Караулила спілою вишнею свого ганця
Який був дарований їй в знак щасливого кінця
Відавши коханому пів свого життя
Жаждуще палко зустрічі
Трепетно билося серденько соєдиняючи серця
Млівши дарувала своєю присутністю заходячи у потаємні сни обігріваючи надією ще живої мгли
Жіночою красою вона цвіт у цю історію пускала
І при кожному тяжкому випадку судьби горечі
Палко в сни прилітала і стакою надією йому в очі взирала
Но даровано їй небом було стійке почуття
Яке непозволить їй впасти в гірке небуття...
І за цю красу Бога хвалю
За цю мить радісні щасливі хвилі ловлю
Но розумію шо судьбою дано не мені
Ті прекрасні пагорби я не стягну
Зато росправлю крила і гордо я взлечу
Навіть падаючи на дно в пекульну темноту
Де віє холодом сірої кульги
А мене чекають неминучі тяжкі дні
І хоть я буду Падшим воїном землі
Де буде надімною реготати пів натовпу землі
Я всьо же чітко ноту буду у вись підіймати
І своє хрупке плечо тримати
Навіть там падшим мертвецом терплячий крах
Я буду у вись пісні співати
А моє серце неистово буде про загублену любов писати...