Лекція для студентів першого та другого курсів юридичного факультету.
Шановні друзі! Насамперед дякую Олегу Анатолійовичу за таке неочікуване запрошення, мені дуже приємно завітати до старого друга.
Звичайно я виступав у ролі доповідача, але лектором перед сторонньою аудиторією мені ще бути не доводилось. Для початку давайте познайомимось, щоб ви мали попереднє уявлення хто знаходиться перед вами.
Звуть мене Олексій Сергійович Парфенюк. Дев’ятнадцять років тому закінчив Харківську юридичну академію імені Ярослава Мудрого. Роботу свою я починав на Поліссі – у Володимирецькому районі, слідчим прокуратури. Через два роки перевівся у Рівне на посаду старшого слідчого, потім - три роки працював начальником слідчого відділу прокуратури м. Рівне, далі - начальником слідчого відділу прокуратури області, після цього - слідчим в особливо важливих справах прокуратури області. У 2009 році на цілих 5 років я став прокурором Корецького району, а у травні 2014 року перевівся до Генеральної прокуратури, де лише два місяці був слідчим в особливо важливих справах, а потім обійняв посаду заступника начальника відділу, на якій працюю і зараз.
У медіапросторі наше управління є одним із самих відомих – ми займаємося злочинами, вчиненими колишніми високопосадовцями України, у тому числі економічними, розслідуємо розстріли на Майдані, злочини проти правосуддя вчиненими у період протестних акцій.
Тема нашої лекції чи розмови анонсована як «криміналістика».
Зауважу, що криміналістика - це наука про прийоми і методи збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Поняття криміналістики є надзвичайно широким, а у юридичних вузах це ще й навчальний предмет. Якщо я не помиляюсь, то ми вивчали його на третьому та четвертому курсах і здавали державний іспит.
Якщо коротко, нас вчили проводити огляди місця події під час яких виявляти, фіксувати та вилучати докази, оцінювати та використовувати ці докази, призначати експертизи (яких до речі є біля 40 видів та 100 підвидів), вести допити, очні ставки, слідчі експерименти, впізнання, інші слідчі дії.
Криміналістика тісно пов’язана з іншими галузями знань, з кримінальним, кримінально-процесуальним законодавством, багатьма Законами, зокрема про «Національну поліцію», «Оперативно – розшукову діяльність». А курс лекцій з цієї науці складається з 27 півторагодинних тем.
Таким чином, у одному півторагодинному форматі «Воркшоп» у галузі криміналістики я навряд чи зможу вас якісно просвітити, спробую викласти саме загальне поняття про слідчу роботу.
Слідчий - це посадова особа, яка здійснює попереднє слідство у кримінальному провадженні та виконує інші повноваження, передбачені кримінально-процесуальним законодавством.
Простіше кажучи, це людина, яка займається систематизацією доказів, разом з прокурором керує процесом доведення вини. Адже мало дізнатися, хто скоїв злочин, потрібно довести провину людини, документально оформити всі факти, що стосуються справи.
У суспільстві завдячуюючи телебаченню, інтернету, літературі створилось дещо хибні уявлення щодо цієї професії. Домінує думка, що слідчі - це геніальні Шерлок Холмси, які в усному порядку розкривають та розслідують злочини виключно силою блискавичної думки.
Є й другий аспект суспільного бачення нашої роботи – чиновник,що сидить за столом інколи комусь телефонує, деколи кимось пихато керує, але в принципі нічого не робить і отримує за це непогану заробітну плату вкупі з хабарями.
Хочу розчарувати - ні перший, ні другий погляди не відповідають дійсності. В реаліях слідчі це дійсно дрібні чиновники, які повинні якісно та педантично, а головне – у суворій відповідності до Закону, Кримінального та Кримінального процесуального кодексу провести слідчі дії та зафіксувати їх результати на матеріальних носіях інформації.
Відповідно переважну більшість часу слідчий проводить не в перегонах зі злочинцями з пістолетом у руках, а у сидячому положенні за комп’ютером, створюючи неймовірну безліч паперів.
Звичайно, що у цій роботі є свої плюси. Насамперед це її творчий характер, постійне спілкування з цікавими, навіть занадто цікавими людьми, бачення чудернацьких життєвих ситуацій, можливість покарати зло та відновити справедливість. До практичних аспектів можна віднести можливість кар’єрного зросту, певні пільги, досить пристойну зарплату, яка з вислугою років поступово збільшується, стабільне положення у суспільстві, можливість завчасного виходу на пенсію, а іноді буває, що нас забезпечують житлом.
І навіть після виходу на заслужений відпочинок слідчі та прокурори часто реалізовують себе, як успішні адвокати та управлінці, а допомагає їм у цьому досвід, здобутий за час прокурорсько-слідчої роботи.
Однак сьогодні вважаю за потрібне зупинитись на викликах з якими стикаються молоді люди, що обрали професію слідчого чи детектива. І не важливо у якому саме органі вони працюватимуть – у прокуратурі, Національній поліції, Державному бюро розслідувань чи Національному антикорупційному бюро.
Адже якщо людина не має таких якостей як витривалість, стресостійкість, самоорганізованість, аналітичне мислення, дисциплінованість, відповідальність, витримка, винахідливість, тривалий час слідчим не пропрацюватиме. Але навіть при наявності цих якостей людину неодмінно чекає професійна деформація, зміна характеру, і то далеко не в кращу сторону.
Одним із таких викликів є значні фізичні та психологічні навантаження.
Для їх прикладу поділюся власним досвідом.
Так сталось, що три роки поспіль до мого приходу на роботу у Володимирецькому районі вбивств не було. Проте з часу коли я запрацював, статистика, на мою голову, вирівнялася і влітку відбулося три вбивства поспіль. Пригадую навіть імена злочинців. Так, Генадій Ушневичем забив табуретом свою рідну бабусю, Сергій Бабчаніком зарізав сторожа Кузнецовських гаражів, третім по рахунку було вбивство шістнадцятирічної дівчини, поєднане із згвалтуванням, яке з ходу розкрито не було.
Воно трапилось у п’ятницю. На місце події ми виїхали близько 18.00 години. Тіло вбитої виявили у лісі і до трупа нас провів зовні спокійний чоловік на ім’я Петро. Я вперше проводив самостійний огляд місця події вбивства, хоча вже й виїжджав на трупи, щоправда як то кажуть некримінальні – самогубців чи тих, що вмерли звичайною смертю. Але такого трупа я ще не бачив – перерізане горло широко зяяло величезною рваною раною. Глибоке проникаюче поранення чорніло також під лівою груддю, а на голові здулася велика гематома. Трохи правіше лежала горловина від розбитої пляшки – таку в народі ще називають «розочкою», якою і зарізали дівчину. Всюди була кров. Лише вродливе обличчя вбитої залишилося більш - менш чистим. Було спекотно і від трупа вже йшов специфічний запах.
Саме по собі таке видовище у звичайної людини здатне викликати шок, від якого потрібно оговтуватись кілька днів поспіль, але слідчий і у шоковому стані повинен продовжувати працювати. Огляд від недосвідченості я проводив довго – годин п’ять. Під час огляду мав місце, ще один, м’яко кажучи, неприємний епізод. Я запитав, чи повідомлені про подію батьки вбитої дівчини. І тут Петро, який нас привів на злощасну галявину каже:
- Повідомлені – я батько.
Очевидно лише тепер він відійшов від потрясіння і до кінця усвідомив, що сталося. Чоловік впав на коліна і почав голосно та безперервно вити. Отож огляд довелося продовжувати під цей моторошний акомпанемент.
Десь о 23.00 ми закінчили, виїхали у сільраду і до четвертої ранку допитували людей. Лише о п’ятій ранку я ліг спати, а вже о пів на сьому поїхав в прокуратуру готувати спецповідомлення про вбивство та виніс постанову про призначення судово-медичної експертизи. Потім проводив додатковий огляд місця події під час якого здійснив географічну прив’язку місця виявлення трупа до асфальтованої та лісових доріг. Після цього поїхав до Кузнецовська на розтин трупа дівчини, що також, як ви розумієте принесло мені мало задоволення. Після розтину я знову поїхав допитувати брата та матір орієнтовного вбивці, деградованих та смердючих людей.
У наступну ніч мені довелось поспати аж три години. На третій день почалася суто паперова робота я виносив експертизи про призначення судово-цитологічної експертизи, криміналістичної експертизи одягу вбитої, клаптів шкіри з пораненнями, імунологічних експертиз статевих шляхів та крові, готував друкований варіант протоколу огляду місця події, письмові доручення оперативним службам.
Таким чином мені довелось одночасно розслідувати три справи про вбивства та дві – про розтрату грошових коштів. Також, оскільки у той час стажистам прокуратури дозволялося розслідувати справи їм не підслідні, прокурор для показника також забрав з райвідділу і віддав мені справу про розкриту групову крадіжку з магазину сільської кооперації. Вкрадено було товари на досить велику, як на ті часи суму – цілих дві з половиною тисячі гривень (тисячу доларів), всього близько двохсот найменувань – від сірників і прищіпок, до сигарет і шампанського. Обвинувачених у цій справі було четверо.
Зауважу, що на роботу я прийшов не таким вже й «зеленим» юнаком – мені вже було 24 роки, я вже пройшов армію, академію, кілька виробничих практик. відповідно, якійсь негативний життєвий досвід я вже здобув, але до таких навантажень і мені довелось адаптуватись, адже морально до такого я виявився не підготовленим.
Щоб розгребти цю купу справ мені доводилося приходити на роботу о сьомій годині ранку, а йти додому ближче до півночі. І так тривало приблизно три місяці поспіль, без вихідних, поки я не завершив ці пять кримінальних справ. У цей же час я вчився складати статистичні звіти, заповнювати безліч журналів, розглядати звернення і заяви. Як стажист ходив у судові засідання.
Яка доля цієї справи, питаєте ви? Вбивство дівчини було розкрито. Вбивцею виявився тричі судимий, у тому числі за зґвалтування, місцевий житель Ататолій Малюк, який за три місяці до того умовно-достроково звільнився з колонії, де вже не вперше відбував покарання за згвалтування. Допомагала йому у цьому співмешканка Тетяна. У день вбивства вони втекли та через місяць їх розшукали. Малюк отримав довічне ув’язнення, а Тетяна - вісім років позбавлення волі.
Обираючи цю професію, потрібно пам’ятати, що отримання таких психологічних та фізичних стресів для слідчих є звичайною справою. Ось наприклад помер від грипу п’ятирічний хлопчик. Криміналу немає взагалі. А тепер уявіть, у якій атмосфері проводиться огляд місця події, коли над тілом дитини безперервно ридають та голосять її батько та матір та відмовляються віддати тіло дитини для розтину.
Чи візьмемо затримання хабарника, огляд та вилучення отриманих у якості хабара коштів. Здається, що ж тут стресового. Чисте приміщення кабінету, навкруги інтелігентні люди у краватках. Але лише уявіть тепер, що людина, яку щойно затримали, кілька років поспіль будувала свою кар’єру, у неї була якась стабільність, надії, мрії, сподівання, все йшло як по маслу і тут – повний крах, ганьба, ймовірність тюрми. Ступінь психологічного негативу, який виходить від щойно затриманих хабарників неможливо й описати. Особисто я після слідчих дій з ними почуваюся ніби витиснений лимон.
Звичайно, перенести такі навантаження, особливо враховуючи відсутність будь-якого життєвого досвіду, надзвичайно тяжко, потрібно бути морально підготовленим та налаштованим на серйозні випробування.
Також суттєвою проблемою є відсутність або вузькість загального та професійного кругозору слідчого.
За Радянського Союзу у юридичні вузи людей без життєвого досвіду приймали лише у виключних випадках і у цьому була якась своя логіка.
І хоча багато хто зі мною не погоджується, я вважаю, що справжній професіонал у галузі слідства повинен крім глибоких теоретичних знань мати високий рівень загальної освіченості, широке поняття про психологію та культуру поведінки. Ці аспекти в деякій мірі охоплюються такою наукою як юридична деонтологія.
Слідчий спілкується з різноманітними людьми – заявниками, свідками, потерпілими, обвинуваченими. Початківцям досить часто доводиться допитувати людей старших по віку, які інколи мають одну, а то й дві вищих освіти, або ж «битих життям» хитрих та підступних рецидивістів.
І коли перед ними сидить пацан, який не може зв’язати два слова, підтримати бесіду, по пацанськи себе веде, у якого за душею нічого не має, а це одразу ж відчувається, то такому слідчому ці люди ніколи повністю не розкриються або ж вони просто насміхатимуться з нього.
Якщо брати елемантарні аспекти психології, дуже коротко зауважу, що для людини найвища цінність – це вона сама. Варто лише поцікавитись її життям, запитати про дітей, здоров’я, поспівчувати там, де їм болить, а потім вислухати, не перебиваючи, і більшість людей підуть на будь-яку співпрацю зі слідством. Лише з деякими вічними скаржниками та хронічними злочинцями по – доброму домовитись не виходить. І тоді доводилося виявляти твердість і жорсткість, щоб на інстинктивному рівні пробудити у цих «люмпенів» повагу до себе.
Перейдемо до кругозору професійного.
Слідчим доводиться розслідувати не лише вбивства, згвалтування, крадіжки та розбої. Є багато й інших категорій складних справ – справи про дорожньо-транспортні пригоди, кіберзлочини, хабарництво, у сфері службової діяльності, у тому числі й економічних, які стосуються розкрадань державного майна тощо. І слідчий повинен володіти методиками розслідування різноманітних злочинів. Слідчі, які намагалися розслідувати лише вбивства, уникали складних та на перший погляд нецікавих економічних справ, по службі, як правило, не просувалися.
Ніхто із злочинців не хоче потрапляти за грати, вони боротимуться за волю до кінця. Іх адвокати вiдрiзаняться вiд слiдчих тим, що отримують не фiксовану заробiтну плату, а гонорар. І часом чималенький.
Самі адвокати дiляться на двi категорii – тих, які нібито співпрацюють зі слідством та тими, які так би мовити оголосили слідству війну. Обережними потрібно бути і з тими, і з іншими. В любому випадку адвокати визубрять справу вздовж та поперек, заглибляться у найтонші правові та технологічні нюанси, і якщо вони зроблять це краще за слідчого та прокурора, то для суду у них завжди будуть на підхваті кілька неприємних козирів.
Так, наприклад розслідуючи економічний злочин щодо незаконного відшкодування з бюджету податку на додану вартість, вчинений внаслідок реалізації заплутаних схем руху товарів та коштів, у тому числі через кордон, слідчий, просто зобовязаний розбиратися у законодавстві, що регулює специфічні економічні відносини, знати митне й податкове законодавство, щоб якісно допитати заготівельників товару, водіїв, а також митників, митних брокерів, при необхідності прикордонників, податкових інпекторів, тобто людей, які роками "варяться" у цих законах та підзаконних актах. Потрібно скласти компетентне міжнародно-правове клопотання, вилучити потрібні документи, а потім виписати складну підозру.
Вивчати матеріали справи це марудна, не завжди цікава робота, але вкрай потрібна. При цьому необхідна хірургічна точність при складанні практично всіх процесуальних документів та дотриманні норм кримінального процесуального кодексу, адже порушення закону на ранній стадії розслідування може призвести до втрати доказів.
Так, наприклад прослуховування та відеоспостереження щодо особи, тобто втручання у її приватне життя, можливе лише на підставі дозволу суду. Якщо такого дозволу не було, або ж судова ухвала одержана з порушенням закону всі матеріали таких негласних слідчих дій доказами не визнаватимуться.
Або ж повідомлення про підозру судді, адвоката, депутата здійснюється генеральним прокурором або його заступником, прокурором області та м. Києва. Якщо ж вони навіть склавши і підписавши цей документ його вручення доручать слідчому, це також може бути визнано порушенням закону і статус підозрюваного буде скасовано.
Обшук проведений, наприклад, без понятих визнається незаконним, а всі здобуті під час його проведення докази – нікчемними.
Показання свідка, якщо допит тривав більше двох годин безперервно, або ж вночі теж можуть знівельовані.
Таких нюансів у чинному кримінально-процесуальному законодавстві вистачає, успішні адвокати грамотно оперують ними і слідчий просто зобов’язаний у них розбиратися.
Раціональність, відповідальність, ретельність та педантичність.
У кожному кримінальному провадженні слідчий повинен бачити його кінцеву мету. Для цього потрібно виробити уміння з багатьох версій та напрямків розслідування вибрати найбільш реальні та відкидати зайве фантазування.
Розслідування справи заради самого розслідування є великим професійним безглуздям. Ніколи не потрібно забувати про так званий коефіцієнт корисної дії.
Для прикладу: у кримінальному провадженні про нещасний випадок на виробництві (впав кран та зачавив робітника), необхідно встановити причину смерті, витребувати висновок інспекції з охорони праці, а при розслідуванні зосередитись на дотриманні техніки безпеки, як кранівником так і самим потерпілим, на проведенні інструктажів з техніки безпеки та допитах безпосередніх очевидців події.
Деякі ж слідчі при цьому призначають ревізію фінансово-господарської діяльності підприємства за кілька років, допитують широченне коло осіб, які і поняття не мають про обставини нещасного випадку. Затягується час, відволікаються ревізори, люди, сам слідчий. Для чого?
Вже на початкових етапах розслідування в голові у слідчого повинен потроху вимальовуватись або проект підозри або ж постанови про закриття кримінального провадження. Складання плану розслідування є обов’язковим! Хоча й зараз багато слідчих нехтують плануванням і роками розслідують те, з чим можливо було б впоратись за кілька місяців. А як же інакше. Там забув експертизу потрібну призначити, там свідка допитати, там інформацію не витребував. Згадав – призначив, згадав - допитав, а час спливає.
Як казала Калугіна із шедеврального фільму "Службовий роман": справою потрібно займатись серйозно, або не займатись нею зовсім. Це є непересічною істиною і у прокурорсько-слідчій роботі.
Перед моїми очима проходить ціла низка розгільдяів,невігласів чи просто недалеких людей, які лише порахувались деякий час на посадах слідчих та пішли в професійне небуття. І добре, коли їх просто звільняли, деякі завдячуючи своєму нехлюйству ледве не потрапляляли за грати.
Чомусь елементарна істина - роби відповідально та відповідно до Закону для багатьох є недоступною.
Так один, один на перший погляд толковый та поглядний слідчий, злякався прокурора району, який вимагав від нього показники в роботі і за два дні підробив цілу кримінальну справу - показання свідків, огдяди, обвинувачення , допит обвинуваченого та протокол ознайомлення останнього з матеріалами кримінального провадження. Факт фальсифікації відкрився через пів року, коли вже підсудний під час чергового судового засідання лише випадково побачив матеріали справи і звернув увагу, що підписи від його імені сфальсифіковані.
Також наведу негативні приклади з моєї практики. У січні 2009 року високопоставленого офіцера обласного ДАІ затримали після отримання хабара на загальну суму 7000 доларів. Матеріали оперативної роботи - протоколи прослуховування й, аудіо-відео спостереження та опечатані касети надійшли в прокуратуру. При цьому у супровідному листі СБУ зазначалось, що направляються аудіо та відео касети. Копія цього супровідного листа на законних в принципі підставах потрапила до сторони захисту. Десь через місяць я оглянув касети і з"ясував, що відео касета відсутня. Про це я одразу ж повідомив оперативників. Вони вибачилися, сказали, що сталася технічна помилка та надали інший супровідний лист, вже без посилання на відеокасету, тією ж датою, за тим же вихідним номером. Справу направили до суду. Гаішник частково визнав свою вину та одержав пять років позбавлення волі умовно. У звязку із мякістю, вирок за клопотанням прокуратури скасували, а справу направили на новий судовий розгляд. Тут злочинець змінює адвоката, а також тактику захисту на повне невизнання вини та затягування процесу. Минуло шість років і на одному з судових засідань новий адвокат пред'явив дві копії вище згадуваних супровідних листів та заявив про фальсифікацію та те, що відеокасета нібито знищена, а всі протоколи, зазначені у листі є неналежними доказами. Наслідком елементарноі неуважності оперативника, який готував перший супровідний лист стало те, що справу направили на додаткове розслідування, а за фактом нібито фальсифікаціі відкрили кримінальне провадження і цілих два роки проводили експертизи. Але і це не все.
В кінці-кінців, звичайно, розібрались і справу повторно скерували до суду, але втратили час і місяців через три місяці цю справу із "залізобетонними" доказами вини злочинця буде закрито у звязку із спливом термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Також, однією з необхідних умов виживання у цій професії є фінансова стресостійкість, чи як її ще пафосно називають непідкупність.
Так, крім звичайних, рутинних труднощів у нашій роботі спіткають і певні спокуси. Ще древні латинці казали: "Бійтесь данайців, що приносять дари"... Обираючи цей шлях потрібно дати для себе відповідь на запитання, для чого ти йдеш у професію.
Цілком гідною є мотивація як прагнення до професійної досконалості, відновлення справедливості, утвердження законності та правопорядку, здорові кар"єрні амбіції. Підходить навіть варіант для здобуття досвіду та певних навиків, які знадобляться на іншій юридичній роботі.
Однак, якщо людиною рухає виключно користолюбство, то тут варто чекати біди. Зауважу, що хоча на початках я отримував заробітну плату еквівалентну лише 50 доларам, зараз мій заробіток цілком мене влаштовує, адже за 19 років, я дослужився до звання старшого радника юстиціі (полковника), майже максимальних надбавок у тому числі за вислугу років та й посадовий оклад маю чималий.
Та для деяких людей жити на одну зарплату є прокляттям. Вони охоче забувають, що ніякі кошти задарма не даються, що за гроші ці від них вимагатимуть певних дій або певної бездіяльності. Тобто, там де розпочинаються гроші, закінчуються інтереси служби - кримінальні справи не розслідуються, злочинці не затримуються, розпочинається брехня та окозамилювання.
Зрештою людина, яка звикла отримувати хабарі, отримує від цього реальну психологічну залежність та втрачає пильність та контроль. Рано чи пізно хабарник потрапляє на гачок спецслужб, його документують, а потім затримують при одержанні чергового траншу і, як не сумно, на цьому його честь, гідність та кар"єра завершуються.
Окремим питанням є поведінка в побуті. У 2004 році на курсах підвищення кваліфікації старенький викладач, який 40 років проробив в органах міліції та прокуратури торкнувся цієї теми і зауважив, що з 30-ти річного віку він жодного разу не був у ресторані, щоб не приведи Боже не зганьбитися перед відвідувачами, адже він людина в погонах, офіцер, який повинен слугувати взірцем для народу. Це, звичайно, приклад крайнього аскетизму, але значною мірою старий генерал був правий і це абсолютно не втратило актуальності і у наш час.
Якщо ти обираєш цю роботу, то автоматично стаєш публічною особою. Твої справи, підозрювані у всіх на виду, ти даєш коментарі та інтерв"ю для засобів масової інформації.
Наразі, у наш вік гаджетів та електроніки, провести відеозйомку та аудіозапис стало елементарною справою. Є категорія людей і не важливо чим вони займаються, у тому числі й правоохоонці, які бувають хорошими лише до того часу, доки не випивають більше ста грамів горілки.
Як наслідок до стрічок новин, фейсбуку, ютубу потрапляють сенсації про п'яних правоохоронців, які вчиняють дебоши, бійки та дорожньо-транспортні пригоди та танці на столах. А після розголосу з такими невдахами не церемоняться. Дисциплінарно-кваліфікаційна комісія прокурорів їх просто швидко й без особливих роздумів звільняє.
Також правоохоронці повинні бути поза політикою та не встрявати у скандальні чи інтимні переписки у соціальних мережах. Ми, а також наші рідні, просто зобовязані у звичайному житті бути вдвічі обережнішими за інших людей.
Та навіть при ідеальній поведінці стосовно чесного слідчого з мотивів тиску та помсти злочинці та наближені до них люди можуть розгортати в інтернеті брехливі та брудні медіа кампанії. На жаль, зараз це стало звичайною справою і до такого теж потрібно бути готовими і не ламатися від інформаційних ударів негідників. Зрештою, якщо правда на твоїй стороні жодних реальних наслідків такі вкиди не принесуть.
У нині вже покійного російського поета Євгена Євтушенка є вірш «Кар’єра». Поет відкидає успіх у професії за рахунок інтриг та зв"язків і доводить, що справжня кар’єра робиться тими, на чиїй стороні правда, талант та працелюбство. У кінці листа автор резюмує «Я тим роблю собі кар’єру, що зовсім не роблю її».
Ці слова близькі мені, адже до своєї в принципі непоганої кар’єри я не підключав ні зв’язків, ні інтриг, ні тим більше грошей. Мені пропонували – я йшов і добросовісно працював, сповідуючи ті принципи, які я вам сьогодні коротко виклав. Однак це мій особистий досвід і лише Ваша особиста справа переймати його, чи ні.