Смалений за ць

               
 

    Іноді дорослі говорять:" Ти ще не бачив смаленого вовка…" Вони хочуть сказати, що смалений вовк  - це щось дуже страшне. Не знаю, що трапилось з тим вовком і чому він такий страшний, але знаю історію смаленого зайця, бо про нього всі сороки в лісі тріскотіли.
    Мале зайченя бігло лісом і втрапило на галявину, звідки щойно пішов гурт молоді. Галявину залишили чистенькою, та на камінчику лежав недопалок. Чи може зайченяті здалося, що це шматочок моркви, чи з якого іншого дива, потягнув зайчик того недопалка до рота. Налетів вітерець, дмухнув та й згасив вогник, а ще зайчика насварив:" Облиш! Ніколи не роби цього, бо то зло велике проти себе чиниш!" Посміявся зайчик з тих слів, але не послухав, побіг вогника шукати…
    Знайшов, присмалив і так вже насмоктався смердючого диму,що аж в голові запаморочилось і дерева танок навколо почали водити…І без того косенькі заячі оченята зовсім в різні боки порозбігались та й залишились там надовго.
    Коли це вовк зайченя надибав. Бачить вовк, що заєць сидить, але вигляд у нього геть очманілий. Вовкові не так вже й їсти хотілося, як зайця поганяти, щоб самому у гарній спортивній формі бути, бо зранку зарядку забув зробити…
    Став і гукає:" Гей, довговухий! Ти бува не захворів? Чекай, зараз прийду, вилікую. Я гарні ліки для вашого брата маю – відразу всі болі знімають!"
    Як почуло зайченя голос хижака – миттю підхопилося і навтьоки…
    " Ой матінко! Що зі мною трапилось? Ноги, мов ватяні і не слухаються, очі  до купи не зведу, а вовчий подих вже зовсім поруч, ой пропаду!"
    Та раптом головою об пеньок – хрясь! В очах зірки замерехтіли і скотився непритомний в якусь ямку під пеньок. Це його й врятувало, бо то була чиясь пуста нірка. Зайченя відлежувалось майже до вечора . Вовк постояв біля пенька, щось собі помикитив та й побіг інших пригод шукати.
    Причвалало надвечір зайченя до рідного  дому, а від нього такий тютюновий сморід іде, що матуся відразу здогадалась чим її синок тішився.
    " Кинь смалити, любий!" – вмовляла матуся. Татусь сварив:" Кинь смалити, сину!Хочеш жити – кинь смалити! Тютюн забирає силу. Твої прудкі ноги стануть повільними і ти можеш стати легкою здобиччю для лисиці, вовка чи собаки".
    Мовчить зайченя, не розповідає татусеві, що сьогодні це мало не трапилось.
    Засмучений татусь продовжує навчати сина: "Твої міцні зуби стануть крихкими і дуплистими. Ти не зможеш з'їсти морквину, ослабнеш  і знову ж таки станеш легкою здобиччю для тих, хто на тебе полюватиме…"

    Всі зайченята роблять помилки, бо вони ще малі і не мають досвіду, але одні прислухаються до порад батьків, інші – зростають неслухами, допоки непослух доведе їх до прикрощів.
    Зайченя не зважило на пересторогу батьків, продовжувало вишукувати недопалки і ховалося з ними в безпечному місці, щоб не потрапити зненацька в лапи хижаків. Одного разу зайчик вмостився під стіжком запашного сіна. Очманів від тютюну і не помітив малесенької жаринки, що впала на сухе сінце.
    Сінце спочатку ледь - ледь задиміло, наче просило:" Притопчи, притопчи! Притопчи, дуже боляче!" Зайченя не чуло. Легесенький димок густішав, міцнішав. Ось уже червоні язики полум’я почали лизати сінце. Щось і зайчаті припекло… Довговухий отямився, коли вже диміла його сіренька шубка і чкурнув в густі зарослі. Він таки встиг добігти і зарадити собі, але шубка була добряче обсмалена і вуса обгоріли.
    Ось так і з'явився в лісі смалений заєць. Всі матусі своїм зайченятам потім довго про нього розповідали.
    А що ж заєць? Чи відмовився  він від шкідливої звички, чи кинув тютюн смалити?
    Можливо й набрався таки розуму, але про це в лісі нічого не говорять.