ДІВЧИНА ТА ВЧЕНИЙ
лірична фантастика
- Давненько вже перебуваю на цій блакитній планеті. Дні минули і роки спливли, все залишилось в минулому, але я продовжую Його чекати. Чую кроки… Може це Він? Нумо вигляну…
- Доброго дня!
- Доброго!
- Щось трапилось? Вам допомогти?
- Ні, дякую. Все добре. Чому ви про це запитуєте?
- В ваших очах тривога, смуток і розгубленість.
- Дивовижно! Раніше ніхто цього не помічав.
- Можливо не бачили, але я вивчаю небо й зорі, довго
спостерігаю за зірками. Вони, як і очі, бувають яскравими або тьмяними,
теплими чи холодними, спокійними чи бурхливими, радісними чи
сумними.
-Вам цікаво вивчати зірки, планети, інші галактики?
-Дуже цікаво. Та бачу ви про космос також дещо знаєте.
-Маєте рацію, адже я потрапила на цю планету з іншої галактики.
Ви здивовані? Вважаєте це вигадкою?
-Я вражений. Звідки, як і коли ви сюди прилетіли?
- Цього не пам’ятаю. Знаю лише, що прибула сюди дуже-дуже
давно і прожила не одне життя. Не дивуйтесь, бо тіло проживає
одне життя: старіється і помирає, а душа – вона вічна, тож може
проживати кілька життів.
- Мій мозок просто закипає від запитань.
- То чого ж йому кипіти, запитуйте.
- Ви самі вирішуєте ким бути в наступному житті?
- Ні, ні, ні! Це вирішує Безсмертний, Той, що створив все і знає все.
- Ви Його знали, бачили? Який Він?
1
- Та що ви! Його ніхто не бачив, але всі про Нього знали, відносилися до Нього з великою любов’ю, повагою і пошаною . Це не просто запам’яталось, це вкарбувалось в усе моє єство, ось навіть зараз трепет відчуваю, коли говорю про Нього.
- У нас Його називають коротше - Бог, але, нажаль, не всі вірять в те, що Він існує, не всі шанують і не всі люблять Його… Чи можу запитати ще дещо.
- Будь ласка!
- Чи пам’ятаєте, як дістались нашої планети? Подорож в космосі -- це не велосипедна прогулянка. Ви бачили які складні
космічні кораблі будують для польотів навколо Землі чи до Місяця?
- Бачила лише на телеекрані, але жителям моєї
планети нічого цього не потрібно, бо вони мандрують світами
невидимими енергетичними згустками зі швидкістю думки. Якщо
ж вирішать десь зупинитись, тоді матеріалізуються в живу істоту,
яка є на тій планеті. Так було і зі мною.
Одного разу, фотографуючи на плівку, знайшла на світлинах
напівпрозорі білуваті плями правильної округлої форми. Саме такий вигляд на знімках мали б мої співвітчизники під час подорожей. Певно це були вони.
- Коли це так, вам слід приєднатись до них, можливо, тоді
позбавитесь смутку і тривоги.
- Маєте рацію, та за час перебування тут я втратила всі навички і зовсім забула те, що повинна була б знати, аби знову стати космічним мандрівником. Ота фотографія з білуватими плямами неначе відкрила якесь віконечко пам’яті. Згадала, як привабила мене блакитна планета своєю загадковістю.
Так ось і стала красивим фіолетовим метеликом.
Потім піднявся сильний вітер, підхопив і поніс мене кудись далеко.
Та поки перелітав через вершини гір, нетерпляче виплутувався з
гілляччя сосен, наче з густої бороди, втратив свою силу і буйність.
Тепле повітря, насичене запахом сосни було густим і пружним.
Перелітаючи з гілки на гілку тихо опустилась на невисокий кущ
2
і раптом помітила хлопчика, що намагався піймати метелика. Його
біла сорочечка, заправлена в коротенькі штанці, мигтіла то зліва,
то справа, але піймати мене йому не таланило. Хлопчина так довго
бігав та розмахував сачком, що розчервонівся і, певно, втомився.
Задивившись на збуджене личко, на секунду замешкалась і ось
уже дитяча рука дістає мене з- під сітки. Страху не було,
та зазирнувши в карі очі – побачила його душу, побачила мого
Принца… Однак не впевнена, що Він пізнав мене. Хоча, коли згадати,
як Він пригортав метелика до грудей, можливо і пізнав…
- Ви так довго не були на своїй планеті, а Принц, можливо,
повернувся і вас розшукує.
- Певно так воно і є, однак я зовсім забула, де моя планета і
куди мені летіти, та, головне, як це зробити?
- Хочеться допомогти вам, але я нічого не знаю про вашу планету.
Будь-який спомин про неї допоміг би в пошуках.
- Ви такі добрі! Даєте моїй душі віру, а серцю -
надію! Згадки про рідну планету виникають спонтанно, коли
цього зовсім не очікую. Якось на концерті відомого
співака, що дуже гарно співав чудові пісні про любов і обіцяв своїй
коханій «райдугу закинути за море», спало на думку:
«Навіщо дівчині райдуга, коли вона й мізинчиком до неї доторкнутись не зможе? Та й райдугу в небо чи кине? Він лише людина… От хвалько!
В іншій пісні проникливо говорив коханій: «… там, де горизонт - любов
моя». Сиджу та й думаю: « Щоб я зробила, якби мені таке хтось
заспівав?»
3
Чимдуж метнулася б туди, де на мене чекала любов - до горизонту.
І пішла б, і побігла та навіть би на самокаті поїхала. Але ж і горизонт
на місці не стоїть - він рухається туди, куди мусить, в нього своя
робота. То щоб я мала? Ні жар-птиці, ні синиці, як прислів’я мовить.
Саме тоді й піднявся з глибин душі промінчик згадки про мою
планету.
Там є любов і ніжність, добро та щастя без зла, підступності й обману.
- Пісню не можна сприймати дослівно, бо це поезія зі своїми
поетичними образами і алегоріями. Добро ж завжди живе поруч зі
злом. В суспільстві, хочемо ми того чи ні, діє закон про боротьбу та
єдність протилежностей – на цьому тримається світ.
- Ці замороки придумали ваші філософи, щоб виправдати
підступність – любов’ю, грубість - ніжністю, зло - добром, обман -
правдою, тому й життя тут таке важке, бо в крайності
кидаєтесь. Хочу ще запитати: « Чи чуєте музику, яка лине
з інших планет?»
- Музику не чую, але електромагнітне поле кожної планети
унікальне і нам, вченим, ще треба навчитись вирізняти і аналізувати
тонкі поля.
- Пам’ятаю, як грала колись мелодію, що сріблом переливалась
і бриніла веселим дзвінким струмочком. На моїй планеті дивна, м’яка
та ніжна музика, дуже, дуже хочеться почути її знову.
- Не могли б ви зіграти якусь із ваших рідних мелодій? На якому інструменті ви грали?
- Підійшов би клавесин, але в цьому житті я не вмію грати.
Ще згадалось надзвичайної красоти небо моєї планети. Коли
4
приходить ніч, воно змінює колір з блакитного на
рожево - фіолетовий і розквітає казковими вогнями у вигляді
чудернацьких квітів і надзвичайно вишуканих мереживних візерунків.
Вечірнє небо - це улюблене місце прогулянок жителів моєї планети.
Після денних турбот скидають з пліч суєтність, наче робочий одяг, і
птахами линуть у небо.
- Як це їм вдається, на чому вони злітають? Як називається апарат,
що ним вони користуються, повітряне таксі?
- Жодної техніки, бо це б зашкодило навколишньому середовищу.
Ми самі літаємо, тобто літали, як птахи в вашому небі.
- Ну й загадку ж ви мені загадали -- голова кругом.
Що як загрузити всю цю інформацію в комп’ютер, поставити відповідну
програму … Відповіді може й не отримаємо, та хоча б підказку, або,
припустімо, підказку до підказки… А ви все ще шукаєте свого Принца?
- Де там. Шукати - це їздити або літати, та я, нажаль, не літаю.
- До речі, чи вмієте ви співати?
- Не співаю, бо в мене ні голосу, ні слуху.
- Це не страшно! Щоб мати гарний настрій і людям не докучати співайте «про себе».
- Як це співати «про мене, щоб людям не докучати»?
Оце так загадку загадали!
- Це зовсім не загадка, бо «про себе» означає мовчки.
- Ви ще й гуморист виявляється. Співати мовчки! Отакої!
- Діти також розуміють все буквально. Співайте подумки. Думки, як
музика і слова - матеріальні, знаходяться навколо нас, а потім губляться в космічному безмежжі. Хто знає, можливо, зірковий вітер донесе їх до вашого Принца.
- Можливо і донесе, але Він не пізнає ні мій голос, ні моєї пісні.
5
Та я дуже вдячна вам за співчуття і бажання допомогти.
Сьогодні неначе вдихнула повітря моєї планети повне любові і
ніжності, повітря, в якому немає обману і всього іншого, від чого
на вашій планеті ніде не сховатись.
Березень 2019 .