Глібу Сапожнікову присвячується..
" З добрим дружись, а лихих
стережись."
Прислів'я.
Друзі.
Маленьке біле кошенятко разом з братиком та сестричкою знайшли в коробці під дверима зоомагазину. Кошенята були ще зовсім малі та кволі,
годували їх із соски через рівні проміжки часу цілодобово.
Поступово кошенят розібрали. Там, куди принесли білянчика, вже жили велика сіра собака Шива і плямиста чорно-біла кішечка Фліна – трохи старше кошенятко. Шива доброзичливо роздивлялась малюка
і привітно виляла міцним хвостом: " Привіт, маля! Бачу ти кволий, але не боязкий. Ти мені подобаєшся". Кошенятко чемно привіталось: "Доброго дня! У тебе такий веселий хвіст, чи можна з ним побавитись?" – маленькі лапки почали ловити хвіст. Той виявився не тільки веселим, але й значно
сильнішим за малого пустуна. Нерозважливий малюк шкереберть відлетів у
куток кімнати.
" Вибач, трохи не розрахувала," – перепросила Шива і злегка товкнула кошеня вологим носом.
Фліна спостерігала за ними з дивана , але не підходила. Вона почувалася королевою становища, бо цей диван, як і вся квартира, належали
їй. Собака ходила по підлозі, а Фліна – де заманеться, навіть на шафках
під стелею. Собака спала в своєму собачому ліжку, а Фліна своїм ліжечком не обмежувалась – всі дивани, м'які стільці і ліжка слугували їй за постіль.
Спершу Фліна дошкуляла малому, але той - лагідний та грайливий – сприймав це мов забавку: незграбно відскакував, кумедно перекидався через голову і з нетерпінням чекав наступного кроку подружки.
" З тобою весело й цікаво гратись, ти така вправна, але кігтики маєш занадто гострі" – іноді відскакував і ховався під диваном скривджений малюк..
Біленький незграба з задоволенням вовтузився з собакою, вага якої сягала майже тридцяти кілограмів. Після таких жвавих розваг кошенятко день-другий накульгувало то на одну, то на іншу лапку, поки не подорослішало. Часто маленький пустун вмощувався біленьким клубочком біля Шиви
і співав їй довгих пісень. За чудову здатність білянчика
лагідно і подовгу муркотати, немов казки розповідати, дали йому кличку Баюн. Бува дрімає, втомившись від біганини, а Шива легесенько товкне
носом: "Досить спати, просинайся, пограємось!" Котеня відкриє очі, смачно потягнеться, раз-другий зівне і лише потім чи то скоком, чи то боком, чи
навколо Шиви, чи через неї – та все вистрибцем, вистрибцем…
Фліна здалеку спостерігала і тільки дивувалась: "Собака з котеням заприятелювали! Це ж треба?"
З часом лагідність Баюна так вплинула на Фліну, що вона взяла над ним опіку: " Ти такий смішний, ласкавий і не забіяка, в тебе біленька шерсть, довгий пухнастий хвіст, але шерсть треба чистити. Ну ж бо…" Вона обіймала його лапками,вилизувала мордочку, шийку, голівку, за вушками, можливо навіть тихесенько щось нашіптувала.
Баюну подобалось таке дбайливе піклування і через деякий час він вже сам пестливо вилизував кішечку і неперевершено муркав
їй на вухо. Одного разу вмостився позаду мене на спинці дивану, солодко замуркотів і почав вилизувати моє волосся: "Твоя шерстка довга, дозволь я її почищу…"
- Дякую за турботу, але я себе чищу без допомоги язика, то ж облиш, будь ласка" – відсторонилась від вусатої мордочки.
- Не хочеш щоб я тебе вилизував, то може пісень моїх послухаєш? – наполягав Баюн.
- З великим задоволенням, прошу!
Кошенята так здружились, що навіть спали, мов діти, обнявшись:
" Помуркоти мені на вушко!" " Добре , та спочатку ти мені щось муркни",-
просив котик.
Котятка різнилися характерами і вподобаннями, Фліна, наприклад,
пила воду так , як більшість її родичів, а Баюн, перш ніж напитись, любив
побовтатись у воді. Він опускав лапку в воду – не зовсім, тільки трішки, щоб
впевнитись, що там саме те, на що він сподівається. Потім струшував воду і
знову вмочав лапку. Вже на підлозі калюжа стояла і довга шерсть висіла,
мов обсмоктана, а він все бавився, лише вдосталь набовтавшись,починав пити. "Ти зараз схожий на мокру курку з вусами" – зауважувала сухенька і акуратна Фліна. Полохлива кішечка нявчала, коли потребувала допомоги, або
хотіла, щоб її чимось смачненьким пригостили, коли обідали за столом, Баюн же до столу не підходив. Він зі своєї тарілочки навіть котячий делікатес – консервованого тунця їв не кваплячись. Його подружка цим користувалась і швиденько з'їдала зі своєї мисочки та ще й сусідню спустошувала.
Баюн цікавився всім, що його оточувало: заглядав у відкриті шухлядки
та шафки на кухні: " Тут нові запахи, неодмінно треба подивитись".
Він залазив у шафку, обнюхував і розглядав пакети, баночки, пролазив поміж
ними все глибше і глибше в середину шафки, аж раптом потемніло, немов глибокої ночі " Чому так швидко ніч настала? Прикро, що ні Фліни, ні ліжечка немає поруч", - Баюн клубочком вмощувався між пакунками, тихо і терпеливо чекав поки або сонечко зійде, або Фліна прийде,і жодного разу він навіть не пискнув. В цей час Фліна під шафкою здіймала галас,
хтось відчиняв дверцята - ніч раптово закінчувалась і друзі через весь коридор бігли в кімнату, з розгону стрибали спочатку на стілець, звідти на
стіл, потім на книжкову шафу, а з шафи – на піаніно. Все виконувалось як у гарно тренованих спортсменів – точно, швидко, вправно і весело, однак траплялись і прикрощі – припустившись помилки , стрибунець потрапляв під стілець: " Радий був тебе насмішити, - дивилися знизу зелено-жовті
очі, - саме це я й хотів зробити," – хитрував Баюн, бо незграбою частіше траплялось бути саме йому.
" Хоча ти краще стрибаєш, зате я вмію гойдатись он у тому блискучому. Дивись!"
Котик залазив у відкриту пральну машину і розгойдувався то вправо, то вліво, то вправо, то вліво…
Найцікавіше відбувалось ввечері, коли глядачі сиділи на дивані, а перед ними на килимі мисливці починали полювання: розбігались в різні боки, Баюн низько – низько присідав, притискував вуха до голови, завмирав на кілька секунд, налаштовуючись на вирішальний стрибок, а потім, кинутою з пращі каменюкою, падав на Фліну. Кошенята сплітались в один клубок,
котились чорно-білим м’ячем, потім клубок розвалювався на біле і чорно-біле – це вже кожен сам по собі перевертався через голову вперед чи навіть через голову назад. Різноманітність у гру завжди вносила маленька кішечка:
підіймала очі на Баюна: "Ти вважаєш, що спіймав мене? Чи може скучив за моєю лапкою?" Маленька лапка з гострими кігтиками загрозливо наближалась до рожевого носа.
З часом, коли Баюн підріс і став вдвічі важчим за подружку, Фліна робила вигляд, що не помічає приготувань "мисливця", навіть в іншу сторону
дивилась. Впевнений в своїй силі і в своєму очевидному успіхові
той відштовхувався і стрибав. Ще мить - і мисливець матиме здобич…Поки солодко замріяний приятель знаходиться в повітрі, не маючи змоги змінити
траєкторію польоту і точку свого приземлення, Фліна повільно переходить на
інше місце і спостерігає за Баюном, що з розгону гучно падає на килим, немов великий білий валянок.
" Як почуваєтесь, пане мисливцю? Гарного облизня спіймали, чи не так? Вітаю!" - усміхається Фліна і мружить очі.
Час від часу друзі змагались в таких вправах, які могли виконати тільки вони.
" Ти можеш так вигнутись? – Спина Фліни перетворювалась на підкову. " Я можу ще й лапки ось так поставити", - Баюн вигинався більшою підковою, ніж Фліна, зводив всі чотири лапки до купи і ставив їх збоку від свого зігнутого тіла, а щоб втримати рівновагу, відхиляв спину в
протилежний від ніг бік. "Ти забув про хвіст!" – здіймався жирним знаком питання хвіст Фліни й застигав у повітрі. " Давай так пострибаємо!"- запрошувала до нових розваг кішечка. " Згоден", - ще жирнішим знаком питання здіймався хвіст Баюна.
Чудернацько зігнуті і перехняблені, не змінюючи постави,
підскакують мов м’ячики то навздогін, то наввипередки поспішають в кінець коридору, чи стрибають назустріч один одному і, здається, ось – ось
зіткнуться мов зустрічні потяги на одній колії, але пухнасті покручі вправно розходяться, уникаючи катастрофи.
Шива спостерігала за дивацтвами своїх друзів і непокоїлась: "Навіщо так себе викручувати? Це ж небезпечно і впасти можна".
Котенята нічого не чули і продовжували насолоджуватись своєю гнучкістю та вправністю.
Коли потепліло, Фліна полюбляла ніжитись на сонечку в горщиках з аспарагусом, підвішених з зовнішньої сторони балкону. Баюн вмощувався
на квітах в величезному горщику всередині балкону, бо ні перила, ні
горщики з аспарагусом його не приваблювали. " Даремно, - вважала Фліна, - з висоти третього поверху гарно видно довкілля, крім того, можна довгий час перебувати між небом та землею, наче птах, залишаючись при цьому кішечкою".
Шива давно вже не жила в нашому домі, та якось завітала. Вона радо виляла хвостом і намагалась кожного лизнути в обличчя: " Я вас люблю, дозвольте поцілувати? Чому Баюн настовбурчив шерсть,а потім втік і сховався? Певно забув, як муркотів мені на вушко і спав на моїй підстилці? Де зараз Фліна?"
Фліна в цей час повільно і обережненько просовувала цікаву чорно-білу мордочку крізь нитяну завісу в коридорі. Вона любила гойдатись на
нитках завіси з таким натхненням, що вже добра частина їх опинилась на смітнику, та зараз було не до розваг… " Собачий сморід, але такий знайомий,
здається Шива. Я з нею ніколи не чоломкалась, то й зараз не буду. Добре, що
в неї на хвості очей немає, он бач який вертлявий – швидко б мене запримітив", – міркувала Фліна, не зводячи очей з собаки. Потім низесенько присіла і повільно порачкувала геть від завіси.
Шива вже побувала в наших обіймах і тепер лежала на килимі, поклавши велику голову на лапи, чекала. Врешті Баюн виліз із-під дивану:
" Доброго дня, Шива! Ти така весела, але краще не всміхайся,
бо твої величезні зуби мене трохи лякають!"
Шива примружила очі від задоволення, коли почула муркотіння свого
пухнастого друга. Фліна зайшла до кімнати через інші двері, зручно вмостилась на найвищій полиці кошачої гірки і спостерігала за Баюном, який то ухилявся від вологого носу собаки, то грайливо діставав лапою собаче вухо.
Баюн і Фліна вже виглядали по дорослому. Колись малий і кволий найда Баюн, який не мав родоводу, перетворився в великого довгошерстого
красеня мейн-куна, а Фліна стала маленькою короткошерстою кішечкою.
Якось привели в дім рижого спанієля,що вже кілька днів бігав один вулицею Попоївши, песик тихо сидів посеред кухні, уважно роздивлявся навкруги і сам собі міркував:
"Хазяйка добра й місця багато, залишусь! Правда, тут кошачий дух стоїть,
о, та ось і вони. Це мені не дуже подобається, але я зумію показати, хто в домі головний!" Отакий –то нахаба!
Маленька Фліна трималася на відстані від собаки:
" Собаки – це завжди небезпечно, хоча Рижий значно менший за Шиву, але хто знає, що в нього на умі?"
Баюн зробив спробу наблизитися до Рижого: "Ти трохи кудлатий,
але я можу почистити твою шерсть, пригладити її язичком. Хочеш?"
Гість орієнтувався швидко: "Великий білий мене не боїться, то його й чіпати не буду, та ось маленькій чорно-білій кішечці завдам настрашки!" Спанієль повернув голову до Фліни і зненацька голосно гавкнув: "Гав! Гав – гав! Гав!"Кішечка такої підступності від гостя не чекала. Вона страшенно перелякалась і чкурнула на балкон, звідти
стрибнула в навісний ящик з квітами, але їй здалося, що цього замало для повної безпеки, тож подалася ще далі – на зовнішнє підвіконня кухонного вікна. Відстань була чималою і Фліна до підвіконня не дісталась, а вдарившись об стіну, впала на землю з висоти третього поверху.
" Оце політала так політала," - ледве перевела подих Фліна.
"Тепер навіть не знаю що страшніше, чи той рижий забіяка, чи цей політ…Але ж я таки літала! " Кішечка сиділа на одному місці, поки її не віднесли до кімнати. На щастя, обійшлось без ушкоджень.
Та найбільше постраждав спанієль - з ним мусили попрощатись…
Тож ніколи не допікай іншим, бо знайдуться такі, що й тебе допечуть...
Якось в наш багатоповерховий будинок забрів величезний пухнастий коричнево-чорний кіт. Кілька днів його бачили то біля під'їзду,то на першому поверсі. Кота ніхто не запрошував, але й з будинку його не гонили. Зі сходинки на сходинку, зі сходинки на сходинку - він підіймався вгору. На першому поверсі пахло кавою – тут службовці з офісу варили запашну каву. Другий поверх був вкритий шаром пилу - тут ніхто не жив. Вище пахло їжею і родичами пухнастого кота, а ще вище – смаженим м’ясом.
Врешті кіт потрапив на дах – тут, так само, як і внизу, дверей не було.
Походив, поспав, на сонечку ранком поніжився, горобців поганяв, та й проґавив, коли поставили двері і закрили їх.
Дах, звичайно, не клітка, але виявився величезною западнею. Вдень там стояв такий жар, немов біля пічки, до того ж ні води, ні їжі – нічого не було.
Кіт став кликати на допомогу: "Няв! Няв! Няв! Ня-я-я в! " Та допомога барилась, бо ті, хто мешкав в цьому будинку, знали, що двері на даху відсутні, а ті робітники, котрі поставили двері, жили в іншому місці.
День – другий кіт ще тримався, а потім вирішив рятуватися самотужки.
Площа п’ятого поверху була меншою ніж четвертого, тому кіт
наважився стрибнути на відкриту зверху веранду четвертого поверху. Приземлився з таким шумом, наче хтось величезний мішок соломи жбурнув.
Господар квартири зразу ж помітив непроханого гостя, нагодував, напоїв, а потім намагався випровадити в коридор на сходи. Кіт не розумів, чого від нього хочуть, він загрозливо шипів, вишкіряв величезні й гострі, немов шило, ікла, кусав та роздирав кігтями руки. Врешті проліз крізь огорожу веранди і вмостився на вузесенькій смужечці ззовні так, що його довгий хвіст звисав донизу чорною пухнастою стрічкою.
Сусідка з третього поверху вдягла шкіряні рукавички, відкрила баночку запашного тунця і подалась визволяти бідолаху з-за грат,але той на ласощі навіть не глянув.
Хотілося хоч якось заспокоїти сердешного, тому взяла на руки нашого лагідного Баюна і вийшла з ним на той балкон, над яким сидів
наляканий до нестями кіт. Стала так, щоб він нас бачив, і стиха озвалась:
"Дивись…" Більше не встигла сказати нічого, бо коли Баюн побачив злющі очі, вишкірені зуби, почув загрозливе шипіння, він так наполохався, що випручався з рук, здерся на плече і через голову стрибнув у кімнату.
Поки кіт наводив жах, сусідка схопила його однією рукою, підняла і намагалась пересадити в веранду. Зробити це виявилось непросто,
бо кіт сильно відштовхувався лапами від грат, і був настільки важким, що
його м'яка шерсть вислизала з шкіряної рукавички. Жінка вирішила перехопити кота двома руками, але була необачною і гострі зуби прокусили рукавичку й пальці.
Від пекучого болю пальці руки, яка втримувала кота, мимоволі розімкнулись…
Розкинувши лапи крилами, скеровуючи політ хвостом, кіт падав з висоти четвертого поверху. Проминув високий кам’яний мур і втрапив на гілку дерева, що росло поруч. Дерево здригнулось, зойкнуло, гілка відчахнулась і разом з котом опинилась на тротуарі.
Кіт миттю підхопився і блискавкою метнувся через дорогу на пустир.
Він біг, а попереду котилась така хвиля люті, страху і злості, що тамошні коти дременули хто куди, аби якнайдалі…
Ще довгий час Баюн не наважувався виходити на балкон, навіть
величезні горщики з квітами його не приваблювали.
Після пережитих потрясінь Баюн з Фліною ще більше здружились.
Іванна Бєлушко Бровари
20.06.2009