Накрила голову тьма
Повилітали пробки спокійного сна
Розбилися крахом надії зеркала
Виє душа цього загубленого і потеряного
Свого 13 життя
Де в серці купошиться змія
Своїм ядом розрізая роздор
Благає душа кінця
Цього земного однобудного бития
Хором біля краватки милькають
Сірі тені
Благосклонно молячись о прощении
Но душа
Вона ж ведь стійка
Но чомусь дуже сильно хрупка
Мов зламана вона
Небачить смислу однодневного дня
І в знак ледь б'ється серце
Навіючи суїцидальний бред
І з останніх сил лунає стон
Мов випите життя
Благає смерти
Як порятунку Творця.....
Де сгущається все більше тьма
Покриваючи мраком сусідні серця....