2. Тара
Той день, люде, мені сі не сподобав зи самого ранє.
В гуртожитку нашім жили самі хлопи, але деколи трафлялисі й кубіти. І то було люкс, бо ті ніґди не просипали лекції. А ми навпаки. Чєсу в нас було брак, особливо рано, а жерти сі хтіло. Улюбленими були варені єйці, котрі ми їли практично кажного рана, бо то було швидке і дешеве сніданє.
Тим ранком я пішов на кухню, де завжди о тій самій годині, закипав чайник дівчат, шо мешкали через дві кімнати. Звично вкинув в него штири єйці і закурив, очікуючи поки вни сі заготуют.
Попередньо, люде, я завше встигав викєгнути їх закі не прийшла господинє чайника Елка. Ми вітались кількома словами, вона забирала свій чайник і йшла в кімнату пити ранішній чай. Ясно, жи навит не підозрюючи про то, шо в тій воді варилось пару секунд тому назад.
Але цього разу шось пішло не так. Бо на пару мінут раніше прийшла її сестра Інка, котру я видів лиш раз і то, в сраку пяний, на уродинах Елки:
- Хай,- махнула вона своїми зеленими вочима з довжелезними віями, шо визирали з-під капюшону її куцого халатику.
Я, спантеличений красов, лиш пробелькотів шось їй в слід, на шо отримав запрошенє на порєдне горнє кави. Ліверна ковбаса в моїх споднях раптом зачєла набирати розмірів докторскої по двадвайціть. Інна підмруґнула, безсоромно війнула стегнами і забрала свій чайник разом з моїми єйціма.
З пустими руками я пішов до покою, де на сніданок чекав голодний, як пес, Дакота*. І до того ж з величезного бодуна.
Коротко пояснив'єм колєґові ситуацію і рушив до сусідки визволяти єйці. Та сиділа, вже перевдягнена в суконку, яка більше нагадувала шмат тканини, шо ледь затуляв ділянку від цицьок до нижче пупцє.
І тому кавування наше плавно перетекло в лекції з Камасутри. На пари, звісно ж, я не пішов.
Коли я, вже задоволений та радісний, вернувсі домів, Дакота зламав мій позитивний настрій питанням:
- Де ти, курва, лазиш? Студкомітет приходив, бутилкі нашов і всьо сфотографірував. Записав наші фамілії. Шоб завтра до декана з пояснюючою, блять!
... Мушу вам розтлумачити, люде, шо студентцкє життє за совєтів не було таким райдужними, як теперка. Насамперед тому, шо Місько Горбачьов заборонив всім пити до другої вдень. Тому всі хляли після. А спудеї, відірвавшись від маминої цицкі, з першого курсу відтягувалисі, як могли. Пили несамовито, а після п'янок завше сі лишєло купа флєжок, котрі акуратно сі складали до спіжарки або пОпід ліжка. Бо в ті чєси то завше мож було помінєти на гроші в "пункті прийому склотари".
Етикетки від питва ми змивали під водов і клєїли їх просто на двері. І то було великою помилкою...
Коли до нашої кімнати стройовим кроком, як провдиві комсомольці, увійшов студкомітет з моралі на чолі з його головов, вни відразу звернули увагу на двері. За ними, під центиметровим шаром пилу, лежєв стратегічний запас тари. Ріжного калібру і призначення. Вино, горівка, пиво і навит молоко. Радість в очах активістів від кумсумолу була шаленою, бо нами мож було перекрити місєчний плян тверезости на факультеті.
Але настрій їм попсув Паша Толерантний, котрий мешкав в сусідній, з нами, кімнаті. І не лише настрій.
Хлоп був з Червонограда, шо вступив до вишу за спортивною квотою. Боксер, але то му не помогло, бо за пару років зарізали го після того, як він витрусив з Сірьоги Ділєра два патики зеленими. Прізвисько своє отримав за то, жи товк всіх підряд, особливо по п'яні. І при тім верещєв:
- Я, люде, ще фист толерантний хлоп. От якби ня мамуся не виховала, вам би був піздєц.
Того дня Паша тиж не зрадив своїй звичці і від****ив всіх комсомольців з тими ж самими словами. Чим врєтував величезну кількість любителів Бахуса нашого гуртожитку. Бо ті дали си спокій на нині і порозповзалисі по норах зализувати свої поламані шнобеля.
А Дакота, після всіх нинішних пригод, мовчки дививсі у вікно і жер сумну канапку зи салом. В долині, під вікном, сидів облізлий пес, віддано дививсі на него і пускав слюні, подумки проклинаючи професора Павлова. Раптом кумпель заговорив:
- І чьо я в Непалі сі не вродив?
- Га?,- перепитав я
— В Катманду, курва, на відміну від Кийова, нема "сухого закону",- відповів кумпель і відкрив спіжарку.
Ми напилисі кави, поскладали тару в торби, хопили їх і поперли здавати на "шесте п'єнтро*".
Так я називав пункт прийому склотари, розташований на горбі троха вище нашої общаги, в котрої було п'єть поверхів. Виручка склала шалених трийціть шість рублів і була частково використана на дві по 0,7 "Козацкого напою".
Би'сте розуміли, люде, стипендія в мене була тодий сорок рублів на місєць. А за десіть мож було файно посидіти в ресторані.
А нарано наступного дня я, поголений і зачесаний на бік, був в декана, де писав пояснюючу, котра виглєдала приблизно так:
"Прошпана Декана, в зв'язку зі складним матеріальним становищем, немаю за шо купити пити-жерти я, Куба Кутовий, син Зеника з Попелів, кажного рана і ввечір, лажу по смітниках і збираю пусті флєжки, котрі потім здаю в пунктах прийому склотари. Без шкоди навчальному процесови. Прошу прийняти то до уваги і надати ми посильну поміч. Дякую."
Декан сидів і вже вдесяте мовчки перечитував мою пояснюючу. Потім повтирав скупу батьківску слезу і довго дививсі в мої щирі вочи. Не знайшовши в них брехні навит на міліметр, викєгнув десєтку і простягнув її мені.
*Дакота - читай бздуру "Окуляри"
*п'єнтро - поверх