Зустрілися в огороді їжаченя з вужиком. «Доброго дня, пане вуж!» «Доброго дня пане їжак!» - чемно привітались один до одного. Їжаченяті сподобалось, що його вже як дорослого їжаком кличуть. « Що ви робите, пане вуж?» « Полюю на мишей та жабок, а ви, що робите, пане їжак?» « Я також на полювання вийшов» . «Тож займімося ділом, приятелю». Затупотіло їжаченя маленькими ніжками – пішло жучків та черв’ячків шукати, а вужик, граційно вигинаючись, поплазував до грядки з буряками та морквою – там біля солодких плодів мишва хазяйнувала, як сама хотіла. Приятилі бачились майже щодня: їжаченя щось похуркає, вужик – прошелестить, та й розійдуться кожен в своєму напрямку. Та ось вже кілька днів вужик не зустрічав їжаченяти, хвилюватись почав. Коли це біжить зелена ящірка – прудка й полохлива: «Вужику! Вужику! Скоріше йди, треба їжаченя рятувати!» « Що трапилось, ящірко?» « Не знаю, тільки поспішай за мною». Прибігли вони до будинку, а там в приямку під дверима погребу їжаченя сиділо – необачно скотилося по сходинках під час нічного полювання. « Тримайся, друже, зараз допоможу!» - підбадьорював малюка вужик. Він обережно спустився вниз та й говорить: «Зараз я ляжу на сходинці і скручуся клубочком, ти ж стань на мене і намагайся дотягнутися до верхньої сходинки, а я тебе знизу підштовхну». Їжаченя підготувалось, а вужик різко розкрутив клубочок і так швидко випростався, що їжаченя немов підкинуте пружинкою впало на верхню сходинку. Зі сходинки на сходинку, зі сходинки на сходинку – врешті з допомогою вужика здолало їжаченя всі східці та й опинилось на подвір’ї. Розчулений їжачок щиро дякував вужику та ящірці за допомогу, а потім, ніяковіючи, запитав: «Ви мені допомогли, а хіба ми друзі? Мама говорила, що дружити можна тільки з такими, як ти сам. Ви ж зовсім інші, але поводитесь так, наче ми друзі...» Засміялись ящірка з вужиком. «Дивись, - повела очима в бік двору ящірка, - два півні чубляться, хоча вони
близькі родичі. То ті півні друзі чи ні?»
1
« Дійсно, все так незрозуміло», - хуркнув геть спантеличений їжачок.
Погомоніли вужик, їжаченя та ящірка і розбіглись кожен до свого дому. Дрібненько тупотів ніжками їжачок і все не міг зрозуміти, чи друзі йому ящірка та вужик, чи ні... А ви як гадаєте?
ПРО ГОЛКИ ТА ХВОСТИК.
Вужик показував їжачкові свою нірку – невеличку круглу дірку в купі перегною. Мимо пробігала ящірка та й зупинилась віддалік, бо мудра матуся її часто попереджала: « Від ворогів своїх відступись, та й друзів твоїх бережись! Якщо бажаєш мати приятеля, то спершу його випробуй – не квапся звірятись на нього».
Їжаченя зацікавлено роздивлялось і помітило кілька напівпрозорих білуватих стрічок, що лежали обабіч нірки. «Що то лежить?» - запитало їжаченя. «То мої шкірки, бо коли я росту – шкірка не росте і в певний час стає замалою для мене, тому я її скидаю, бо до того часу в мене вже інша виростає». «Це так незвичайно, ніколи про таке не чув», - дивувався їжачок. « А в мене хвостик особливий, - здалеку похвалилася прудконога ящірка. – Якщо хтось піймає мене за хвостик, то я залишаю його, наче подарунок на згадку, а сама втікаю, хвостик потім інший виростає». Їжачок послухав друзів, а потім і про себе вирішив розповісти: «Я своїх голочок ніколи не полишаю, бо вони завжди стають мені в пригоді. Коли падаю, голки, немов м’яка подушка, оберігають від ударів, а якщо собака зважиться мене зачепити, то я згортаюсь клубочком, і так нашпигаю їй носа та лапи голками,що іншого разу вона до мене навіть не підійде». Згодом виникла суперечка, бо кожен з друзів вважав, що його голки, хвостик чи шкірка , яку можна скинути, коли вона стане малою – найважливіші та найкращі. Тут втрутилась ворона, яка сиділа на
2
яблуні: «Послухайте мене, малеча. Кожен з вас має рацію, бо для їжака – голки, для ящірки – хвостик, а для мене - пір’ячко є найкращими тому, що такими нас створив Господь. Тож цінуйте те, що маєте, що дав вам Господь!»
Такого ось наговорила шановна ворона, потім змахнула крильми та й полетіла...
Принишкли приятелі, замислились і врешті дійшли згоди, що шановна ворона мала рацію, бо для пташки – пір’я й крила, для їжачка – голки, а для ящірки – хвостик. Для кожного найголовніше своє, рідне.
Іванна Бєлушко. Бровари Лютий 10.