А потім життя упаде на коліна
І скаже «Сідай
Поговоримо про щось цікаве, нетлінне.. твоє , що було»
Зніме капелюха. Білого. Ні? А якого ?!
Нехай червоного , того, що з вуха з‘їжджа чи спада
А якщо так,-
То ж розмова вийде сердечна
Наллє кави. Посмажить
яєчні і неодмінно,
Неодмінно суничного чаю.
Та маленьких горішків у чорному шоколаді. Гіркому.
Отому , що з перцем ? Швейцарському? Та хай по тому
І шепотітиме
Шепотітиме
Сміятиметься
А іноді і заплаче
Бо всього було у тій річці - гарячій, холодній , а чи дорозі..
Ще всього та й буде
Все ж ще на порозі присіло..
А потім дістане старі фотографії -
Знимки дитинства та юності,
Стиглості та...
Ні-ні, юність ще є, ще клекоче
Сміється десь уві сні та по ночах_ямками на щічках. Своїх чи любимих ?
Обійме
Заколише
Співатиме «ой очі мої очі...»
А звідки та пісня?! З дитинства, що вдома?!
А чи зі старої бабусиної скрині?!
Ні, радіоли
Чи з дерев’яної гойдалки, що на старій яблуні проти вікна?!
Хто зна. Скаже , що все як має бути
А бути має - то як?!
Засміється.
Поцілує новою усмішкою, помітною лише іншим
І піде , сподіваючись на зустріч знову
Швидку
Неминучу
Староприятельську
(Хотілося б так)
Колінну, а чи на колінах,-
Як хочеш
Та неодмінно у капелюсі
Нехай і червоному
знову.