От шо ви, люде, брешете, жи всі шофери на блатних номерах - хами? Га? Я вас сі питаю?
Маїте свіжий приклад. Заїзжєєм ми нинька з Ромком Черешнею на заправку. Перед нами беха і номера на ній - "BANDIT". Стоїмо, чекаємо. А він, скурчибик, заправивсі, ходе докола авта і ****ит в ойфон з кимось. А як я маю сі заправити? Но то я йому так легонько:
- Пі-біп!,- і руков показую, би від'їхав.
А він ми, курва, палець. Я сі вкурвив, а Ромко каже:
- Не нервуйсі, Куба! Зара я го попрошу культурально, без твоїх матюків.
- З ким там говорити, Ромусь? Ти видів ту пащу?
- Ціхо будь,- сказав колєґа і вийшов з авта.
І тута сі зачєли цуда. Єдно Ромкове речення змінило світ кардинально. Крутелик обернувсі і раптом, яаааак сі вдарит носом об капот. І так штири рази. Потім з бехи вискочили ше три "бандіта" з бейсбольними бітами в руках і зачєли падати самі по собі, курва. Цуд, люде! Хто плечима до стовпа, хто мордою в колонку. Попадали врешті, лежат, а в кажного зи сраки патик стирчит. І кров на асфальті, як два кольори.
Вся екіпа окко на двір повискакувала. Стоят, брава б'ют, язиками цокають від здивування. А ту вже нагла поміч приїхала і шмарклі їм почала втирати.
Але то ше не файрант, люде. Саме цікаве було в кінци, коли шофер бехи з остатніх сил підповз до Ромка і каже:
- Вибач, братан. Глухий я, зле чую, всеньке життє в кочегарці проробив'єм. Но то слух си зіпсув.
І тамті три тиж сі підтєгнули. На коліна падут та слізно вибачення просят. Гроші якісь пропонуют і шмарклі зи шнобелів своїх на пальці намотуют...
Ледво ми від них втікли, курва. В життю не видів'єм таких ввічливих людий.