Попередня частина: http://www.proza.ru/2018/11/11/1932
В далекому краї чарівна є річка,
бо не від землі витікають потічки,
біжать від дівчини, яка іще спить,
уранці прокинеться води попить.
Води привезуть у магічному чані,
везе їй Нефела–богиня в ридвані,
водою поїти німфу осяйну -
наповнити силою річку дивну.
Тече водоспадом, стікають униз
казкової річки потоки і бриз,
туман підіймається серед води,
пливи вже до моря, річенько, пливи.
Хто вип’є із річеньки тої водиці,
молодшим стає, але треба дивитись:
не жадібно пити із річки дива,
бо станеш дитям, або зникнеш дотла.
Залишиться лиш чарівний хвостодир
і кругле яйце, а всередині – чир,
усі з хромосомами - яйце і дир,
не пий же багато, водиця - не тир.
Але ж і подумай – водиці ковток,
не більше, бо досвід забере й листок,
де списані вчинки, та вони були,
не змиє їх тонна тих вод чарівних.
А час же від часу дівиця встає,
Нефелі для неба хмарок додає,
купаються в хмарах богині й боги,
тому вони завжди гарні й молоді.
На острові райському літо було,
завжди там велике і пишне зело,
буває на острові вітер і шторм,
бо в раї земному – земний є закон.
Живе в краї німфа, заглянуть боги,
доглянь свою річеньку і бережи,
у кожному краї є німфи такі,
своя на Дземброні й де інші річки.
Як річку-німфу шанувать-берегти,
чистішими стануть великі річки,
природа збережена, а в ній моря,
а з ними і матір - планета Земля.
Продовження: http://www.proza.ru/2018/12/16/1546
29.10.2018.-18.11.2018.
Картина Jim Warren