Школа брутальності?
- Реформа школи, кажете?
- Є питання, й багато.
Йдемо ми з дружиною повз одну з харківських шкіл. На лавках розважаються старшокласники. Серед них – дівчина.
- Ви не звертали уваги, якою мовою вони спілкуються?
Так званою абсцентною лексикою, і це вже далеко не виняток! Причому серед підлітків, і навіть дітей, – це вже як ознака «дорослішання», я вже не кажу про вживання цигарок, пива й інших алкогольних напоїв, наркотиків!
Між тим, формально існують законодавчо закріплені норми про заборону куріння (Законом від 16 грудня 2012р. заборонено куріння в усіх громадських місцях – згідно з ухваленим у травні законом «Про внесення змін до деяких законів щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів») й нецензурних висловлювань у громадських місцях (адже Диспозицією ст. 173 КУпАП обумовлено, щодо діянь, які кваліфікуються як дрібне хуліганство, належать: а) нецензурна лайка в громадських місцях…)
Але ж ніхто, вочевидь, і насамперед поліція, щось, м*яко кажучи, виключно мало звертає на ці факти увагу. Як ви думаєте, чому?
Чи не тому, що вона (поліція) працює «на ставці», тобто ніяк особливо не зацікавлена в «чистоті» означеної ділянки роботи.
Я вже давно пропонував, щоб кожне виявлення факту застосування нецензурної лайки або паління в громадських місцях не тільки підлягало штрафу суттєвою сумою, але й супроводжувалося відповідним преміюванням поліцейського, який належно зреагував на це. До речі, як фактор посилення цієї дії варто було б застосовувати й депреміювання/штраф нерадивим поліціянтам, які халатно ставляться до виконання своїх службових обов*язків.
Бо ось як, наприклад, виконується припис про заборону куріння в усіх громадських місцях – зокрема, в переходах метро. Так, продавці вже не палять у своїх ятках (кіосках). Вони виходять з них на пару метрів і стають навпроти. Але ж скажіть, будь ласка, яка мені різниця, мені хіба не все одно – зліва чи справа – йде до мене, некурящого, отрута?
Щодо перших вражень і висновків нової реформи школи очевидно наступне.
Батьки розгублені, а дехто – й спантеличені. Бо дотепер саме школа вчила першокласників виводити крючечки й палички. Тепер же це доводиться робити з первачками самим батькам. А чи багато хто з батьків має на це хист? Не кажучи вже про те, чи мають батьки не це резерв часу?
Та й взагалі – хіба не краще б було, щоб насамперед батьки привчали дітей до справжньої культури, як в найширшому плані, так і, зокрема, культурі спілкування, - бажано своїм власним прикладом. Бо хіба ж не від батьків діти переважно й навчаються тому, що зрештою виливається на вулиці, - взагалі повсякденне спілкування?
Одна знайома вчителька початкових класів зізнається, що в умовах цієї нової реформи вона вже повністю розгублена – навіть з реальними «первачками». Можливо, на перших порах саме їм відносно вільготно (хоча це погляд ззовні, бо самим першокласникам порівняти свої враження поки що ні з чим). Але ж – чим обернеться ця ілюзія повної свободи далі, коли, не дай Боже, це дитя, майже немовля, почне «голосити» на повну? Тобто – чи не перетвориться це дитя зі «школи радості» - в перспективі – вседозволеності – у реального хама, хоча самому дитяті це навіть могло й не спадати на думку – бо самі ж дорослі послідовно весь час потакали йому в усьому?
Ось про що, на наш погляд, варто було б подумати насамперед, продукуючи реформи освіти. Що особливо актуально в умовах гібридної міждержавної агресії РФ.
Бо вже відомий прусський генерал, військовий реформатор та військовий теоретик Карл Філіп Ґо;тліб фон Кла;узевіц (нім. Carl Philipp Gottlieb von Clausewitz) стверджував, що, перед тим, як розпочати військові операції, варто розкласти суперника морально.
Тобто, трохи узагальнюючи, варто зазначити, що такі чинники моральної деградації, як вживання наркотиків (алкоголь і тютюнопаління є також наркотиками), хамська поведінка із вживанням брутальної лайки, хибна пошесть на татуювання/тату (яке досі вважалося просто непристойним у нормальному товаристві), що раніше було ознакою лишень рецидивного криміналітету і … слаборозвинених племен; розгнузданий, низькопробний російськомовний «шансон» (який не має нічого спільного, окрім назви, з оригінальним і вишуканим – французьким) – все це – саме ті підстави, про які згадував Карл Ф. Ґ. Кла;узевіц , - тобто подарунок Путіну, у розв*язаній ним гібридній війні!
А ось якраз з*явився досить свіжий матеріал на сайті Міністерства освіти. А саме – електронні версії шкільних підручників. В одній із таких версій є віршики і навіть малюнок, де мама з…тату! (Буквар, складений Оленою Іщенко в Світланою Логачевською, який рекомендований Міносвіти для шкіл!):
«В носатої мами й носатого тата
Дитина так само вусато-носата.
Це значить, що в дуже вусатого тата
Дитина народиться дуже вусата.
На маму з тату подивіться оту:
В її не-мов-ля-ток чудові тату!»…
Проблем в царині освіти й науки і без того було і є «хоч греблю греби». Чергове реформування їх лише додало.
При цьому аж надто показово, що функціонери системи МОН виявилися неспроможні використати навіть цільові кошти, виділені окремим рядком на нові підручники та нові парти і обладнання для шкіл. У школярів через це «пусті портфелі»
«Натомість» система освіти стає все більше комп*ютеризованою.
Чи гарно це?
Не певен. Хоча це й так, що зараз маля найперше, чому навчається, - не ходити, не розмовляти, а… «пірнати» в комп*ютери та інші комп*ютерні пристрої. А це негативно відбивається на стані очей дітлахів і відповідно – їх зору (невипадково, наприклад, в «продвинутій» і комп*ютеризованій Японії надто багато «очкариків» - людей з окулярами). Але й це ще не все. Бо далі «вступлять у дію» й інші хвороби, пов*язані із недостатньою рухливістю і, відповідно, - застійними хворобливими реакціями організму і цілим «букетом» хвороб, зрештою інвалідністю тощо.
Тепер – щодо таких рудиментів сувіцької системи освіти, як рай-, міськ, облвно. Ну яка з них користь навіть при такому делікатному питанні, як розподіл і використання навіть уже виділених цільових коштів, про які ми вже згадували. Тобто ділова якість оцих установ скоріше негативна. Зараз це вже цілком очевидно. А раніше?
Запитайте рядових вчителів – справді передових (а не «дутих» і не таких, які, очевидно, покірно «відстьобують» зібрані в батьків гроші – нагору – по начальству), яка від цих рай-, міськ, облвно користь.
І ви, скоріш за все, почуєте, що користі «аж кіт наплакав». Зате саме ці інституції – одна перед однією – намагаються із зависною старанністю завалити систему шкільної (та професійно-технічної) освіти і, насамперед, - вчителя безкінечними (і кожного року - новими канцелярськими приписами, мало кому реально потрібними) показниками тощо.
Тому в нас давно є абсолютно обґрунтована пропозиція, яка до того ж не передбачає, як це частенько буває, аж ніяких додаткових інвестицій (навпаки, може значно послабити відповідні витрати!) щодо підвищення ефективності у роботі всієї системи освіти, а насамперед перенавантаженого безкінечними папірцями вчителя.
А саме – всі ці рай -, міськ, облвно за їх практично абсолютною шкідливістю – ліквідувати! А всі вкрай необхідні зв*язки зі школами переадресувати безпосередньо структурі самого Міністерства освіти. Отут саме і можуть стати в нагоді ефективні в даному випадку IT-технології.
Наважусь на більше. Якщо вже казати про справжні стратегічні реформи, варто звернути увагу й на таке.
Наша Конституція, яка свого часу в цілому була прогресивним кроком в житті суспільства, яке виривалося з хижих пазурів прокомуністичної пастки й, зокрема, декларувала заборону будь-якої ідеології (Стаття 15 Конституції України: Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова). Але ж «святе місце пустим не буває». І на зміну комуністичній ідеології прийшла – фактично - ідеологія примітивно-розпусницького анархізму.
Висловлю свою точку зору. Вочевидь, набагато корисніше було б наразі в Конституції задекларувати нову ідеологію, викристалізовану із найякісніших культурологічних учень, духовних і релігійних практик світу. До речі, вважаю, що і в школі було б корисним вивчення об*єднаного курсу культури і релігій народів світу.
А оскільки сучасна наша Конституція є найвищою кваліфікованою нормою прямої дії, тільки-но згадана мною пропозиція стала б
додатковою підставою для забезпечення конче потрібних реформаційних кроків ще відносно молодої української державності в ХХІ столітті.
До речі, найсвіжіший приклад гострої актуальності висвітлених мною проблем, - резонансний випадок у харківській школі № 151, широко висвітлений багатьма ЗМІ. Питання моральності, культури в найширшому розумінні цього поняття і загальнозначущих проблем розвитку науки й освіти – наразі чи не найнагальніші для сучасної України.