Господь пошле орача с яча

               

     Робота,  пов’язана  з  відрядженнями,  приносила  мені  не  тільки  безліч  нових  вражень,  але  й  тугу  за  домівкою. 
     Повернутися  намагалася  якнайшвидше  будь-яким  доступним  транспортом,  та  коли  квитки  в  касах  були  відсутні,  торувала  «заячу стежку»  до  провідника.
     Того  дня  квитків  до  Києва  на  пасажирський  поїзд  не  було.  Вздовж  потяга  на  платформі  чергував  наряд  міліції,  однак  попри  всі  заходи  боротьби  з  «зайцями»  провідниця  потайки  шепнула:  «Мерщій  до  службового  купе!»
     Через  кілька  хвилин  в  купе  з’явився  ще  один  пасажир.  На  цього  літнього  чоловіка  з  круглим  смаглявим  обличчям  звернула  увагу  ще  біля  каси,  бо  свіжість  і  природний  рум’янець  приємно  відрізняли  його  з  поміж  блідих  жителів  міських  кварталів.  Виявилося,  що  це  пресвітер  баптиської  церкви  з  Вінницької  області.
     Я  трохи  підупала  духом,  бо  надто  вже  не  хотілося  ставати  об’єктом  агітації,  але  побоювання  виявилися  марними.  Чоловік  розповідав  про  своє  життя,  де,  як  і  в  кожного,  вдосталь  печалі  та  радості,  про  дітей,  про  власну  хлібопекарню,  про  сусідів,  що  переслідували  сім’ю  баптистів...
     Якоїсь  миті  мій  попутник  запитав:  «Думаєте  наша  зустріч  випадкова?»
     Сьогодні  в  випадковість  я  не  вірила,  бо  збираючись  у  відрядження  звернулася  до  Господа:  «Допоможи,  Боже,  виконати  завдання!»
     Але  те,  що  потім  сталося,  перевершило  всі  мої  найсміливіші  сподівання,  а  саме:  по  обіді  вже  можна  було  їхати  додому  і  доповідати  про  виконане  завдання. 
                1
    Співбесідник  прямував  до  Москви,  а  я  виходила  в  Києві.  Вже  прощаючись,  пастор  подарував  мені  тоненьке  «Євангеліє  від  Іоана»  та  дав  адреси  кількох  молитовних  домів,  куди,  при  бажанні,  можна  звернутися.
     Пастор,  наче  той  орач,  підготував  ріллю,  а  вже  коли  грунт  дозрів,  на  ниву  моєї  душі  Господь  послав  сіяча. 
     На  цьому  можна  було  б  поставити  крапку,  однак  Господь  мав  свій  план...
     Довгий  час  те  «Євангеліє  від  Іоана»  подорожувало  зі  мною  під  час  відряджень. 
     Якось  поверталася  додому  без  квитка.  Поїзд  стояв  на  станції  лише  дві  хвилини,  тож  провідниця  здійняла  галас,  коли  вже  голосно  лунала  дорожна  пісня  коліс.  Через  кілька  хвилин  мені  дозволили  присісти  на  відкидному  стільчику  в  коридорі.  Повз  мене  снували  пасажири,  коли  поряд  зупинився  юнак  і  запропонував  зайняти  вільне  місце  в  своєму  купе. 
     Доброзичлива  посмішка  та  лагідні  карі  очі  не  викликали  сумнівів  щодо  щирості  хлопчини,  проте,  обидві  полиці  в  купе  спального  вагону  були  зайняті,  вільною  лишалася  тільки  багажна,  та  коли  на  столику  з’явилися  трилітрові  банки  з  грузинською  чачею  й  томатним  соком,  зрозуміла,  що  моя  довірливість  поставила  мене  в  скрутне  становище.  Бажання  виникло  лише  одне:  якнайшвидше  мирно  та  без  сварки  зачинити  за  собою  двері  й  залишити  хлопців  наодинці,  але,  на  жаль,  не  знала,  як  це  зробити. 
     Подумки  молила  Господа  про  допомогу  і  раптом  згадала,  що  в  моїй  сумочці  лежить  тоненьке  «Євангеліє  від  Іоана». 
     Хлопець  пропонував  разом  відсвяткувати  його  день  народження,  ось  і  подарунок  маю!
                2
     Зняла  паперову  обгортку  з  блискучої  суперобкладинки  і  подарувала  юнакові  «Євагеліє  від  Іоана»,  а  поки  той  від  здивування  кліпав  очима,  тихенько  вийшла  в  коридор.
      Я  вважала  себе  віруючою,  хоча  до  жодної  з  релігійних  общин  не  була  «приписана»,  вряди-годи  зверталася  до  Господа  зі  своїми  проблемами,  а  Він  чув  мене,  втішав,  носив  на  руках  і  давав  значно  більше  того,  що  просила,  але  саме  те,  чого  прагнула  моя  душа.
     Слава  Всевишньому  за  Його  неземну  любов  та  милість,  ласку  і  безмежне  терпіння!

                Іванна  Бєлушко.