Ця сіра галька блищить,
як камінці коштовні
тут і нині.
Ці сірі дні безсоння та снігів
закінчаться колись,
тому що блиск цей вабить весну
в оцьому місці Всесвіту Старого.
Але дорога ця ніколи не скінчиться.
Як не скінчиться для мурахи ця стрічка Мьобіуса.
Як не скінчиться це нескінченне c'est la vie.
- Шановний вчителю, ти справжній Майстер майстрування пазлів.
- Чому це? Ті, хто має очі, вони ж почують.
- Синестезія?
Обидва засміялися, як діти. Ще довго не вгавали вітру дзвони
в густім повітрі чебреців та м'яти.
Не бійся!
Світ змінюється.
Це справжнє благо жити в ньому.
Ніколи так не стискалася раніше пружина часу.
І голос розуму та світла ніколи не лунав так гучно.
Фортеці падають, як картяні будинки.
А картярі зникають, як опирі на сонячному світлі.
Послухай!
Земля - жива.
Вона співає колискову, вона муркоче котенятком.
Спочатку грає Моцарта, Сальєрі, Бетховена.
А потім переходить до Стравінського.
Ти все ще Шамбалу шукаєш?
Ти не втомився у своїм ашрамі?
Тут тепло й затишно.
Поринь у медитацію на світло золоте.
Послухай Сорокову, Весну Священну.
Засни.
Прокинься в новім світі.