Пало полотном забуття
І погасло світло в душі мов на века
Заповз чорною люттю змій вголову
Залишаючи свої знаменна......
І по тілу пішов зноб проливаючись
Отчаянним криком темного знаменния
Вночі своїм криком голосили буйно ворони
Воронячи свої темні древні знання....
Пала духом душа цього безкінечного
Безсмисленого свого життя....
Ідучи свідомо в мрачне небуття
Загоріло на прощання ранішнє вінчання...
І загорланило на другому кінці світу
Молоде і прекрасне дівча руки в небо вопроша
Посипалися зорі святково стукаючи в
Кімнатні зеркальця...
Ведь ти моє прокляття блукаєш десь там
В другому кінці землі....
Де по ранку я щиро із серця сплітаю надію
Впліттаю її у пташиний спів і доношу тобі цю прекрасну мелодію моїх слів
На твій край мрачних і темних твоїх берегів...
Лиш тебе благаю неугасай ти вцій блаженній
Колисковій темноті яка колишить душу
Мов немовля забираючи її в її понятне забуття!