Тестьова.
Незнам, люде, як у ваших Кийовах брак води виглєдає з точки зору прикладної демографії, але чув'єм, жи фист зле вам сі жиє без горєчої. Но то в БорИславі, би'сте знали, з нев троха інакше, то значи - ніяк. Бо з крана тече або зимна і кольору кави, або ніц.
Всі люде, котрі хоч троха сі вчили в школі або читали Івана Яковича, знают за то файне місто. Бо він ше коли писав, жи ту купа нафти, ґазу і розбитих доріг? Но і до того теперка сі додала ціла купа слинавих обранців і черствезних чинодралів. А вода тутка, якшо є, то, курва, тіко по годинах.
Містяни вже звикли і жадної траґедії з того не роб'ят, іно си лаха друт.
Приїхав до мої сусідки коханок зи Львова, бо чоловік її в Італії, а головний інстинкт ше ніхто не скасував. Перший раз приїхав чи котрийсь там, то я незнам. Але так сі стало, жи закортіло му сі помити.
Но то він чемно сі спитав в неї, чи можна. Та му повіла, жи так, бо на зеґарку восьма вечір, а вода до девєтої, та й пішла на кухню їсти рихтувати.
Хлоп тиж сміло пішов у ванну, поголивсі і намиливсі з голови по саааааамі ноги.
Поки він там сі полокав, до хати зашла мама тої кубіти. Сіла в калідорі та й давай всі новини повідати:
- Ти знаєш, шо в міській раді, то вни по підисєть тисіч получку мают? А для міста нич не роб'ят. А теперво маршрутки подорожчали. А ті мают то в сраці. І сміттє докола літає аж поміж повітряними куліма зи Східниці. Укрнафта далі дороги розбиває. А той міст, шо сам голова области відкривав, то через нафтовиків закрили, бо сі боят, жи ті по нім їздити зачнут...
А дівка сі соває по кріслі, як на аплікаторі Кузнєцова та й незнає, як би то мамунцю спровадити. Но бо чужий хлоп у ванній, встид, люде! Чоловік же ж на заробітках...
А та чеше далі:
- Ти знаєш, Стефуню, шо вмер Калістрат старий? Той, шо за союзу перше ветераном вОйни був, а за України, то сі оказало, шо він двайціть п'єть років на сибіру відсидів. Він ше сі вженив пару років тому. І то вже втрете, синови сім років допіру. Йой, такий файний хлоп був, шеби пхав і пхав... тьфу... жив і жив.
І тут коханкові Стефчиному акурат сі захтіло тоту піну з себе змити. А ту, цик, курва, і забракло води.
...Бо так ту буває. Сказали до девєтої, а вимкнули в половину...
І шо мав хлоп робити? Вибігає, курва, голий, як статуя з музею і кричит:
- Стефа, дзвони на горєчу лінію, води ми бракло!
А та як заверещит:
- Яка, в сраку, лінія, йолопе? Ти шо по хаті голий бігаєш? Не видиш, жи мамуся прийшла?
- Я не голий. Я в піні,- збентежено відповів той.
Мамця зразу за серце сі хопила, воко єдно примружила, а другим сі дивит на него. А то був хлоп ладний, високий, майстер спорту з якоїс аеробіки. Значи всьо в него, як має бути. А та ніби зомліла, але не так, шо би гет, бо слюні їй по бороді добре текли від того обзиранє.
Стефка за той чєс хлопа мітлов у ванну загнала та й бігом до сусідів два ведра води пожичати. Притарабанила і каже:
- Сиди ту, йолопе, закі мама піде!
А мама ніби сі обудила і до доні:
- А шо, то Василько з Італії приїхав, доню?
-Ага,- прошепотіла та,- ти мамо йди, йди, бо він тебе сі встидає.
- Шоооо? Менееее? Як, курва, гроші на білєт, то не встид, а з мамов кави сі напити, то нє.- запукала в двері ванної кімнати,- Ану виходь, вмивсі вже?
Той сі вмив, виходе, рушником обгорнутий, блищєчий і файний, як Аполон Делон. Біцепсом блиснув, воком підмруґнув:
- Дай Боже здоровлє, пані Ґєню!
В тої аж шчелепа по ламінату ковзнула і знов слюні потекли:
- І тобі тиж, гм... а ти хто?
- Женя!
- Хтооооо? Стефка, то шо за єден?
- Євгеній!
- Но то, курва, так і кажи - Ґєник! Стефцю, біжи до склепу, по каву,- закомандувала мамуся.
- Пані Ґєню, мушу вам повісти, жи мені фист сі подобає ваш еволюційний підхід до острого залагодження питань побутового характеру в навколишньому середовищі...
- Який гарний і яааааакий розумний,- мрійливо закотивши вочи, помислила си пані.
- Я з Ґєником розмову маю, дві години би'м тя не виділа,- та й випхала доню на сходову клітку.
Вранці йду з нічної, а під дверима Стефка сидит:
- Шо до хати не йдеш?,- питаюсі ї.
- Мама не пускаєееее. Зи самого вечора сі закрилааааа! Кубааааа!!!,- і давай ревти, аж ми у вусі заболіло.
- Шо ричиш? До тата дзвони!,- відповів я і з жахом увидів, як в її вочах блимнули іскринки помсти.
- Дай мобілку!
Вна миттю подзвонила татови і потім зразу на поліцію.
То всьо сі скінчило тим, жи за пару мінут приїхав тато, після чого пані Ґєня з тим Ґєником з вікон голі повискакували. Добре, шо то перше п'єнтро, бо вни сміло зачєли бігати докола поліційного авта, котре так передбачливо викликала Стефка, би уникнути зайвого кровопролиття.
- Боже, чи ти є на світі? Де то хтось видів, би через просту воду сім'ї сі розпадали?, - мислив я, знимкуючи ті висціґі* на телєфон.
*висціґі - перегони.