Мое путешествие во Львов волновало сердце мое с самого начала его подготовки.
А подготовка началась заранее, за полгода, а то и раньше до приобретения билетов, теперь почти бесплатных... Потому что нельзя же назвать билеты, которые год назад стоили $500, теперь стоят $200, - платными... Не так ли? Халява, я считаю.
Правда, когда берешь билет перед полетом, то платишь 500, а то и 700 зеленых... И это в одну сторону! Грабители!
Затем я заказал себе жилье в центре города, около Оперного театра, в районе улицы Еврейской, чтобы чувствовать себя, как дома. Как-будто. И получил почти революционный адрес: ул. Фурманская.
Еще немножко и Чапаевская, - подумалось мне...
Я пересмотрел все рекламные сайты и нашел яркие Львовские уголки, которые должны быть посещены интеллигентным человеком. Посмотрел и на сайты для человека немножко белее низкого слоя... И самого низкого... И там, на удивление, нашел тоже много чего интересного...
Но теперь о главном!
Музеи, культовые сооружения, кладбища (тянет туда неведомая мощная сила), рынки, культурные заведения (не тянет, но надо - я же из культурной еврейской семьи), и тому подобное...
Всего таких мест я насчитал около сорока, и решил, что хватит, потому что я приехал, между прочим, лечить зубы в лучшей клинике Европы, у Мирона Мироновича Угрина, а не по пустой прихоти!
А по своему опыту знаю, что больше двух мероприятий хоть культурных, хоть противоположных, я не потяну... Возраст, знаете ли, не тот. Тем более, если мне разворотят накануне челюсти...
Ведь надо же найти удовольствие в каждом мероприятии...
Мои украинские читатели, я уверен, уже улавливают огромные недостатки в моём украинском языке (оригинал этого рассказа написан на украинском языке)... Простите меня, мои дорогие! У меня очень давно не было случая, но после путешествия во Львов на меня снизошло вдохновение, и я решил вернуться к своему первому родному языку, которым был украинский в первые годы моей жизни, когда я жил в селе под Киевом.
Во Львове с целью окунуться в мову, я ходил по городу и цеплялся к прохожим со всевозможными разговорами, чтобы потренироваться... Украинцы - люди добрые: они меня не посылали! Они с мягкими улыбками делились с дедом, кто опытом, кто мыслями, кто чем мог.
Сразу открылось моему вниманию, что львовяне люди набожные: нигде я не видел столько прохожих молодых людей (даже в Иерусалиме), что осеняют себя крестным знаменем, проходя или проезжая мимо Церкви, Храма или увидев батюшку... Тоже самое делали таксисты. А я думал, что на таксистах и маклерах, простите, - креста нет... На украинских - есть! Не, ну... Надурить-то - надурят! Как без этого? Но перекрестятся... А как же. Ну, хоть так... И не все, а некоторые.
...Как и у меня дома, в Израиле, еда в Украине - это национальный культ! И, если в современном Израиле, пожалуй, культовая еда это хумус, пита и мясо на огне, то в Украине это, конечно, Украинский Борщ и Вареники...
Мне сразу рассказали анекдот об Украинском Борще:
Один украинец спрашивает у другого:
- Как ты думаешь, как москали называют Борщ?
- Его как ни называй, Борщ и есть Борщ...
- Так то ж москали! Они его называют "первое"...
- Тю, какие дурни.
- Так, ото ж.
С первого дня во Львове я решил проинспектировать качество Украинского Борща! Каждый день я ел Борщ в другом кафе или ресторане.
Ну, скажу вам, как специалист-дегустатор украинских блюд - я не нашел, где Борщ «не очень»...
Но я могу вам сказать, что самый лучший мне подали в "Музее Сала"!
Я не нашел ни одного изъяна.
Безусловно, я могу сказать, что моя мама клала в Украинский Борщ чернослив, но тем и славно это блюдо, что его рецептура позволяет каждому художнику с помощью почти незаметных нюансов создавать неслыханные симфонии по всем известным нотам...
Кто из вас еще не обедал в Музее Сала, - бегом за билетами во Львов! А там... в Музей Сала! И стоит это произведение искусства 55 гривен ... Это всего 8 шекелей. Или меньше $2. Или 130 рублей... Такие трагические цены сейчас в Украине.
(Продолжение следует)
Подорож з Тель-Авіва до Львова. Частина 1.
Моя подорож до Львова хвилювала серце моє з самого початку його підготовки.
А підготовка почалася заздалегідь, за півроку, а то й раніше до придбання квитків, тепер майже безкоштовних... Тому що не можна ж назвати квитки, які рік тому коштували $500, тепер коштують $200, - платними... Чи не так? Халява, я вважаю.
Правда, коли береш квиток перед польотом, то платиш 500, а то й 700 зелених ... І це в одну сторону! Грабіжники!
Потім я замовив собі житло в центрі міста, біля Оперного театру, в районі вулиці Єврейської, щоб відчувати себе, як вдома. Ніби. І отримав майже революційну адресу: вул. Фурманська.
Ще трошки і Чапаєвська, - подумалося мені ...
Я переглянув всі рекламні сайти і знайшов яскраві Львівські куточки, які повинні бути відвідані інтелігентною людиною. Подивився і на сайти для людини трошки біліш низького шару... І найнижчого... І там, на подив, знайшов теж багато чого цікавого...
Але тепер про головне!
Музеї, культові споруди, кладовища (тягне туди невідома потужна сила), ринки, культурні заклади (не тягне, але треба - я ж з культурної єврейської сім'ї), і тому подібне...
Всього таких місць я нарахував близько сорока, і вирішив, що вистачить, тому що я приїхав, між іншим, лікувати зуби в кращій клініці Європи, у Мирона Мироновича Угрина, а не по порожній примхи!
А зі свого досвіду знаю, що більше двох заходів хоч культурних, хоч протилежних, я не потягну... Вік, знаєте, не той. Тим більше, якщо мені розвернуть напередодні щелепи...
Адже треба ж знайти задоволення в кожному заході...
Мої українські читачі, я впевнений, вже вловлюють величезні недоліки в моїй українській мові (оригінал цієї розповіді написаний українською мовою) ... Вибачте мене, мої дорогі! У мене дуже давно не було випадку, але після подорожі до Львова на мене зійшло натхнення, і я вирішив повернутися до своєї першої рідної мови, якою була українська в перші роки мого життя, коли я жив в селі під Києвом.
У Львові з метою зануритися в мову, я ходив по місту і чіплявся до перехожих зі всілякими балачками, щоб потренуватися... Українці - люди добрі: вони мене не посилали! Вони з м'якими усмішками ділилися з дідом, хто досвідом, хто думками, хто чим міг.
Відразу відкрилося моїй увазі, що львів'яни люди побожні: ніде я не бачив стільки перехожих молодих людей (навіть в Єрусалимі), що осяяли себе хресним знаменом, проходячи або проїжджаючи повз Церкви, Храми або побачивши батюшку... Теж саме робили таксисти. А я думав, що на таксистах і маклерах, вибачте, - хреста немає... На українських - є! Нє, ну ... надурити-то - надурять! Як без цього? Але перехрестяться ... А як же. Ну, хоч так ... І не всі, а деякі.
...Як і у мене вдома, в Ізраїлі, їжа в Україні - це національний культ! І, якщо в сучасному Ізраїлі, мабуть, культова їжа це хумус, піта і м'ясо на вогні, то в Україні це, звичайно, Український Борщ і Вареники ...
Мені відразу розповіли анекдот про український борщ:
Один українець запитує в іншого:
- Як ти думаєш, як москалі називають Борщ?
- Його як не називай, Борщ і є Борщ...
- Так то ж москалі! Вони його називають "перше"...
- Тю, які дурні.
- Так, ото ж.
З першого дня у Львові я вирішив проінспектувати якість Українського Борща! Кожен день я їв Борщ в іншому кафе або ресторані.
Ну, скажу вам, як фахівець-дегустатор українських страв - я не знайшов, де Борщ «не дуже»...
Але я можу вам сказати, що найкращий мені подали в "Музеї Сала"!
Я не знайшов жодної вади.
Безумовно, я можу сказати, що моя мама клала в Український Борщ чорнослив, але тим і славно це блюдо, що його рецептура дозволяє кожному митцю за допомогою майже непомітних нюансів створювати нечувані симфонії по всім відомим нотах...
Хто з вас ще не обідав в Музеї Сала, - бігом за квитками до Львова! А там... в Музей Сала! І коштує цей твір мистецтва 55 гривень... Це всього 8 шекелів. Або менше $2. Або 130 рублів... Такі трагічно низькі ціни зараз в Україні.
(Далі буде)