«URBAN NATURE»
Куниця.
(спогади написані на прохання, по темі «По слідам Куниці»)
На перших роках свого сімейного життя, поки я будувався, мені довелося жити у «приймах».
У тестя з тещею була стара дерев’яна хата, яку вони придбали зразу після повернення з фронту. Тій хаті, по документах, ще тоді було біля сто років. У дворі, такій же старій, як і сама хата - дерев’яний сарай, з підгнившими колодами і дірками у стінах, куди не те що миші, а і щось більше могло, при бажанні, пролізти.
Бувало у теплу пору року у тому сараї, якщо постояти і послухати, можна було почути шурхіт і писк багато чисельних мишей, а іноді і якийсь ґвалт. В сараї тримали курей і миші паслися з їх столу.
Що то був за ґвалт, я не міг зрозуміти, поки якось мигцем не побачив Куницю.
Я її помітив майже у сутінках на груші, яка схилила гілля на сарай. Вона з прискоком прогарцювала по гілляці, стрибнула на дах і зникла з поля мого зору. Тут-то до мене і дійшло, що це саме вона була причиною мишачого вереску, бо приходила сюди на полювання.
З часом, я про неї забув, поки не прийшла зима. Тільки-но випадав свіжий сніг, на його поверхні з’являлись свіженькі сліди нашого мисливця за мишами. Прокинувся мисливський азарт і у мене. Я так не мисливець, але десь у душі… чи, можливо, я був ним у минулому житті… Коротше кажучи, мені дуже захотілося вполювати ту Куницю.
Але як це зробити?...
Перелопатив все, що на той момент міг вичитати. Зупинився на капканах. Пішов до знайомого, який трохи бавився, ставлячи капкани на Ондатру. Вибрав у нього самого найкращого. Вичистив від іржі і всякого бруду. Дістав нові, шкіряні рукавиці. Дочекався, коли тесть заріже півня і, заляпавши рукавиці кров’ю, ще раз вичистив капкан у тих рукавицях. Вимив чистою водою, без всяких миючих засобів. Висушив, обробивши тією ж кров’ю півня. Чекаю підходящої погоди…
Дочекався чергового снігопаду. Як і зазвичай, на снігу нова вервечка слідів, по вже традиційно проложеній стежці.
Настроюю капкан в тих же самих, забруднених кров’ю рукавицях.
Вибираю місце біля бокової стіни, яку на видно від хати - майже, біля дірки, куди Куниця залазить всередину і підсовую настроєний капкан у сніг, прямо під слід.
Пробую уявити себе Куницею - тут вона буде більше думати про цей вхід і втратить пильність.
В останній момент, згадав статтю журналіста Василя Пескова, про те, що Куниця небайдужа до меду. Оббризкую по сліду медом стежку, включно і на місце капкану.
Сніг йде далі. Скоро він затрусив все навколо, прикривши сліди Куниці, разом і з моїми слідами.
Вночі снігопад стих і до ранку було тихо.
Виходжу на огляд. Бачу нову вервечку по старому сліду. Мене починає трусити нетерплячка… Прискорюю кроки, звертаю за ріг до моєї пастки…
Що побачив?...
Добре, раз вже почав розповідати, то треба і закінчувати. Значить так…
Сліди куниці в точності повторювали старі сліди – крок в крок. Але… біля встановленого під снігом капкану, вони оминули його дугою і традиційно закінчились на отворі у стіні.
А тепер - Фінальна сцена!!!
На самій середині мого, так старанно підготовленого і замаскованого капкану, лежала солідна кучка, вибачаюсь – посліду. Куниця таким чином висловила все, що вона про мене подумала. Спочатку я був ошелешений, а потім від душі посміявся, вражений її розумом і винахідливістю.
Це була моя перша і остання практика у Траперстві.
1990-2019.
**************************************************
Фото з Інтернету