здійснювати в спеціальній жилізній шафі, шо має внутрішній замок...,- процитував він ЗУ, котрий прочитав в інтернеті п'єть мінут перед тим.
Пис розпух, як бальон, від такої наглости, але ніц, нема ради, день дурня, пройоб.
Опшем добазарилисі вни за штириста. Той спочатку був троха вкурвлений коли увидів пістолєт, бо той був весь в клейови, але то нич.
- На,- простягнув гроші,- але я, курва, ті то пригадаю...
І нагадав му за пару років, коли Вася сі напив в сраку і трафив в обізянник.
А там, курва, штинь, риганіна, суцільні пияки докола. Опшем жадної цивілізованої пащі, крім Васильової, звісно ж.
Василь троха протверезів, закликав Писа та й каже
- Слухай, хлопе, пусти ня, то я нікому не скажу, жи твоя жінка курва.
- Як курва?,- спитав Пис, будучи майором на той момент
- А от так,- відповів той, увімкнув смартфон і відкрив в галереї електронки купу еротичних знимок з Жаклін і додав,- Штукадвіста, хлопе! Еуро!
- Блянах!,- коротко підвів підсумок Пис. Потім довго сидів, впершись головов в долоні. Врешті зло гаркнув, викєгнув з шуфляди стола півтора патика зеленими і спитав:
- Старчит? І ще... Де ґваранції, шо...
- Немає, Лєо. Жадних ґваранцій я ті не дам, крім того, жи, поки бдеш ґречний, ті всі знимки залишатсі видимими тіко для нас двох. Но і гроший більше не проситиму, не переживай.
Хопив касу і, нагло тверезіючи пішов на вихід. Йшов і бурмотів:
- Штирь, шо мав вісім ходок недармо завше казов - не всі мєнти - казли, іно живі!
Перед постерунком, згідно законам гравітації, повзали в придорожній пилюці циганскі діти. Деякі дорослі жителі, змучені тижнем, тиж.
#Радіо_Рура
За Васю ту:
https://youtu.be/7w9KVcFJh1U