« У чужій стороні не так і сонце
світить». Прислів’я.
Маленький єнотик Слава потрапив на острів Кіпр, що в Середземному морі. Це далеко, дуже далеко від рідної нірки. Славою називала його мама, бо він мав славну гостреньку мордочку ніби в великих чорних окулярах, і пухнастий полосатий хвостик. «Славне цуценятко», - тішились ним кіпрські господарі. «Чому вони мене так називають ?» - дивувався єнотик, та, певно,промовив це голосно, бо обізвалась стара ворона, яка спостерігала за ним з гілки дерева: «Кар! Кар! Кар! Не дивуйся, малюк.Вони ще не знають хто ти є насправді, але скоро будуть знати, проте, не має значення, як тебе називають. Кар!» «Ви хто?» - здивувався Слава і підняв очі догори. «Я тітонька Ворона і давно живу в цьому селищі». «Що ж має значення, тітонько Вороно?» - непокоївся єнотик. «Завжди залишатись тим, хто ти є, тобто – самим собою», - каркнула тітонька Ворона та й полетіла, не чекаючи наступного запитання.
Через кілька днів повезли Славу робити щеплення і, врешті, з’ясувалось, що це маленький єнот, а не песик, як раніше думали господарі. Стала зрозумілою і любов Слави до свіжої води, бо пив він тільки щойно налиту воду, а решту виливав, вправно перевертаючи мисочку. Не було тепер нічого дивного в тому, що Слава ласував фруктами і старанно мив їх, перш ніж гризнути, бо так роблять всі єноти.
Товаришував Слава тільки з тітонькою Вороною, яка частенько сюди навідувалась. « Тепер вже всі знають, що я не цуценятко, а єнот!» - переказував малий новини тітоньці Вороні. Одного разу він запитав: «Тітонько Вороно, чи не знаєте де живуть мої родичі?»
1
«Там, де живуть твої родичі, взимку завжди морозно і лежить на всьому білий сніг».
« А що ж вони їдять, коли все вкриває білий сніг?»
«Вони нічого не їдять, бо єноти в цей час сплять в своїх нірках. Кар! Кар!»
Ворона полетіла, а Слава посилав їй навздогін слова подяки і прохання швидше повертатись.
Слава підростав, зростав і його смуток за рідними, за річечкою, за високими деревами та густою травою, за всім тим, чого не було в цій чужій, хоча і прекрасній країні. Дедалі він ставав неспокійнішим, злішим. Клітка в нього тепер була величезна, води і їжі завжди вдосталь, і маленька донька господарів Полінка його дуже любила, але все те було чужим і пахло чужим... Наступного разу Слава запитав: «Тітонько Вороно, де знаходиться країна, в якій живуть мої родичі?»
Почувши таке запитання, тітонька Ворона тихесенько, сама до себе, пробубоніла: «Хіба ж він в школу ходив, чи географію вчив, щоб знати назви країн та їх розташування...» Потім голосно відповіла: «В Північній Америці та країна, де живуть твої родичі. Всяк кулик до свого болота звик, то ж і тебе туди тягне. Але поки сидітимеш в цій клітці, до рідної сторони не втрапиш! Поки сидітимеш в неволі – не пізнаєш смаку волі!» Отакого наговорила тітонька Ворона.
Довго розмірковував Слава над цими словами, намагався передбачити , що ж воно буде, коли вийти з клітки, та наперед ніколи всього не передбачиш і завжди найважче наважитись зробити перший крок до своєї мрії... Настав день, коли Слава гнучкою, мов у кішки, лапкою з довгими вправними пальчиками відкинув гачок, який тримав дверцята, і вислизнув з клітки.
Радісний і збуджений він не зважав ні на пекуче сонце, ні на гуркіт машин,
2
наче сп’янів, відчувши свободу, і біг все далі й далі від клітки. Раптом гострий ніс єнота відчув запах свого господаря – запах неволі. Колеса машини, що наздоганяла, рухались значно швидше за коротенькі ніжки Слави. Машина наближалась невблаганно...
«Що робити? Де шукати порятнку? – намагався знайти вихід Слава, бо не хотів повертатись до клітки. Побачив стовпа і зі спритністю кішки видерся на нього. За ним ніхто не поліз – то був не звичайний стовп, а з дротами електромережі. Дроти звисали, мов гірлянди, в обидва боки. Викликали службу захисту і порятунку тварин, чекали.
В теплій шубці під пекучим сонцем геть очманілий Слава чи з розпачу, чи зі злості пустив в хід свої двадцять пар гострих зубів і один за одним перегриз всі дроти!
Селище Далі залишилось без напруги.Погасли екрани телевізорів, залились слізьми холодильники і вмовкли кондиціонери. Мусили кликати на допомогу ще й електриків, а поки чекали тих та інших – Слава непомітно спустився на землю та й щез. Втік!
Пошуки єнотика вела служба захисту та порятунку тварин і через кілька днів його знайшли.
Хазяїн єнотика згодився з тим, що дика тварина має жити в тому середовищі, до якого звикла, де вона краще почувається. Тож оформили всі належні папери і отримали дозвіл на постійне проживання єнотика Слави в Канаді.
Оселився Слава в зеленому лісі з густою травою біля невеличкої річечки серед своїх родичів. Ось так здійснилась мрія єнота Слави.
«Ціну рідній стороні складеш лиш на чужині!» - не раз бувало говорила тітонька Ворона і Слава з нею цілком згоден.
3