Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/11/23/87
День у тумані народився,
серпанком сіреньким укрився,
де заховаються люди і дерева,
будинки і дороги, і земля.
Як вийде сонце із туману,
день сонячний всміхнеться рано,
а поки – листя жовтизна
і перехожих поглина імла.
Дерева ще зелені у парку,
трапляються крізь туману імлу,
жовтим намистечком блищать,
ще не забрав їх листопад.
Туманний ранок – сонячний день,
із сонцем заспіває ще пісень
той птах, що в вирій не летів,
зостатися в парку зумів.
Чорнобривці й сальвії цвітуть,
плоди шипшини видніють,
та засипає листям парк,
бо уже справжній листопад.
Золотом замерехтіло листя
і шелестіло звуком чистим,
замерехтіло кольором листка,
лінія кожного чітка.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/12/02/1634
6.11.2018-1.12.2018.
Світлина Ігора Винниченка:
“Народження дня…”