Як галченя вчили

               

   Галченя тільки - тільки навчилось літати і разом з мамою прилетіло до великої калюжі, що утворилась після рясного дощу.
   Мама - галка походжає біля калюжі, щось видивляється, вишукує і то там клюне, то в іншому місці. Звісно, що пташка не квіти саджає, а поживу шукає. Галченя в цей час розвело крила і щосили галасує:" Хочу їсти! Їсти хочу! Будь ласка, дай їсти , мамо!"
   Галка нахилила голову, щось вхопила дзьобом та й несе до відкритого рота здорованя( за розмірами пташеня тільки трохи менше за матусю). " Їж на здоров'я, - промовляє, - та вчись робити те, що я роблю".
Галченя не чує! Воно продовжує волати: "Сюди! Сюди кидай мамо черв’ячка!" – і підставляє відкритого дзьоба.
   Матуся раз - другий туди щось вкинула, але нагодувати майже дорослого птаха цими кришками неможливо.
   "Шукай черв’ячків!" – навчає галка.
   " Я не вмію! Дай мені поїсти!"- продовжує вередувати синок.
   "Всякий початок важкий, синку, але доки не впріти, доти не вміти. Вміння на дорозі не знайдеш, його треба набути, тож починай, ну ж бо! –заохочує мама-галка. Поки ти сидів у гнізді, я тебе годувала, зараз ти вже літаєш і маєш навчитися  сам про себе дбати."
   Галченя не зважає ні на матусині поради, ні на її вмовляння і все галасує і галасує…Тоді галка з черв’ячком у дзьобі наблизилась до галченяти, але замість того, щоб вкинути черв’ячка у відкритий рот вередуна - ковть і сама його з'їла!
   Вражене галченя перестало кричати, адже матуся ніколи раніше так не робила!
   Голодне і ображене пташеня мовчки спостерігало, як матуся то там щось клюне, то там, а потім  і собі почало тикати дзьобом. Раз-другий клюнуло – невдало, але за третім разом піймало таки свого першого черв'ячка. Стільки було радості!  Поки пташеня вгамовувало голод, вся образа на матусю розтанула, наче її і не було!
   Тепер галченя почувалось дорослим, пишалось собою і, врешті, зрозуміло, що краще зважати на мамині поради і здобувати корисні навички, ніж вередувати.
   А що ж матуся?
   Вона пишалась успіхами свого сина.