Юлік
Юлік Лісний, би'сте знали, завше був гоноровим хлопом. Колись він зломив щелепу парторгови тіко за то, жи той хтів го нагородити, як ветерана комуністічєского труда в честь чергової річниці жовтневої революції. Но бо там, де працював Юлік, нагороджувати більш не було кого. Тому вибір впав на него. Але той сі обідив, бо на той момент йому сі хтіло стограм, а не якусь там срану грамоту. Тому він рубанув партійця просто на сцені. Після чого його закрили в Закладі*, де він відпочивав понад три роки.
Но то ви розумієте, люде, шо то був поет в душі, як і його тезка Словацкі*. А ріжнивсі від него тим, шо віршів не вигадував, але знав, шо вони є і більшість з них, акурат, написав Юліуш. І коли напивавсі, кричав, би до него ставились з не меншою повагою, ніж до його тезки.
Все своє життє він мешкав через паркан зо мнов. Тому завше використовув ня в якости служби порятунку.
Так було і в той теплий день, коли Юлік, за давнім звичаєм, сидів з колєґами під старов сливков. Раптом в них закінчилась закуска і Юлік ніц ліпшого не придумав, як полізти за нев на дерево і успішно звідтам впасти, зламавши ногу в двох місцях. Боліло го фист, але анестезія діяла і травмований зо всіх сил пошкандибав в бік моєї хати. Прийшов, послизнувсі на порозі, впав і, в додаток, зламав си ключицю, про шо, правда, я сі довідав вже згодом. А наразі він остаточно розлігсі на моїх сходах, забльокувавши двері.
- Куба, курва, я вмираю!!!,- верещєв він.
Я добре чув ці радісні крики, але мій досвід нагадав ми, шо вмирає сусід не вперше, тому хвилюватись не слід.
Децибели зростали, трагічні нотки посилювались і продовжувались ще добрих півгодини.
Я не витримав і спробував вийти. Але ніц з того, бо кричуще тіло Юліка не хтіло випускати ня з хати. Тодий я вистрибнув через вікно і чемно спитав'єм:
- Шо є, курва? Похмелитисі не дам!
- Ааааааа!,- вичерпно відповів Юлік і тремтячов руков показав на ногу.
Навит крізь сподні було добре видно, жи кінцівка набрала досить таки нездорового кшталту і більше, нагадувала знак питання, аніж ногу.
- Тре рєтувати йолопа,- подумав я і побіг в кочегарку, бо найближчий телефон знаходивсі саме там.
Ми завантажили Юліка в наглу поміч* і закі доїхали до шпиталю, той вимантив у фельдшера сотку чистого спирту. В авті відразу стало не так сумно. По приїзді сусіда на ношах з колічками повезли кудись в глиб коридору, а мені суворо наказали чекати.
У відділенні пахло, як все. Мазь вишневского, спирт, хлорка і обовізковий штинь від брудних шкарпеток. Я мовчки сидів і слухав розмови людий, ранЕних в прямім і переноснім розумінні.
- В моїм селі, нинька, свєто, люде! А моя мантелепа мені його зипсула, курва!,- повідав вусатий вуйко в кашкеті,- Ми свиню розроблєли. Всьо, як має бути. Свіжина, купа помічників, но і сотка, друга. А вна вирішила ножа об свою знамениту дупу повтирати.
...Хто не знає, люде, ніж мясника довжелезний і гострий, як кукрі*...
- Повтирала, півсраки си відрізала,- продовжив він,- Девітнайціть швів. Плюс тринайціт на другій половині. Но бо вна два рази то зробила.
- А я, курва, перші фаланги на всіх пальцьох на станку пообтинав,- втрутивсі хлоп із забинтованов руков,- Но бо я столяр. Типерка до кінцє життє нігті стригти не тре бде.
Ше єден сидів збоку і тихо мичав. Оказуєсі, жи він вчора, для яй*, в двірнички вставні зуби ґвізнув*, а потім за них флєжку вимагав. Но то вона йому щелепу зломила . Верхню...
Яків Кутовий зрозумів, шо лишєє Юліка в порєднім товаристві і зи спокійнов душев пішов домів.
*Ю;ліуш Слова;цький - польський поет з Кременця
*Заклад - село, де знаходився лікувально-трудовий профілакторій для пияків.
*ґвізнув - вкрав, але взагалі-то свиснув
*нагла поміч - швидка допомога
*кукрі - непальський національний ніж, холодна зброя гуркхів
*для яй - жартома