Цю невеличку історію розповіла нам бабуся моєї подружки. У дворі багатоповерхового будинку жила сіренька кішечка – ласкава та лагідна. Діти кликали її Лася, тож і дорослі стали так називати.
Влітку під кущем бузку біля під’їзду стояли дві мисочки: одна – з кормом, а інша – з водою. Зимою їдальну облаштовували поблизу теплої батареї в під’їзді, а щоб Лася могла без перешкод ввійти в будиночок чи вийти на вулицю, в дверях знизу зробили маленьке віконечко з м’якою завісою. Жвавих котеняток, які з’являлись у Ласі кожного року, люди розбирали по домівках, відвозили до рідних в приміські села, де вони виростали чудовими мисливцями на мишей та щурів.
Одного літнього дня Лася з трьома малими кошенятками відпочивала в холодочку серед квітів. М’яко пригрівало вранішнє сонечко, над квітами літав метелик, а найжвавіше кошеня намагалось його спіймати. Воно кумедно підстрибувало, змахувало то однією, то іншою лапкою, але метелик все перелітав і перелітав з квітки на квітку. Двійко котеняток спочатку хвостиком бігали за братиком, а потім почали бавитись один з одним. Бабуся сиділа на лаві й зачаровано спостерігала , як котятка чіпляли один одного лапками, відскакували, перевертались через голову і виробляли різні дива.
Лася чатувала над своєю малечою і очей з неї не зводила. Раптом найжвавіше кошеня , полюючи на метелика, викотилось на дорогу і потрапило в халепу. Водій легкової машини їхав у дворі не надто швидко, проте вчасно загальмувати не встиг...
Надто все відбулось несподівано! Така прикра несподіванка... У бабусі зайшлося серце, автомобіль поїхав, кошенятко залишилось лежати на асфальті, а Лася наче знавісніла. Від горя і розпачу вона, мов тигриця, кинулась до бабусі. В цій лютій несамовитій тварині важко було впізнати
1
лагідну, майже домашню кішечку.
Бабуся відсахнулась від гострих кігтів, піднялася з лави, але, ненароком, оступилася, впала і зламала руку. Поки старенька підіймалась, згорьована мати всю свою невимовну біль зубами й кігтями виливала на бабусиному стегні... Можливо хотіла показати, що їй болить ще більше?
На лемент вибігли сусіди , відігнали Ласю і доправили бабусю до лікарні.
Кішечка зі своїми кошенятками пішла з двору і більше Ласю не бачили. В цьому місці бабуся робила довгу паузу, а потім стиха додавала: «Тварини, як і ми, відчувають не тільки фізичний біль, завжди про це пам'ятайте. На Ласю зла не тримаю, бо розумію біль і розпуку матері. То ж вчіться берегти й любити тварин, які живуть поруч з нами, а ще, дітки, ніколи не грайтесь на дорозі , бо це надто небезпечно.
2