Одного терпкого сонячного ранку над її будинком пройшов дощ. Це був один із тих сильних парубків, які просто загравали до веселки. Тому коли наслухавшись до волі пісень дощу, веселка зникла, за нею і вщухла вся симфонія. Лишень постраждалих від любовних серенад було чимало. Сіра кішка Матильда, яка поверталась з нічної прогулянки не добігши і двох кварталів до будинку, була змушена бігти швидше, аби не замурзати свої біленькі лапи. Дідусь Сем, який не назбиравши і дна корзинки грибів, натягнувши свій улюблений капелюх і щільніше притуливши до себе грибочки, почав виходити з лісу.
Ранок смакував, як свіжоспечені пиріжки з полуничним варенням і холодним молоком. Тому коли аромат випічки завіявся до її кімнати, вона сонно покрутила носом, розплющила одне око, а потім інше, поглянула у вікно. Там світило сонце, промінці цілували краплинки дощу, а ті пробігали по склу. «Ось і перший осінній дощ,» - подумала вона. Довкола ліжка були розкидані підручники, зошити, малюнок лісу в який вони разом з бабусею ходили, її жовтий картуз і плаття вишневого кольору з польовими квітами. «Так… - подумала Аннела – головне, щоб зараз до кімнати не зайшла мама.»
Мама Аннели була дуже гарною, коренастою жінкою, яка любили своїх дітей і хотіла, щоб в них було все потрібне. Ну, там…знаєте…книги, фарби і платівки. Їм подобалось сидіти утрьох на веранді і слухати Louis Armstrong. Кожного вечора вони вмикали What a Wonderful World для того, щоб квіти у теплиці розквітли востаннє перед сном. Дивились у ці останні бурхливі спалахи пелюсток і замріяно зітхали.
Будинок в якому жила Аннела і її сестра Ліатріс, залишився в спадок мамі від дідуся, який все своє життя провів у теплицях з квітами, овочами і фруктами. Тому коли його єдина донька замість школи почали блукати лугами долаючи кілометри лісом, ніхто не здивувався. Вона всюди шукала ромашку. Квітку з білими пелюстками і жовтогарячим чолом.
Дівчина знала, що її чекає в майбутньому, а тому приділяла увагу тільки тим речам, які були для неї по-справжньому дорогими. Поводила більше часу в теплицях, вивчала підручники і допомагала татові на ярмарку. Кожної неділі тижня вони разом складали до корзинок та ящиків свою працю і відвозили до міста.
Ромена не порушила традицій, єдина відмінність була в тому, що тепер за кермом сиділа вона і їхала на їхньому мікроавтобусі до Гардену. Дівчаток брала з собою не завжди, тільки тоді коли в місті відкривався квітковий фестиваль. Тоді Аннела могла до схочу послухати різних історій досвідчених квіткар ниць, які те й робили, що складали цілі байки про чудодійність і магію квітів. Без перебільшень, так воно й було і Аннела в це свято вірила.
На сходах було чутно кроки Ромени, вона прокинулась рано, сьогодні субота, потрібно було залагодити справи з містером Честером і відправити декілька листів в банк, та найголовніше підготувати все до від`їзду – завтра ярмарок.
«Аннела, ти вже прокинулась? Час вставати, комусь же потрібно вигулювати цього велетенського пса? – дері відчинились і перед Роменою повстала картина пробудження доньки. – Так он воно що! Панянко, ми ще досі в ліжку, як вас розуміти?»
«Я вже майже готова, - розгублено почала дівчинка, - бачиш я вже навіть речі почала одягати.» - і відвела очі на свої жовті чобітки.
«Одягати чи розкидати?- докинула мама і лукаво посміхнулась. – Давай швиденько, чекаю тебе в низу, а Рудий то взагалі мріє про твій прихід.» Обоє розсміялись і на тому Аннела почала потроху приводити себе до ладу. Шукала у шафах своє пальто, або ж хоча б одну парасольку, на вулиці ж дощ! Піднявши трохи галасу, вона пішла до кімнати сестри, яка вже давно була внизу і допомагала мамі.
Кімната Ліатріс була іншою, тут все грало свою роль і мало місце, стіни були розфарбовані в зелені лози, які тягнулися до самого неба на якому витанцьовував парад пелюсток, різних за кольором і розміром, все це нагадувало велетенську квітку у будинку. Велике ліжко стояло поблизу вікна, воно було з темно-червоного дерева, крона якого досі переплітались над головою Ліатріс, у ньому вона бачила чудодійні сни. Поряд із ліжком височіло дзеркало, ніби двері в інший світ, воно майоріло помаранчевим кольором. Дівчина сама пофарбувала його минулого літа. «Чому саме в такий колір?» на запитання мами Ліатріс лише зніяковіло підняла і опустила плечі.
............................