Будь що путнє, вартісне (у загальнолюдському, а, ліпше сказати б: у вселюдському вимірі), не кажучи вже про позначене «знаком якості» — себто класичне, нетлінне, то є... діалектика. Чи то заримована, чи то прозова діалектика образного слова (красне письменство), чи то діалектика відповідного матеріалу (архітектура, а чи то скульптура), синтетичні види мистецтва (кіно, театр) еtс. Звісно, не лише види і жанри мистецтва і не лише мистецтво.
І. Кант колись сказав: «у науці рівно стільки науки, скільки в ній математики». Розумний чоловік, але категорично помилявся. У науці рівно стільки науки, скільки в ній... так, так — діалектики. Матеріалістичної діалектики — як методології. Діалектичного матеріалізму — як теорії.
Не було у мене бажання (а бажання не було тому, що був стан, якоїсь спустошеності) щось писати (а його, це «щось», спочатку ж надумати, промислити треба). Зумовленої передусім тим, що густо пішли у нас на факультеті наукові конференції (лише за останню декаду жовтня — дві). І в обох я брав участь. Виснаживсь трохи.
То я ж, по-перше, людина, а навіть яблуня: рік родить, а рік — відпочиває.
По-друге, я порадив своєму колезі, В.Д. Піхоровичу (і пообіцяв не обмежувати в обсязі сторінок), опублікувати його виступ (є ролик в ютубі) перед студентською аудиторією з лекцією на тему: «Чи потрібна художня література інженеру?». Чудовий виступ. Я б краще не зміг. А гірше — не хочу. І я для себе вирішив «пропустити цю спробу у підході до снаряду».
Василь Дмитрович не прислухався до моєї поради. Чи то полінувався, чи то мав важливіші справи, але поданий ним до збірки матеріал мене, м'яко кажучи, не вразив. Ну, себто, я зрозумів: що я не напишу, воно не буде гіршим, ніж у нього.
Ну, і, по-третє. Це вже десь на рівні підсвідомості, тобто майже безумовно-рефлекторне: якщо вже ми самі готуємо і проводимо подібний науковий захід, готуємо до видання матеріали, то як же я можу його ігнорувати? Ну, а крім того: що є солодшим за очікування своєї чергової публікації? І хоча їх у тебе (у мене) вже добре за 400 (чотириста), публікацій різного ґатунку, а очікуєш (це моє, суто суб'єктивне, сприйняття) кожну чергову — як першу...
Та й тема така, що розвернутись є де. І є про що. І є навіщо.
Щоправда, це той класичний випадок, про який кажуть: «чим більше у тебе є що сказати, тим менше для того потрібно часу. І паперу».
Так от, для початку, я про співвідношення «філософія — інженерна справа — художня література» скажу одним реченням: контроверза «фізики чи лірики?» невірна вже у самому своєму формулюванні, у самій постановці, бо суть (відповідь) наступна: «фізичні лірики і ліричні фізики». Ствердна і категорична відповідь. Лише так і ніяк інакше.
Але ж тези в одне речення — то вже було б занадто. То я поділюсь з молодими (в першу чергу) тими поетичними (і, на завершення — одним прозовим) рядками, що вони є підтвердженням (див. вище) нашого переконання, що поезія — то є заримована діалектика.
Почнемо.
Проблема творчості? Будь ласка.
«Ми працю любимо, що в творчість перейшла
і музику палку, що ніжно серце тисне
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне».
Авторів поезій цитованих називати, — свідомо, — не буду. У ледачих слуг немає. Захочете — знайдете. Що таке гугл — знаєте...
Продовжимо. Діалектична (здійснювана) суперечність як рушій ро-звитку.
«Hаb ich
Mein Sach
Auch Nicths gestalt
Und mir gehort
Die ganze Welt»
(«Лишь сделал ставку я на нет
И мне принадлежит
Весь свет» (Ну, в смысле — «мир»)
Далі. Тут вже пріоритет —- проблема міри.
«В нашей жизни,
На беды не бедной,
Можно так лишь спастись от беды:
За несчастьями слишком не бегай
И от лишнего счастья — беги».
А ось трішечки зі сфери етосу:
«Мы все в грехах — как цветы в росе,
Святых между нами нет.
А если ты свят — ты мне не брат,
Не товарищ и не сосед.
Я был в беде — как рыба в воде,
И понял закон простой:
Там грешник приходит на помощь, где
Отворачивается святой».
Дещо про культурну амбівалентність:
«І хто б він був,
Без Пушкіна, Дантес?
А так він теж ввійшов в літературу».
І, на завершення — трішечки прози. Але якої! «Геній — це нормальна людина. Всі інші — відхилення від норми».