Сьогодні раптово прокинувся з думками про хіромантію, згадавши в загальних рисах про усе те, що мені минулого року наговорили Гульназ та Тетяна. Захотілося відкрити підручник по хіромантії, і повивчати свою долоню самостійно.
І хоча я набирав запит українською мовою, мені видало цілу купу російськомовних підручників на цютему. Не знаю, чи то українською їх нема,чи треба ретельніше шукати... Мені листати довго стало ліньки, тому відкрив перший, який трапився мені на очі: "Кестлер Юрий. Полный курс хиромантии" (1991).
Почав читати, і зрозумів, що в мене лопне голова, якщо буду пробувати усе осягнути одночасно. Бо перш за все, виявилося, що назви усіх горбів, ліній, хрестиків, пальців - мають не просто свою назву, а свою подвійну назву, де головною назвою вважається назва планети. І все це помножується на два, зогляду на те, що долоні дві, і вони, як виявилося, у мене дуже відрізняються одна від одної навіть на перший погляд, - чого я зовсім не очікував, усе життя до цього моменту вважаючи, що вони дзеркальні.
Тому вирішив публікувати висновки своєї аутохіромантії окремими публікаціями, про кожну лінію окремо, про кожну ознаку окремо. А потім у кінці, можливо, опублікую загальний висновок.
Усі ці подробиці, які я писатиму далі про мої руки, здадуться нудними пересічному громадянинові, але достеменно будуть цікавими професійним хіромантам, які, судячи з моїх словесних описів, зможуть щось додати весоме, до аналізу мого характеру, - коли прийде час.
* * *
Отже, почнемо з пальців.
ДОВЖИНА ПАЛЬЦІВ
Згідно підручника по хіромантії, довжина вказівного та безіменного пальців може відрізнятися по відношенню одне від одного в кожної людини.
Я ще в дитинстві помітив, що безіменний палець у мене довший за вказівний, і думав, що так у всіх людей.
Тепер же я виявив, що безіменний палець на правій руці в мене ще довший, аніж на лівій. Настільки, що на правій руці верхній рівень нігтя безіменного досягає рівня майже третини від нижнього рівня нігтя середнього пальця, в той час як на лівій руці до нижньої кромки нігтя середнього пальця дістає лише подушечка безіменного.
Вказівні у мене теж різної довжини на обох руках. На лівій майже на цілу фалангу нижчий за середній палець, а на правій сягає 1/3 верхньої фаланги середнього.
Мізинці у мене здаються однакової довжини на обох руках, і кожен є коротшим за безіменний більше, ніж на одну фалангу. Але придивившись пильніше, розумієш, що мізинець на правій руці трошки довший, ніж на лівій.
Тобто, усі ці пальці, окрім середнього, на правій руці у мене довші, аніж на лівій. Це спостереження теж стало для мене несподіванкою.
Тепер про великий палець.
Як виявилося, він у мене дійсно не такий великий, як було би слід (судячи з підручника). Якщо дивитися у профіль, то верхня фаланга значно коротша середньої, - приблизно як 2 моїх нігтя, і три подушечки між ними, - тобто, від нижнього рівня нігтя влізе ще один нігонь і дві подушечки. А ніготь у мене невеличкий: в принципі, ідеальний круг, якщо не рахувати невеличких кутових виступів унизу нігтя, які роблять ніготь схожим на бджолину соту.
І до того ж, верхній фаланзі великого пальця не вистачає м'ясистості: на рівні середини нігтя м'ясистість великого така ж сама, як і у вказівного (якщо їх обидва дивитися в профіль, скрутивши пальці в кільце). Але зате верхня фаланга великого здатна дуже сильно вигинатися назад: на правому пальці рівно на 45 градусів, якщо дивитися по лінії подушечки, на лівому - менше градусів на 5: тобто, на 40 градусів приблизно.
Мої довгі пальці в повітрі також здатні вигинатися назад, якщо напружити: по відношенню до долоні пальці на лівій руці можуть відкидатися назад приблизно на 23 градуси: тобто, якщо долоні скласти разом і узяти загальний кут, які утворюють відкинуті назад пальці, то вийде кут приблизно 45 градусів, а то і 50. Тобто, пільці у мене досить гутамерчеві здитинства, і цяздатністьдо гутаперчевості збереглася і донині. Пам'ятаю, ще в школі я дивував гутаперчевістю своїх пальців навіть дівчат свого класу, бо, рукою заломивши свої пальці назад, міг (і зараз можу) запросто досягнути кута у 90 градусів, а то і 70, якщо дивитися на верхні фаланги, бо і самі пальці теж у мене здатні вихилятися дугою, від фаланга до фаланга.
Чесно кажучи, я з дитинства зрозумів, що оця гутаперчевість моїх пальців є унікальною здатністю моїх рук, бо більше ні в кого я не зустрічав отакої гутаперчевості: ні в дівчат, ні в хлопців, ні навіть у рідної сестри я такого не бачив. Тобто, я такий один, унікальний, з усіх відомих мені людей.
Чи є це ознакою якоїсь хвороби? Я не знаю, можливо що і так. В усякразі, мені це ніколи не завдавало дискомфорту, і на самій силі пальців ця деталь ніколи не відображалася. Скоріше навпаки: я міг стиснути пальці у кулак настільки сильно, що ніхто у класі не міг їх розігнути самотужки, - це могли зробити тільки хтось удвох. Ми часто гралися у таку гру з однокласниками: хтось затискає пальці у кулак, а хтось інший розгинає. Хто довше всіх протримається, той і виграв. Я завжди був непереможним лідером у цій грі, тому однокласникам зі мною грати у цю гру було скучно і боязно: вони сторонилися мене. Думаю, що ця сила рук збереглася у мене і досі: просто немає з ким боротися, щоби порівняти.
Тобто, гнучкість моїх пальців, та ще й у поєднанні з силою - дійсно вражаюча, якщо порівнювати з іншими людьми. Для мене ж ця здатність є чимось звичайним, і я нічогісінько не роблю для того, щоби розвивати цей дар: я не бачу у ньому ніякої користі для себе: це приблизно те саме, що сідати на шпагат: вражає, але користі від того ніякої. Хоча я на шпагат не сідаю, навіть і близько: гутаперчевість моїх кісток стосується тільки пальців моїх рук, і більш ніде не розповсюджується. Хоча ні: згадав зараз, що я можу запросто скласти долоню до долоні у себе за спиною. Колись я виявив, що навіть це людям дається з важкістю та болем, в той час як для мене це простісінький рух, який не спричиняє мені ніякого дискомфорту.
Так я від довжини пальців поступово перейшов до гнучкості пальців, і забув написати, що ж означає довжина.
А довжина моїх пальців свідчить про те, що репутація для мене значно
важливіша, аніж гроші. І це дійсно так. Не знаю, як у інших людей, але у мене це дійсно так.
Чомусь подумав зараз, що і у Савченко, вірогідно, довжина пальців така сама, бо для неї добре ім'я однозначно важливіше, аніж багатство. Тобто, принциповість вище, і дорожче за жадібність.
* * *
Тепер звернемося до форми фальців...
Навіть не знаю, як й описати свої форми пальців. Як на мене, то вони найкрасивіші у світі, і мені цього достатньо. Якщо описувати мовою емоцій, то вони у мене інтелігентні, м'які, лагідні. Ніякі кістки ніде не випирають, жодної угловатості: прямісінькі пальці, мов намальовані під лінійку: унизу трошки ширші, до верху поступово звужуються. Такі пальці не пристосовані для біжутерії: колись пробував носити срібну каблучку на безіменному пальці, так мене та каблучка дратувала своєю присутністю на пальці, і дуже заважала стискати руку у кулак чи щось у руки брати, бо якимсь чином підтоюкаблучкоюзащемлювалася шкіра пальців, було дискомфортно, навіть боляче, - тому довелося зняти. З тих пір - жодних каблучок. Мої пальці створені для волі та природності.
Форма нігтів на усіх пальцях - невеличка: усюди майже ідеальний круг, тільки розширені кути до верху. Тобто, така форма нігтів явно не підходить для прикрас чи підкреслювання: виглядати буде гидотно чи по-дитячому.
По суті, якщо подумати, то мої руки дуже схожі на дитячі взагалом, - тільки у збільшеному розмірі. У немовлят теж такі руки я бачив колись, тільки у них дрібненькі, а у мене великі. Чи може це мене характеризувати як велику дитину? Так. Я велика дитина і є. Така ж чиста, наївна, і далека від думок про розмноження, бо усі думки присвячені пізнаню оточуючого всесвіту. Я не відчуваю, щоби я всередині якось виріс чи змінився. Якщо покласти коло мене набір кубиків, я з захопленням буду гратися годинами. До речі, найулюбленішими іграшками у дитсадку у мене були дерев'яні кирпичики, - тобто, конструктор, з яких я постійно будував будинок чи стіну. Окрім мене, тими кирпичиками ніхто з дітей, на моє щастя, не цікавився у нашій групі: мені одному було цікаво гратися ними, і впринципі більше нічим, окрім них, і в мене їх ніхто не намагався забрати.
Чи говорить це про мою інфантильність в характері? Ні. Бо я по натурі лідер. Або може просто звик бути самим собою, бути лідером самому собі, бо на мене з дитинства ніхто не звертав уваги, і я належав тільки собі одному. Жив у ритмі, зручному одному мені. Тому у школі дуже скоро виявилося, що я не вписуються у ритм класу: ходжу повільно, рухаюся повільно, але задачки вирішую швидко, і пишу акуратніше за всіх, і швидше всіх. З часом виявилося, що і більше за всіх.
Тому - так, хоч я і дитинка, яку можна і треба лагідно гладити по голові, командувати мною все ж не вийде: я впаду у ступор, завмру, але команду виконувати не буду. Через це усі спочатку думають, що я дебіл, розумово відсталий, і швидко махають на мене рукою, втративши терпець. Але по деякому часі приходять до висновку, що я зовсім не дебіл, а просто собі на умі.
Можливо, саме тому мені так близький образ достоєвського ідіота, - князя Мишкіна, - який багато у чому на мене схожий... Але звісно, є у ньому щось, чого аж занадто, або просто його образ не був розкритий повністю, а якось однобоко. Але в цілому він мені дійсно зрозумілий і близький. Також мені зрозумілі і аутисти. Тому я вважаю, що я теж аутист. Втім, я від цього не страждаю, тому цією темою особливо глибоко не цікавлюся.
Я знаю, що я дитина, що я лагідний, розумний, сміливий і рішучий (якщо треба, а якщо не треба, то я завмираю і стаю спостережливим). Знаю, що я відкритий світові, щоби закохуватися, але закохуватися насправді не можу, бо мені не вистачає сили пристрасті, у мене риб'яча кров. Знаю, що я дитина Божа, і Він мене кохає.
І ще знаю, що мені зараз нудно, тому я займаюся якоюсь маячнею. Вдарився у хіромантію. Хоча - хто знає, поцікавитися буде не лишнім: раптом це мені у майбутньому колись згодиться. Або згодиться іншим комусь. Наприклад, тим, хто буде писати про мене книжки чи знімати фільми.
На цьому завершу сьогоднішню статтю про себе коханого, єдиного, і неповторного. Вийшло більше, аніж я думав написати. Значить, так було треба. Наступним разом напишу про лінії, горби, хрестики, і що там ще на долоні є... Одне скажу: навіть поверхневий огляд основних ознак говорить дуже цікаві речі про мене, і дійсно збігаються з моїм характером таким, як він є.
До наступного разу. А поки що відпочину, дитина втомилася.
27.08.2018, 13:21
Кар'ялонні