На днях посварилися, вона об'явила мені бойкот, я вчора не витримав, і - по суті, розірвав стосунки остаточно. Останнє, що я їй написав - що не чекаю на її листи, і сам писати більше не намірений...
Спочатку я вирішив, що крапки розставлені, треба на щось відволіктися. Наприклад, чому б не вивчити фінську мову?
Але вже другий день минув, я не можу зібратися докупи.
Ці розривання чергових стосунків кожен раз даються болюче.
Втім, я її розумію: я інвалід, вона злякалася відповідальності, тому втікла у Київ... Там легше, аніж зі мною.
Вона щаслива? Бо я ні. Мені погано без неї.
13:22, 02.11.2018
Кар'ялонні