О, кем ти вiльна, щира Украiна,
кого хапала граблями вiйни,
навiщо перед недругом палила
своiх дiтей, за вiру в його сни;
вперед яких нещадних дум в неспокiй
спiшила набирати ти боргiв,
якому злочину чинився пiдлий злочин,
за що гнобила муками синiв;
звiдкiль взялося пугало на грядцi
неправдами лякая iз хвоста,
яким не вiрним часом вперлась в лядцi
його, безбiжжям, як твоя, ганьба?
Якщо, бажала щира Украiна
новим початком знатися, так будь,
тiею часткою, якою твоя мрiя вiйшла в Московiю,
без всiх земель пiд кнут;
твоi права на люд - не справедливi,
вiддай усiх, хто не бажав i дня
лише тобою жити, без Россii, -
завдяки в свiт пiшло ii маля;
i не чiпай своiх, хто каже правду,
що через бiль душi тебе знайшла,
iх щире серце не просило манну,
молилось за краiну в небеса.
Яким падiнням ты змогла пiдняти
з могили варварiв, щоб бити, чим жила
родина тоi вiковоi знатi,
що i твоiх нащадкiв пiдняла?
Не може серце битися спокiйно,
коли на все мовчати iй пора…
Яка ж ти вiльна, дивлячись злочинно
на вiльне слово, за яке – вiйна?