СТАРИЙ КЛЕН
Клен стоїть у зимовім убранстві,
Сніг та іній на сонці іскрить,
Одинокий в своїм постоянстві,
Свою долю тихенько вершить.
Його вишня недавно спочила,
Її вихор під корінь зламав,
А йому він підрізав лиш крила,
Не зламався, устОяв, не впав.
Літом листям він двір звеселяє,
Взимку часто в саванах стоїть,
Як і люди, він долі не знає
Скільки зможе на світі прожить.
Голуби на гілляках кохають
І ворони тут часто кричать,
Думу думать йому заважають
Чи старому з утоми поспать.
Вітер, сонце, дощі і мороз
Його веселять й досаджають,
Без лишнього жАлю, суму і сліз
Він ту, що з косою, чекає.
11.02. 2019 р., Київ