«Ображати тебе не хочу я,
прошу тільки, щоб ти зрозумів –
не розстрілюй часу робочого
кулеметною чергою слів!
Поки ми собі на здоров’я
тут говорим про сотні тем, –
гине час, стікаючи кров’ю
не написаних нами поем»
/Ліна Костенко/.
***
Свитие, – индустрия производства превращенных форм, духовной «основой» коих есть неспонтанное мифотворчество, – это есть намеренная (злонамеренная) порча. Порча культуры. Культуры как уже сущей, рожденной, актуальной, так и культуры потенциальной. Той, которая уже рождаться будет порченной…
Рождаться будет (!) порченной…
***
Кто есть субъект творчества?
«…Для нас исходной точкой являются действительно деятельные люди» (К. Маркс).
На минуточку, ключевое слово здесь – «действительно».
***
Класика – це культурна всезагальність, заломлена крізь культурну одиничність.
***
Бермудский треугольник новейшей (в смысле: позднейшей) предыстории: Бреттон-Вудс – Фултон – Мон-Пелерин.
«Есть живопись, а есть испачканный холст» (К. Свасьян).
Есть литература, а есть измаранная бумага.
… От деятельности ведь два пути: в вечность и бесконечность: в творчество; и в тупик, в зряшное отрицание (самоуничтожение, прекращение социального, – культурного, – хронотопа) – в свитие.
Аминь.
***
Класика – то не те, що «Вибране». Класика – це те, що обране. Відчуваєте? Різницю? Між «вибранцями» і «обранцями»? Обране є класикою. Класика є норма. Класика є дійсна культура.
***
Суб’єкт класики – нормальна, дійсна людина. Геній. Творець.
***
«Колись були Орфеї, а тепер корифеї.
А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм?
Сам Орфей не був корифей.
Він навіть не бував у Спілці.
Сидів собі і грав на сопілці.
І його розтерзали менади,
бо не піддався на їхні принади»
/Ліна Костенко/.
***
«Диалектика по самому своему существу критична именно как логика действительного исторического процесса, логика творческой, открытой проблемности» (Г.С. Батищев).
***
Чем понятие «население» (Земли, не-Земли) отличается от категории «человечество»?
Ну, во-первых, категорический статус «человечества» обеспечивается тем, что это есть свое-иное-себя категории «человек».
Как всеобщее есть свое-иное-себя единичное. Всеобщее и единичное опосредуются общим? Разумеется. Равно, «человечество» и «человек» опосредуются категорией «люди». «Люди» – больше «человек», меньше «человечество».
Что есть (или кто есть) «население»? Это – все (на Земле и на не-Земле) нынче (теперь) физиологически живущие особи (индивиды, индивидуальности, личности) рода homo sapiens. Понятие «население» – это базовое понятие демографии.
«Человечество» – категория философская. Человечество – это все, ныне сущие (на Земле и на не-Земле). Но не только. Это все, бывшие – и пребывшие (на Земле и не-Земле). Мало этого: это все, – все, – грядущие, будущие люди-человеки (на Земле и на не-Земле). Ничего не поделаешь: всеобщность. Та самая, которая стихия философии суть. Научной, разумеется, философии. А не: геософия. Аминь.
***
«Усі вже звикли: геніїв немає.
Поснулим душам звелено хропти.
Епоха несприятлива – ламає
іще в колисці геніям хребти.
Колись, давно, були якісь гіганти.
Тепер зручніші виміри – пігмей
Напівнездари чи напівталанти,
в космічний вік – дрімучий Птолемей.
І живемо. Земля ще нас тримає.
А вже мистецтво ждать перестає.
Усі вже звикли: геніїв немає.
А що, як є? Зацькований, а є?!
А що, як він між нами ходить, геній?
Вивозить з бруду цей потворний час.
Що, як за це вже зараз в наших генах
нащадки наші зневажають нас?!»
/Ліна Костенко/.
***
Еще раз об инвалидах умственного труда.
«Философский метод столь же аналитичен, сколь и синтетичен, но не в смысле рядоположности или попеременности этих двух моментов конечного познания, а в том смысле, что философский метод содержит их в самом себе как снятые, и, соответственно, в каждом своем движении он в одно и то же время аналитичен и синтетичен» (Г.В.Ф. Гегель, Энцеклопедия философских наук. – М., 1977, т. III, стр. 421).
А то: «аналитический центр», «институт системного анализа», «у него аналитический ум», а то и вовсе: «у него/нее аналитический разум» etc., etc…
***
«Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде…»
/Ліна Костенко/.
***
Творец – это человек, чья профессия совпадает с его призванием. Вернее будет сказать так: его призвание стало, – и есть, – профессией.
К слову, в немецком языке имя существительное der Beruf имеет два равноценных значения: 1. профессия; 2. призвание.
***
«Денежный человек» как культурный симулякр: знаки (дензнаки) есть, а значимости (умений, знаний, навыков etc.) нет. А если и есть – то чужие. Сиречь – отчужденные.
А уж ежели инфляция (гиперинфляция) вкупе с девальвацией грянет… Сливай воду. В смысле: оклеивай целлюлозой с портретами почивших амерских презиков стены уютного помещения, в котором регулярно сливают воду… Ибо: знак без референта. Символ есть, а символизируемое отсутствует. Образ есть, а денотата нет. Словом, беда…
***
«Ну, мідь, ну, золото. Ну, продана свобода.
Ну, влади прагнете. Кордони вам тісні.
А хто ж вам право дав
одняти у народу
його велику гордість і пісні?
Об скелі б’ється те невтішне море.
Помер Неруда. Скрізь горить Трансвааль.
Що не народ – одне й те саме горе.
Що не поет – одна і та ж печаль»
/Ліна Костенко/.
***
Ну, отчего оно так: чем больше в стране нотариально заверенных экономистов – кандидатов, докторов, действительных членов, член-коров, коров и корешей… тем меньше в ней, – в стране, – реальной (уж о действительной и речи нет) экономики?
Почему вместо экономики – квазиэкономические (теоретические и практические) игры с нулевой суммой, ликвидный бизнес, форменный шабаш неоростовщичества, засилье паразитарных рантье, доминация финансизма и пр. модусов виртуальной, – паразитарной, – «экономики»?
Видимо, оттого оно так, что и сами эти «член-коры, коры и кореша» (и не только наук экономических, но и исторических, и политических, и юридических, и социологических, и философских etc.) – это то, что они исповедуют и проповедуют: знаки без обозначаемого, символы без референта. Словом: виртуал, симулякр, «облака в штанах» (и юбках).
***
«АЛЬТЕРНАТИВА БАРИКАД
На історичних перекатах
В чаду чиєїсь маячні
Люди
завжди
на барикадах
знають про це чи ні.
Барикади цегли – проти бездомності.
Барикади поезії – проти бездумності.
Барикади совісті – проти берій.
На барикадах – не до фанаберій.
А комунари – як комунари
Кому лафет.
а кому і нари.
Мужність не дається напрокат.
Не бува бароко барикад.
Фуркне з купідонів потеруха,
коли свисне куля біля вуха.
Так що відійдіть, будь ласка,
хто боїться бути збитим, наче в кеглі.
Смерть – це ще не поразка.
В переможних боях
теж бувають полеглі.
Злазьте з барикад, герої до першої скрути.
І припиніть міщанські тари-бари.
На барикадах мають право бути
повстанці,
вороги
і санітари»
/Ліна Костенко/.
***
Постмодерн (духовный, чувственный, практический) сознательно и намеренно (злонамеренно) рвет с традициями, сформированными в основаниях своих еще в эпоху Просвещения и в эпоху Модерна. Рвет ровно по тем же линиям и швам, по каким девиантная личность рвет с моралью, сноб и жлоб – с этикетом и этикой, уголовник – с криминальным кодексом etc.
А ведь это – регуляторы, обеспечивающие преемство и поступательное развитие культуры. Нет традиции, нет прошлого, нет вчера – нет проекта, нет будущего, нет завтра. Следовательно, постмодерн (во всех его ипостасях) нежить. Не-жить. НЕЖИТЬ.
***
«ПРИТЧА ПРО РІКУ
Давно колись була ріка Діала.
І цар персидський на імення Кір.
І лотоси біліли, мов піали.
І берег грав вогнями, як факір.
То царське військо йшло на переправу.
Священний кінь з недогляду втонув.
І Кір порушив проти неї справу.
Судив ту річку. І таке утнув:
Він присудив, щоб не було Діали.
Він смертний вирок їй оголосив.
Звелів прорити у пісках канали,
Зрубав дерева й трави покосив.
Одвів ті води у всі боки сущі.
Ріка умерла. Не було ріки.
Пройшло по ній те військо, як по суші.
Пройшло те військо… І пройшли віки…
Піски пустель засипали канали.
Ріка в русло вернулася своє.
Царя немає. Є ріка Діала.
Немає Кіра. А Діала є.»
/Ліна Костенко/.
***
Общественность намеренно вытесняется, замещается, подменяется ее превращенной формой – публичностью. Публичность есть суррогат общественности, есть объективированная видимость общественности. Публичность – основание существования суррогатных форм ассоциации.
Публичный человек – расчеловеченный, деперсонифицированный, атомизированный человек. Человек, одинокий среди людей.
***
Сколько ж тех homo! И прямоходящий, и производящий, и говорящий, и играющий, и разумный, и смеющийся, и …
Да он таким и должен быть, нормальный (действительный, гениальный) человек: неисчерпаемым. Не-ис-чер-па-е-мым.
Ну, в смысле: homo totus (человек весь, человек целостный).
***
« ПРАЩУР
Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,
коли льоди зсувалися із гір
і ще була не ящірка, а ящір,—
який він був, мій особистий пращур,
неандерталець, вертикальний звір?
А він же був, той дикий, той праперший,
котрий жарину виглядів од хвищ,
на стійбища людинячі приперши
ведмедя із пралютих сукровищ.
Йому іще кохання і не снилось.
Він знав ще, може, тільки букву «р-р-р».
Душа іще нічим не осінилась,
і розум був іще кошлатий... Бр-р!
Сліпого духу зарості дрімучі,
печерна тінь у потолоччі трав,
він ще себе питаннями не мучив,
не каявся, не сіяв, не орав.
У груди сарні вскіплював стрілу
і твердо спав, упоравши ведмедя.
І наче Богу, кланявся дуплу,
де срібні липи чаділи від меду.
Він з лапи їв. Криваве м’ясо плямкав.
Та в ніч, коли зацвів гіркий мигдаль,
погладив раптом рябомизу самку
і перший в світі винайшов печаль»
/Ліна Костенко/.
***
Почему не «обучение», но «учеба»?
В случае первом вместо взаимодействия, вместо педагогики сотрудничества – воздействие. Субъект-объектный характер связи обучающего и обучаемого с жесткой фиксацией и строгим соблюдением прерогатив. Дидактика (назидательное, однонаправленное, воздействующее: обучение и воспитание). Проводя известные параллели: «командная педагогика».
Скверно это, когда вместо взаимодействия – воздействие. Когда – без обратной связи. Не просто скверно – чревато. Чревато самыми пагубными последствиями и результатами. Во всех случаях, а уж в случае производства, выделывания человека (педагогика – ядро социализации) – гарантированно и непоправимо. Ну не тюрьмой же восполнять и исправлять школу!
***
«НА СПИЛЯНОМУ ОСОКОРІ
Ішов дід з містечка, через гору, у свій присілок,
з трьома буханками хліба ішов у Маковщину.
Найкоротша стежка туди – проз цвинтар.
Сів дід на спиляному осокорі, думає.
Запалив цигарку – що це ж йому вісімдесят год.
Закашлявся – а зимою ж буде слизько.
Натрусив попелу на коліна – уже й осокір спиляли.
Оніно його хата, а тут охітніше.
Бо у хаті ж анікогісінько,
А тут і жінка, й сусіди»
/Ліна Костенко/.
***
Гламур есть культура упаковки, культура видимости, культура «лейбла» etc.
Есть служба гламура; индустрия гламура; институты гламура; инфраструктура гламура; идеология гламура etc.
Есть кадровое обеспечение гламура: сонмища дизайнеров, рекламщиков, пиарщиков, имиджмейкеров, политтехнологов, создателей (и разрушителей) чужих репутаций, авторов «трендов» и «мейнстримов», модельеров (отнюдь не одной лишь одежды либо обуви)… Сонмища, единственное призвание и назначение которых – втюхать «лохам» культурный фальшак (духовный, чувственный, материальный). Втюхать «фуфел», «треш», «кринж» etc. в облатке, в упаковке сверкающей, манящей, зовущей, влекущей…
***
«ПІДМОСКОВНИЙ ЕТЮД»
По двійко лиж – і навпростець лісами,
в сніги, у сосни, в тишу – без лижні.
Сполохать ніч дзвінкими голосами,
зайти у нетрі, збитися – аж ні!
То там, то там над соснами димочок,
і в крижаних бурульках бахроми
стоїть такий чудесний теремочок –
друбок бурштину в кружеві зими!
Там Пастернак, а там живе Чуковський,
а там живе Довженко, там Хікмет.
Все так реально, а мороз – чукотський,
а ми на лижах – і вперед, вперед!
Ще всі живі. Цитуємо поетів.
МИ ще студенти, нам по двадцять літ.
Незрячі сфінкси снігових заметів
перелягли нам стежку до воріт.
Зметнеться вгору білочка-біж;нка.
Сипнеться снігом, як вишневий сад.
І ще вікно світилось у Довженка,
як ми тоді верталися назад.
Ще нас в житті чекало що завгодно.
Стояли сосни в білих кімоно.
І це було так просто і природно —
Що у Довженка світиться вікно...»
(Ліна Костенко).
***
«Їжте їжу як ліки. В противному разі ви будете їсти ліки як їжу» (Стів Джобс).
«Чим старіші ми стаємо, тим більше ми розумнішаємо і поступово починаємо розуміти, що годинник, який коштує $30, і годинник, який коштує $300 показують один і той же час» (Стів Джобс).
«Існує велика різниця між тим, щоб бути людиною, і тим, щоб бути людяним. Якщо ви хочете йти швидко, то йдіть поодинці. Але якщо ви хочете піти далеко (і дійти до мети. — Б.Н.), йдіть разом!» (Стів Джобс).
***
«БРЕЙГЕЛЬ. «ШЛЯХ НА ГОЛГОФУ»
То ж не була вузесенька стежина.
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина,
що не подав ніхто йому води.
Спішили верхи, їхали возами.
Похід розтягся на дванадцять верст.
І Божа Мати плакала сльозами –
та поможіть нести ж йому той хрест!
Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік.
А тут же йде, ну, добре, не Месія, –
людина просто, просто чоловік!
Юрма гуде, і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи,
вже он Голгофа, он Череповище! –
хрущали під ногами черепи.
Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина
тягла хреста важкого на собі.
І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
як він конає, як він хоче пить.
І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік:
наморений, ідучий з поля Симон,
що йшов додому, в протилежний бік.
Коли ж звершилась вся ця чорна справа,
і люди вже розходилися ті, –
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп’ятий на хресті.
Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
чи втямив, темний, раптом щось нове:
що Божий Син таки іде на страту,
а він, розбійник, – він таки живе»
(Ліна Костенко).
***
Юрба, натовп – перетворена форма колективності. Місце, – і час, – де і коли людина одинока серед людей. І ця одинокість – страшніша і жорстокіша від будь-яких інших її, – одинокості, – модусів. Різновидів.
***
Нет «способа производства» без… «способа потребления». Т.е. речь можно вести лишь о способе экономической жизни. Что сие есть? Исторически конкретный тип диалектического единства производительных сил и производственных отношений.
А вот основание экономической жизни – это производство и потребление.
***
Интеллигент, – как и творец, – беспредикатен.
Если он «какой-то», скажем, «либеральный», то и на сравнение с известной субстанцией потянет…
***
У всякой власти есть свои, – естественные, – пределы. И эти пределы зависят от характера и основания власти. Такими основаниями могут быть пример, убеждение, сотрудничество, творчество; таким характером могут быть принуждение, угроза, насилие, страх. В первом случае имеет время и место быть взаимодействие, в последнем – воздействие. Делайте сами вывод, у какой власти есть перспективы, у какой – чуть, а у какой и вовсе: ноль.
***
Почему «форма превращенная»? Даже так: почему «форма»? Потому, что содержание, потому что «тело» объекта превращения: его механика, его физика, его химия, его биология etc. – никакое. Ни доброе, ни злое; ни хорошее, ни плохое; ни истинное, ни ложное; ни полезное, ни вредное; ни прекрасное (красивое), ни уродливое. В подобную «систему координат», в подобные измерения, в подобное качество его переводит исключительно целеполагание. Деятельность человеческая (либо античеловеческая). Деятельность социально оформляющая. Деятельность, гуманистически либо антигуманистически оформляющая. Дух, чувства, практики человеческие. Один и тот же огонь греет (согревает) человека и сжигает его. Одно и то же колесо позволяет сократить расстояния и разрывает внутренности человека, – как основная деталь римской колесницы. А, может, у вас есть сомнение в том, что одни и те же химические соединения позволяют людям создавать химию полимеров. Не только ее, это я к примеру. Я ведь не Глинка (не композитор, а автор толстенного учебника по неорганической и органической химии) и взорванные в 1914-15г. под Ипром химические заряды (или их не взрывали, а выпускали из баллонов по направлению ветра, дующего в сторону вражеских окопов?). Да какая разница? Взрывали или в урочное время открывали вентиль? Легкие-то у человеков, одетых в отличную от твоей военную униформу, вываливались изо рта на второй день… Дальше демонстрировать свои скудные познания из школьных курсов ручного труда, арифметики, алгебры вкупе с геометрией и тригонометрией, физики, химии, биологии (ботаники вместе с зоологией), материаловедения (в 11-м классе было, когда осваивали мы должным образом токарное дело в мех. цеху фастовского завода «Красный Октябрь»…). И даже… каллиграфии. Ведь анонимка, убивающая словом неправедным, наветом, клеветой, доносом состоит из тех же букв, что и «Я Вас любил…».
Нет, содержание: материальный субстрат, чувства (эмоции, воля, темперамент etc.), дух сам по себе – никакие. Ни вредные, ни полезные. Ни добрые, ни злые. Ни плохие, ни хорошие… А вот оформленные соответственно – это да! Тогда это: либо нетленка (творчество), либо превращенка (свитие). Ибо: не бывает формы бессодержательной, равно, как и содержания – неоформленного. Ну, а тут уж будет самое время вспомнить суть принципа культурной амбивалентности, впервые сформулированного, – от-кры-то-го, – вашим (ну, решительно не нравится мне это «покорный», а еще больше – «слуга») товарищем. Другом и братом. Словом, одним из вас. И вы это тоже можете, и должны! Но это вы, и это будет уже ваше творчество. Ваши открытия, ваши изобретения… Но мы же – существа родовые (мы-то личности, но сущность наша – общественная). Следовательно, ваше – это моё, моё – это ваше. Словом – наше.
Аминь.
***
«ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ
Блюстителі, халтура – ваше хоббі.
Ви, фабриканти вір і недовір,
зробити вам би по духовній пробі –
вас забракує кожен ювелір.
Номенклатурні дурні, бюрократи,
пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважать на карати,
а щонайбільше просто на сто грам.
Поету важко. Він шукає істин.
Ми – джини в закоркованих пляшках.
А ви, хто ви, які ж ви комуністи?
Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!
Ви вже його сточили, як хробаччя.
Поезія для ваших топок – торф.
Оце щоб ваші методи побачив, –
від заздрощів би луснув Бенкендорф.
Нелегко нам. Криваві краплі глоду
крізь наші вірші виступлять колись...
Не говоріть від імені народу, –
розперетричі ви йому впеклись!
(Ліна Костенко).
***
Немножечко отредактировав Карена Ариевича Свасьяна, я бы дал такое, – рабочее, – определение творчества: «это есть обуздание некой раскрепощенной и переливающей через край витальности силой благородной абстрактности и возвышенной чувственности, находящихся в русле осуществления действительного гуманизма».
***
Есть ли основание у деятельности? Казалось бы, есть. Творчество и свитие. Ну, у войны ведь тоже есть основание: победа и поражение. И у мира есть основание: его начало и его конец. Но вот однажды явление «война» упирается в объективное отрицание своего основания: ни победителей, ни побежденных; ни фронта, ни тыла; ни радости, ни горя… Апокалипсис. Рукотворный. Такая вот радостная, – вполне реальная, – перспектива. После осуществления коей – никаких перспектив. Ни у кого. По причине полного отсутствия этих самых «кого». До живой клетки включительно. Свитие победило не только творчество, но и… самоё себя. Т.е. свитие сделало невозможным (укр. – унеможливило) и само свитие. Интегрированные ложь, зло, уродство и вред «восторжествовали». Над правдой, добром, красотой и пользой. Над творчеством. Но и, – в режиме зряшного уничтожителя, в режиме уничтожения – над собой. Какие-нибудь инопланетяне, когда-нибудь констатируют очевидный факт.
…Доигрались. Все мы вместе (для инопланетян – «они»). На отдельно взятой, абсолютно эксклюзивной, уникальной и неповторимой, – единичной, – планете людей: Земле. Но люди допустили превышение критической массы нелюдей. Они «победили». Здесь и теперь. И – превратились в нефть. Может, там и тогда по-иному всё случится?
***
«Кто принуждает, тот ожесточает, уязвляет и отталкивает от себя» (Я.А. Коменский).
Словом, будь добрым, будь честным, будь умным, будь отзывчивым etc. – и люди потянутся к тебе.
***
Культуризм есть превращенная форма культуры. Это: культура свития и свитого.
***
Чим спонтанний міф відрізняється від міфу неспонтанного?
У випадку першому душа і дух, – а, відтак, і практики, на них базовані, – усіх, до його виникнення причетних, «іще із дерева не злізли»; у випадку останньому: «вони на дерево залізли знов» (навіяно віршем Л.В. Костенко:
«Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
ХХ вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці
Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла»).