«Я знаю найвечірнішу з усіх домівок: там
Далеко глибше око, ніж твоє пильніше…»
(Пауль Целан)
Домівка
В якій завжди панують сутінки,
Що гуснуть немов кисіль
Зі стиглими ягодами журби.
Домівка
В якій зітхання
Висить у повітрі зламаним годинником,
Що показує тільки Темні Віки
Завжди,
А стіни фарбовані оксамитово.
Домівка,
Де шафи втомились ховати
Фоліанти та манускрипти,
Писані всі до одного
Мовами саксів та норманів,
Піктів і бритів
І в кожному томі
На пожовклих сторінках
Писано про темне і потойбічне.
Домівка,
Де незриме око
Пильнує за часом,
А двері зачинені,
І чути шепіт
Постійно.
Щовечора.
Домівка,
Де за вікнами чорно –
Дивись – не дивись,
Страждай – не страждай,
Живи – не живи,
Чи тільки грай – живого.
Домівка,
Де господар незримий
Ходить як тінь за тобою,
Схиляється над тобою сонним
І блукає твоїми снами,
Ховаючи рану мовчання.
Одвіку.