Попередня частина: http://www.proza.ru/2019/02/26/67
На Водохрестя небо усміхнулось,
синява неба натягнулась
на дерев колючі плечі,
на найвищі без малечі.
У льоду заблищало сонце,
кристалом ніби шибка у віконці,
а сонце блисне через стовбури,
щоб освітити снігові горби.
Пробилось і камінням заблищало,
променем полічило і дістало,
і так залишаться в снігу сліди,
але не сонячні – людські.
Сонце торкалося з боків уважно,
де іще шапки снігові лежали,
в дальній лісок дорога поведе,
вона й додому приведе.
Продовження: http://www.proza.ru/2019/03/04/66
19.01.2019-1.03.2019.
Світлина Ігоря Винниченка:
“На Водохреща небо посміхнулось.”