П'єтницє перед Великоднем.
Сьвєта Галичина. В колисці світового нафтовидобутку, іконописець завершує мурал, де ключовою фіґурою є Сьвєта Варвара. Та сама покровителька гірників, нафтовиків та інших спеців небезпечних професій.
ПомочИ митцю прийшла купа людий в піднесеному настрої. Всі ся шкірят на трийціть два зуби, цілюютсі, обіймаютсі і сі тішат, немов школярі, в котрих раптом пані від геометрії захорувала.
Поряд проходе бабцє, ладно так вбрана, в чистій хустці і вишиванці. Стає, поволи підоймає голову догори і довго, крізь товстелезні шкєльця, сі роздивляє малюнок. То триває з мінуту паузи і раптом її писок зригАє :
- А двисі на них! Роботи єнчої нема? Тратуари неметені, калабані в пас, я теперво мало обцас не зломила...
- Прошпані, а шо хідник має до мистецтва?,- закликав бабцю піти по розум молодий хлопака.
- Ти бдеш ня вчив, гівнюку? До шляка ясного, я життє прожила! Тебе ше навит в єйцях твого тата не було, як я біду виділа...
- Йой, прошпані, шо ви так сі сварите?,- якась кубіта з торбами, повними пасочок, спробувала вгамувати невдоволену.
- Ціхо будь, мантелепо, коли я говору! Гет, курва, подуріли.
- Прошпані, ви вже не кленіт так остро,- люде продовжували вгамовувати бентежну пані.
- Ше би чорта лисого намалювали!...
- Але ж вам ше до плащаниці йти...,- юнак зробив остатну спробу.
- Я іно звідтам, гівнюку!!! Я стіко знаю, жи...
Водій підіймача терпеливо слухав, але після слова "звідтам" не витримав і остро натиснув на ґаз. Зілок з "люлькою" загарчав, як злітаючий боїнг і бабцє опинилась серед децибелів старого двигуна і в клубах сивого, як її волосє диму. Вна спробувала перекричати підйомник, але в неї ніц з того не вийшло, тіко в тумані було видно, як сі мАхає її писок, виблискуючи сталевими зубами.
А докола стояли люде і вдячно били брава водієві.
Мудрих людий вам докола. І не тіко в Сьвєта!