Біда, люде! Тєжка дума ня гризе. Серце моє сі крає від усвідомлення неминучого.
Прийшов'єм нинька з роботи, люде, подививсі на свій садок вишневий коло хати і виджу, шо по всьому садови і докола него розвішані плякати з риклямов нового курсу, котрий великими літерами повідає нам куда цілювати корів в наступнім році. З динаміків файно чути, як хрущі над вишнями гудуть.
І цей звук, люде, нагадує ми звук турбіни лоукоста, котрий, згідно риклями іншої партії, стартане в недалекому майбутньому з кажного сільского футбольного поля. А вдалині, ген-ген, за оборов плугатарі з плугами йдуть.
Тіри, набиті гумовими капцями з імням партбосса на підошві, їздєт селом. І роздают то всьо добро селянам, в якости остатньої надії людства на порєтунок. Політологи, чоткі, як стрибок з вікна під час обшуку, з-під кажного корча повідают нам про світле і свєте.
Поряд з робітниками співають, ідучи дівчата. Одні у футболках з партійним лого, другі - без, але з вогнеметними поглядами провдивих партійок. А матері вечерять ждуть, увімкнувши старовинні жарівки, котрі весело мруґают всім докола, гаслами партій запрошуючи на посиденьки.
І ось сема година пополудни. Вся сем'я вечеря коло хати, дивлячись кіно, шо бескоштовно привіз їй мєстний обранець. Бо, як повіла єдна депутатка: “...кіно завдяки цій партії безкоштовне а діткам все рівно до реклами. по-третє зроби ТИ хоч щось, крім дурнуватих слів…” Але матуні робити “хоч щось” зовсім сі не хтіло і тому вона з сумом спостерігала, як вечірня зіронька встає.
Вожді з усіх прасок та вогнегасників надалі віщали, шо то всьо сі стало завдяки їм і їх партії. На плякаті, розміром з добру стайню, єден хлоп читає книжки, лежачи у ванні, другий жере бульбу фрі на заправці. Монітори миготят картинками з квіткових фестивалів та з, терміново започаткованих, футбольних кубків імені себе.
І тут зненацька дочка вечерять подає, гречані катлєти та млинці, та карасів, фаршированих гречков. Но а мати, як мати. А мати хоче научати: не бийтесі, не матюкайтесі, не слухайте бздури, шо літают докола вас. Так соловейко не дає, бо нє і всьо!
Тодий поклала мати коло хати подаровані мнячі і вдігнула си окуляри, шо спрезентував їй черговий кандидат кудась там. Та й лишила в спокої маленьких діточок своїх, вдягнутих у партійні атрибути. Сама заснула коло їх. І снитсі їй пересувний басейн повний гречки. А на його березі ірраціональні вегетаріанці з дармовою капустою в руках
.
Аж раптом затихло все, тілько дівчата сі матюкают потихоньку. Та соловейко не затих, бо разом з PR-астами ріжних калібрів, голови ламає, як би то ШЕ ліпше риклямнути партєйку, котра касанула їм таку файну купку гроший. Задоволені сидят. Але ту ррраз і капєц яка вбивча звістка!
Єдна файна кубіта, люде, взєла і перерахувала 10 патиків* омериканскіх гроший на благоустрій школи, в котрій колись сі вчіла. І ніхто, люде, навит незнає в котрій вна партії…
Чи то не жах? То психологічна травма на все їхнє ПІАРастичне життє, люде!
І після того всього учоні люде кажут нам, жи паміть люцка немає меж? Але то не є правдов. Бо за кажним разом наш нарід робит то саме - обирає ті самі граблі. Радісно скаче на них, а ті, відповідно, товчут людьом по чолі і до влади приходєт саме ті, котрі потім ними крутят, як особа ромскої національности сонцем. Тобто, як си хочут.
Завше Ваш, Яків Кутовий.
*патик - тищча